Реферат: Суспільний та державний устрій Риму в період принципату

1. Встановлення принципату. Епоха Августа.

Рим, отриманий в правління Августом після багатьох літ громадянських воєн був далекий від колишньої величі часів ранньої республіки. Сама республіканська форма правління цілком себе дискредитувала. Поняття "республіка" було зв'язано у свідомості кожного римлянина з безперервними війнами, руйнівними і кривавими.

Вибравши Августа, одного правителя, а на його місці міг бути кожний з учасників останніх громадянських воєн, римляни насамперед зробили ставку на спокій і мир в обмін на право брати участь у суспільному житті. Але це стало зрозуміло значно пізніше. А поки Август залишався усього лише консулом, нехай і без напарника, але обирали щороку на цю посаду.

Найважливішою задачею нового правителя на першому етапі було встановлення непохитного миру всередині держави, тому що свіжий був приклад Цезаря, особистості харизматичної, проте убитого вже на другий рік правління.

Для того, щоб не повторити сумної долі Цезаря Август активно почав зміцнювати свою владу. При цьому він використовував політику патерналізму, введену знаменитим попередником - "Усіх, хто бунтував занадто часто чи віроломно, він карав тільки тим, що продавав їх у рабство з умовою, щоб рабську службу вони несли вдалечині від батьківщини і звільнення не одержували раніше, ніж через 30 років" . Не роблячи ніяких поспішних і надто твердих дій, Октавіан намагався догодити усім. Кожному стану він намагався надати необхідні привілеї. Сенатори одержали обновлений сенат, у якому знову встановився довоєнний порядок. Транквілл писав, що: "Сенат давно вже розрісся і перетворився в потворну і безладну юрбу" . Хоча необхідно помітити, що саме сенатори найбільшою мірою постраждали від нової політики Августа, тому що майже цілком втратили владу і стали перетворюватися в простих чиновників. Вершницький стан одержав від Августа найбільші привілеї. Саме на вершників Август робив ставку, як на майбутній чиновницький апарат: "Август прагнув зробити опорою своєї влади вершницький стан" . Усі його представники одержали можливість домагатися високих посад, спростився перехід з вершників у сенатори. Плебеї ж стали об'єктом стандартних популістських ходів: "У відношенні видовищ він перевершив усіх попередників: його видовища були більш часті, більш різноманітні, більш блискучі".

Август зміцнив власну владу, зміцнив настільки, що "вищі і найпочесніші державні посади він одержував достроково, у тому числі деякі нові чи беззмінні". Другим кроком, і не менш важливим ніж перший, стала установа преторіанських когорт: "Август створила особливі преторіанські когорти, що, на відміну від легіонів, що стояли на границях імперії, були розквартировані в Римі". Підлеглі винятково Августові преторіанці були могутньою військовою опорою, здатною вберегти від військових переворотів. Відразу потрібно сказати, що першому імператору вдатися до допомоги преторіанців не довелося, а для його нащадків цей важіль влади був просто необхідний.

Заручившись військовою підтримкою, Август використовував її винятково як внутріримські військові сили. Великих зовнішніх воєн він не вів. Світ – політичне кредо Августа, від нього він намагався не відступати, про це він говорить сам: "При мені, принцепсе, сенат тричі постановляв замкнути храм Януса – Квіріна, тоді як до мого народження, з тих пір, як заснований Рим, він був замкнений, по переказі, лише двічі" . Це підтверджує і Светоній: "Ніякому народу не повідомляв він війни без причин законних і важливих" . Але не можна не відзначити, що свого першого консульства Август домігся військовим шляхом: "Август підступив до Рима з легіонами, як ворог, і через послів зажадав консульства від імені війська; а коли сенат заколивався, центуріон Корнелій, глава посольства, відкинувши плащ і показавши на рукоять, сказав в очі сенаторам: "От хто зробить його консулом, якщо не зробите ви!".

Просування Октавіана по державним сходам йшло неспинно. Рік за роком він обирався консулом, військовим трибуном, трохи пізніше великим понтифіком. Це дозволяло йому володіти всією повнотою влади. "Уся влада народу і сенату перейшла до Августа" . "Створюючи видимість збереження республіки, Август прийняв титул принцепса, першого серед рівних". Видимість республіки була необхідна, тому що вона була як і раніше традиційною формою правління і будь-яка спроба очевидно неї похитнути приводила до непередбачених наслідків. "Звичайно, і при Цезарі влада сенату була примарною. Але єдності не було, і свідчення тому – убивство Цезаря в сенаті".

