Реферат: Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини. Міжнародний захист прав людини

Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод лю­дини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-право­вий механізм забезпечення прав і свобод людини — систему засо­бів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм — частина со­ціального і діє з ним у єдності.

Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини — охорона, захист, відновлення порушених прав, а та­кож формування загальної і правової культури населення.

Основні підсистеми механізму соціально-правового забезпечен­ня прав і свобод людини:

- механізм реалізації;

- механізм охорони;

- механізм захисту.

Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.

Механізм охорони прав людини включає заходи з профілакти­ки правопорушень для утвердження правомірної поведінки осо­би.

Механізм захисту прав людини включає заходи, що призво­дять до відновлення порушених прав неправомірними діями і від­повідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

У разі порушення прав особи без їх відновлення, а також юридичної відповідальності з боку правопорушника правові га­рантії механізму захисту прав людини не можуть вважатися та­кими, що повністю здійснилися. Заходи захисту — первинна захисна реакція на самий факт відхилення від охоронних захо­дів, яка має завдання примусити зобов'язану особу виконувати обов'язки, накладені на неї законом або договором. Завдання юридичної відповідальності полягає в покладанні нового обо­в'язку зазнавати позбавлень, нести правовий збиток.

Без можливості захисту прав охорона прав буде неповною. Захист — це найдійовіша охорона, другий її ступінь.

Форми (або засоби забезпечення) правового захисту громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади та їх службовців.

1. Загальносудова. Право громадян на судовий захист закріп­лене в ст. 10 Загальної декларації прав людини, відповідно до якої воно відображено у ст. 55 Конституції України Відповідно до цієї статті кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Після використання всіх національних засобів правового захисту гро­мадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судовий захист — необхідна і ефективна гарантія реа­льності прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

2. Адміністративна («управлінський тип»). Відбувається шля­хом розгляду прав громадян у вищих органах виконавчої влади. Як початкову інстанцію для розгляду претензії до адміністрації громадянин може вибрати або орган виконавчої влади, або суд. Громадянин має право звернутися до суду, якщо незадоволений результатами розгляду його справи державними органами, під­приємствами, громадськими організаціями.

На жаль, в Україні, як і в інших країнах СНД, судовий поря­док захисту прав громадян тривалий час (за часів СРСР) зали­шався винятковим. Він застосовувався у випадках, прямо перед­бачених законом. За відсутності прямої вказівки в законі про право на судовий захист громадянин змушений був звертатися до вищих органів держави.

Звичайно, як органи захисту прав громадян суд і адміністра­ція не сумісні, особливо в умовах командно-адміністративної системи. Адміністративний (управлінський) порядок розгляду скарг не є придатним для такого захисту. Судовий захист, особ­ливо за наявності незалежної судової системи, є набагато об'єк­тивнішим, кваліфікованішим, неупередженішим, ніж адмініст­ративна.

3. Адміністративна-судова (склалася в багатьох європейсь­ких країнах: Франція, ФРН, Іспанія, Швейцарія). Характеризу­ється створенням спеціалізованих судів для вирішення спорів у індивідуальних адміністративних справах, які виникають у сфеpi функціонування органів управління внаслідок неправомірних дій їх службовців. У ФРН адміністративний суд наділений на­самперед функцією забезпечення судового захисту прав грома­дян, тоді як у Франції його основним завданням є здійснення об'єктивного контролю (перевірки) застосовуваної норми. Тому в адміністративно-судовій формі захисту прав громадян виділя­ють її «німецький тип». Адміністративні суди входять до єдиної судової системи, підкоряються лише закону, незалежні в право­судній діяльності як від адміністративних органів, так і від за­гальних судів. В Україні обговорюється питання про введення адміністративних судів для вирішування публічно-правових спо­рів неконституційного-правового характеру.

Державна охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як пра­вило, при парламентах і органах місцевого самоврядування і розглядають скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів. У Колумбії, наприклад, омбудсман діє під керівництвом Генерального прокурора.

Коло повноважень омбудсмана у різних країнах не є однаковим. В Іспанії він, крім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів, у Франції — оцінює за­стосування законів з точки зору справедливості, а в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресур­сів. У цілому інститут омбудсманів — це позаюрисдикційний контроль за тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика права людини.

У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. У Франції таке звертання є можли­вим через свого депутата або сенатора. Омбудсман діє не лише за скаргами громадян, але й за власною ініціативою.

В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представ­ники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом позасудового захисту прав і свобод людини.

Коло повноважень Уповноваженого з прав людини поши­рюється на усі випадки порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення ад­міністративного провадження стосовно державних службовців, які порушили конституційні права і свободи громадян, має право також перевіряти додержання цих прав в установах пенітен­ціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені — тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Мініс­терства внутрішніх справ.

Дійсне «середовище проживання» для прав людини є мож­ливим при демократії, демократичній правовій державі. Демок­ратія, правова держава та права людини є невіддільними одне від одного. Правова держава — гарантія реальності прав людини у плані її захисту від порушень з боку апарату влади, а права людини — головна умова та ознака демократії, гуманістичний, людський вимір правової державності. Через реалізацію, охоро­ну і захист прав людини, через демократію пролягає шлях до реальної інтеграції України до Європейського і світового спів­товариства.

Міжнародний захист прав людини

Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Стаття 55. Конституції України говорить:

«Кожен має право після використання всіх національних засо­бів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

Міжнародний захист прав людини набуває, особливо остан­нім часом, великого значення.

Організаційна структура європейської системи захисту прав людини:

1. Європейська комісія з прав людини (складається з 43 чо­ловік, що обираються строком на 3 роки).

2. Європейський суд з прав людини — єдиний юрисдикційний орган, який працює на постійній основі — всього 39 суддів (у його складі діє Велика палата — 17 суддів, що займається питаннями внутрішньо судової апеляції);

3. Комітет міністрів Ради Європи — функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейсь­кого суду.

Усі вони є суб'єктами формування європейського права як органічного «сплаву» англо-американського і континентального типів правових систем. Їх статутна форма (Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини. Статути Комісії та Суду, Процедурні правила роботи Комісії та Суду) має прецедентний зміст.

Європейська система захисту прав людини включає дві мож­ливості (два права):

— можливість (право) особи подавати індивідуальні петиції;

— право держав — учасниць Європейської системи захисту прав людини ініціювати провадження у справах про порушення прав будь-яких людей, включаючи іноземців.

Перш ніж подавати петицію, необхідно попередньо вичерпа­ти усі внутрішні засоби захисту, які відповідають загальновизна­ним нормам міжнародного права, а також додержання строків давності — від дня винесення остаточного рішення національ­ною владою має пройти не більш ніж 6 місяців.

Петиція повинна бути прийнятною, а саме:

— не може бути анонімною;

— не може повторювати петицію, яка раніше вже аналізува­лася судом або є предметом іншої процедури міжнародного роз­гляду;