Реферат: Суб'єкти правовідносин. Правосуб'єктність фізичних осіб. Правосуб'єктність юридичних осіб

2. Наявність майна, що знаходиться в її розпорядженні (у ко­мерційної юридичної особи — в її власності), майнова відокрем­леність від майна її учасників і фундаторів (самостійний баланс

• кошторис витрат, статутний фонд і банківський рахунок).

3. Цільове призначення — створюється для певних цілей і не може діяти з іншими цілями. Комерційна юридична особа ство­рюється для підприємницької діяльності.

4. Можливість виступати в цивільному обороті, набувати пра­ва і виконувати обов'язки від свого імені, тобто не зобов'язана звертатися за дозволом до вищої інстанції (наприклад, комер­ційна юридична особа може здійснювати операції, що не супе­речать закону; створювати юридичні особи; обирати місце роз­ташування).

5. Можливість бути позивачем і відповідачем у суді — зверта­тися з позовом на громадян, інших осіб, відповідати за боргами у разі зустрічного позову.

6. Обов'язок нести самостійну майнову відповідальність (якщо це майно закріплене за нею за правом власності).

За характером діяльності юридичні особи можуть бути:

• некомерційні (публічні),

• комерційні (приватні)

Некомерційні особи — державні організації і установи (парла­мент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та ін.) — спрямовують свою діяльність на задоволення тих чи інших невиробничих потреб: організаційно-управлінських, соціально-культурних, соціально-побутових та ін. Вони мають публічні цілі і не переслідують мету одержання прибутку як ста­тутного завдання. Зазвичай діяльність таких організацій фінан­сується за рахунок державного бюджету (державні установи), або бюджету громадських організацій, або за рахунок добровільних внесків і пожертвувань.

До некомерційних юридичних осіб належать споживчі коо­перативи, громадські або релігійні організації, благодійні та інші фонди, а також інші об'єднання, передбачені законом.

Некомерційні організації можуть займатися і підприємницькою діяльністю, але лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені і відповідають ним. Наприклад, вуз може приймати за плату на навчання студентів для того, щоб одержаний прибуток використовувати на підвищення яко­сті освіти (придбання приладів, літератури, оплата праці викла­дачів, ремонт і переобладнання приміщень тощо). Тут важливо додержуватися певної міри, щоб не перейти ту межу, за якою головними стають вже інші пріоритети — цілі комерційного ха­рактеру.

Некомерційні організації мають більшу стабільність і більшу незалежність від тих індивідів, що входять до складу юридичної особи. Існування юридичної особи, яка має некомерційний (публіч­но-правовий) характер, не залежить від волі її членів — підпоряд­кованих і підзвітних осіб. Наприклад, уряд не може припинити своє існування як орган виконавчої влади, навіть якщо всі чле­ни кабінету міністрів підуть у відставку. Замість кабінету мініст­рів, який пішов у відставку, буде сформований новий кабінет. Тобто Некомерційні, публічні організації продовжують функціо­нувати як юридичні особи і суб'єкти правовідносин.

Комерційні особи — комерційний банк, приватна фірма, ак­ціонерне товариство та ін. — спрямовують свою діяльність на одержання прибутку і фінансуються насамперед за свій раху­нок. Вони переслідують приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, пайовиків, акціонерів і можуть припинити своє іс­нування з волі цих осіб (наприклад, оголосити себе банкрутом).

Члени комерційних (приватноправових) юридичних осіб є повними їх представниками, їх воля — воля юридичної особи. Юридичною особою може бути індивідуальний, а не тільки колективний, суб'єкт права.

Правосуб'єктність комерційних організацій та їх об'єднань (асоціацій, корпорацій, консорціумів, концернів та ін.) перед­бачена законодавством у вигляді організаційно-правових форм підприємницької діяльності і визначається статутними докумен­тами, зареєстрованими в установленому законом порядку. На­приклад, обсяг прав і обов'язків акціонерних товариств закри­того і відкритого типу є різним: акції першого розповсюджують­ся шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах;

акції другого розподіляються між засновниками і не можуть роз­повсюджуватися шляхом відкритої передплати, купуватися і про­даватися на біржах.

Спільним для правосуб'єктності комерційних організацій є те, що вона ґрунтується на засадах приватного права — диспозитивності і рівності сторін у цивільно-правових відносинах. Тут Пра­восуб'єктність однієї сторони не обмежує правосуб'єктності ін­шої сторони. Договірні відносини виникають на основі рівності (автономії) сторін незалежно від їх статусу. Це відносини між громадянами-власниками, орендарями, фермерами, громадяна­ми і організаціями, організаціями між собою, в тому числі і дер­жавними, акціонерними, орендними підприємствами і кор­пораціями, наприклад, договір між органом внутрішніх справ і громадянином на охорону квартири. У цих відносинах держав­ний орган виступає як юридична особа; засновує договірні від­носини на принципі диспозитивності (а не імперативності). У сфері підприємництва діє той же принцип, що й у сфері регу­лювання поведінки фізичних осіб і діяльності громадських об'єднань: «Дозволено все, крім прямо забороненого законом» (загальнодозвільний тип /режим/ правового регулювання).

Коли ж діяльність комерційної корпорації виходить за рамки товарного виробництва і обігу і потрапляє у сферу дії публічного права (державна реєстрація підприємств, стягнення податків та ін.), вступає в дію принцип «Дозволено лише те, що прямо пе­редбачено законом» (спеціально-дозвільний тип /режим/ пра­вового регулювання). У сфері управління державною власністю відбувається поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання — виникають адміністративно-правові і цивільно-правові відносини.

Яким є співвідношення правоздатності і дієздатності у юридичної особи ?

В юридичній науці тривалий час панувала думка про те, що правосуб'єктність юридичної особи відрізняється від правосуб'єктності фізичної особи. Вважалося, що у юридичної особи правоздатність і дієздатність виникають одночасно і не можуть бути обмежені, тоді як у фізичної особи правоздатність і дієздат­ність виникають неодночасно і дієздатність обмежується.

Однак сформоване раніше уявлення про повний збіг право­здатності і дієздатності юридичної особи не виправдує себе в умовах трансформації суспільства до ринкових відносин. Вияви­лося, що юридична особа не завжди без будь-яких умов може використовувати ті права, які має. Дієздатність юридичної особи можe змінюватися без зміни її правоздатності. Так, підприємст­во-боржник не має можливості реалізувати свої права на влас­ний розсуд. Його дієздатність обмежується. Цю обмежену діє­здатність юридичної особи-боржника доповнює (наприклад, від­повідно до законодавства Росії) арбітражний управляючий, який має широкі повноваження щодо управління підприємством-борж­ником. Своїми діями він дає можливість підприємству-боржни­ку брати участь у цивільному обороті через здійснення всіх не заборонених законом операцій.

Отже, правоздатність і дієздатність юридичної особи як суб'єкта правовідносин (наприклад, комерційної організації) не збіга­ються цілком, як не збігаються правоздатність і дієздатність фі­зичної особи. Правда, у колективних суб'єктів правовідносин (юридичних осіб) така розбіжність правоздатності і дієздатності є винятковою.