Вирішальним кроком до навіть формальної повної влади Август зробив тоді, коли начебто б від неї і відмовився: "Про відновлення республіки він задумувався двічі: у перший раз – негайно після перемоги над Антонієм, коли ще свіжі були в пам'яті часті обвинувачення його начебто єдино через Октавія республіка ще не відновлена; і в друг раз – після довгої і болісної хвороби, коли він навіть викликав до себе додому сенаторів і посадових осіб і передав їм книги державних справ. Однак, розсудивши, що і йому небезпечно буде жити приватною людиною, і республіку було б нерозумно довіряти свавіллю багатьох правителів, він без коливання залишив владу за собою" . З проміжком у кілька років він одержав два найважливіших титули, що визначають його владу: "Але ім'я батька (pater patrie) дало їм незабаром над усіма нами таку владу, яку звичайно батьки мають над своїми дітьми". Тепер Август офіційно "батько народу" і на правах батька може керувати державою. Поряд з довічним консульством він одержує титул імператора. Титул нейтральний з погляду римлянина, імператор – це не цар, чий титул дотепер згадують зі здриганням, імператор – воєначальник до тріумфу. "...титул імператора з них одержують не тільки ті, хто переміг яких-небудь ворогів, але постійно і всі інші для того, щоб відзначити їхні необмежені повноваження і притім не називати їхніми ні царями, ні диктаторами. Ці останні титули нікому більше не даються, після того як вони раз вийшли з уживання при новому ладі, але функції їх закріплюються за обличчями, що одержали титул імператора. На підставі цього титулу вони одержують владу набирати військо, стягувати гроші, починати війни, укладати світ, всюди і у всім однаково командувати як державними регулярними, так і союзними військовими силами" .

Говорячи про політичну підтримку правління Августа не можна не згадати нову політику у відношенні провінцій, що з "власності римського народу" перетворилися в цілком повноправні складові частини імперії. Рим перестав бути єдино необхідною опорою влади. Він по колишньому залишався політичним центром імперії, але для повноти влади дуже важливі були рівні відносини з провінціями. Для цього імператор зробив чимало, насамперед припинивши викуп прав на збір податків із провінцій, що природно спричинило за собою поліпшення їхнього фінансового стану. Частина з них, найбільш перспективні, належали Августові: "із провінцій він узяв на себе ті, котрі були значніше" , більш старі і стійкі в політичних відносинах – у владі сенату. Саме з Октавіана бере початок традиція більш тісного контролю над провінціями.

Феномен чиновництва з'явився при Августі і був зв'язаний з політичними реформами в управлінні. Колишні колись виборні посади трансформувалися в призначувані імператором і стали оплачуваними. "Щоб більше народу брало участь у керуванні державою, вона заснував нові посади". З ростом посад природним образом падала їхня значимість, народ був поступово вилучений від керування державою. Причому видимість республіканського пристрою зберігалася, імператор активно підтримував її традиції: "Присутствуя на виборах посадових осіб, він усякий раз обходив триби зі своїми кандидатами і просив за них по стародавньому звичаї" .

Реформи Августа носили не тільки політичний характер. "Метою законів Августа було зміцнення традиційних моральних цінностей, що похитнулися в результаті громадянських воєн, створення нової адміністрації, підлеглої не виборним органам влади, а йому". У рамках відновлення моральних цінностей він: "Він відновив і деякі древні обряди, що прийшли в забуття, наприклад, гадання про благо держави, жрецтво Юпітера, гри на луперкаліях, столітні торжества, свято роздоріж". "Він переглянув старі закони і ввів деякі нові: наприклад про розкіш, про перелюбство і розпусту, про підкуп, про порядок шлюбу для всіх станів" .

Дії і рішення неполітичні завжди були так чи інакше зв'язані з політикою, зі спробою зміцнити й увічнити своє ім'я. "Прагнення представити себе батьком і благодійником народу, а своє царювання – зразком, гідним наслідування, було наявне тією чи іншою мірою всім древнім монархам" . Август прославився незвичайною кількістю нових споруджень у Римі: "Суспільних будинків він вибудував дуже багато". Новий імператор намагався бути традиціоналістом: "Навіть одяг і плаття він намагався відродити древні" .

Октавіан не тільки відродив старі традиції, але і став законодавцем нових. Час його правління Немировский називає: "від культу богів до культу особистості". Старий пантеон багато в чому утратив свою значимість і ніша головної релігійної ідеї залишалася незаповненої. Уведений після смерті Августа "культ імператора" був зовсім не схожий на східну сакралізацію влади. Нові жертви, новий культ – усе це допомогло новому соціальному розвитку імперії. "Культ імператора" став невід'ємною рисою принципату і надалі переріс у визнання імператорів Dominus in deus, богами на землі в період доміната.