Реферат: Професійна і державна служба. Державний службовець і працівник приватного сектора. Посадова особа. Служба в органах внутрішніх справ

Професійна служба — професійна діяльність осіб, що обійма­ють посади в державних органах та їх апараті, об'єднаннях гро­мадян, органах місцевого самоврядування, недержавних струк­турах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, що має своїм змістом реалізацію управлінських функцій.

Професійна служба за ознакою її організації і порядком проход­ження може бути поділена на такі види:

державна служба

служба в органах місцевого самоврядування

служба в комерційних організаціях

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни корис­туються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Державна служба — врегульована законодавством професій­на діяльність осіб, що обіймають посади в державних органах та їх апараті з практичного виконання завдань і функцій держави і одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державна служба може бути поділена на два види:

цивільна		мілітаризована
- у держав­них органах та їх апараті (законодавчої, виконавчої і судової гілок влади)	- у держав­них установах і органах управління державними підприємст­вами	- військова (у Збройних Силах)	- воєнізована (в органах міліції та ін.)

Службовими особами є службовці державних органів, організацій, органів управління державними підприємствами, орга­нів місцевого самоврядування, комерційних організацій, що сво­їми діями створюють юридичні акти або спроможні породжува­ти, змінювати чи припиняти конкретні правовідносини.

Службовець — учасник подвійних правовідносин:

— трудових, що залежать від професійного особистого ста­новища, трудових прав і обов'язків, від процесу праці;

— адміністративних, що залежать від виконання служби, управлінських функцій (відносин влади).

Державний службовець — працівник державної організації, установи, підприємства, що в установленому законом порядку здійснює трудові функції на професійних засадах на основі тру­дового договору (контракту), що одержує заробітну плату з дер­жавних коштів відповідно до займаної посади і підкоряється служ­бовій дисципліні.

Власне (безпосередні) державні службовці — особи, що мають виконавчо-розпорядницькі повноваження від імені держави. У багатьох країнах даних осіб відносять до чиновників і відрізняють від простих державних службовців (учителів державних шкіл, працівників пошти, телеграфу та ін.). З юридичної точки зору відмінності між ними кореняться в нормах галузі права, що визначає їх спеціальний (службовий) правовий статус: правовий статус чиновників (безпосередніх державних службовців) визна­чається нормами адміністративного права, а правовий статус про­стих державних службовців — нормами трудового права (за допомо­гою трудового договору). Не однаковими є й порядок їх прийнят­тя на службу (присяга), привілеї (незмінюваність) та ін.

У ряді країн, що належать до англо-американського типу правових систем, найчисленнішу групу службовців розглядають як публічну службу, а власне державних службовців — як цивіль­ну, яка є різновидом публічної служби. Крім цивільної служби виділяють ще такі галузі служби: поліцейську, військову, судову, тюремну та ін.

Ознаки державного службовця як професіонала управління:

• має інформацію як особливий предмет праці, за допомо­гою якої впливає на тих, хто управляються (обслугову­ються);

• працює оплатно (одержує заробітну плату);

• працює в інтересах тих, хто оплачує роботу;

• працює на професіональній основі, обіймаючи посади від­повідно до кваліфікації та досвіду.

Обсяг і порядок використання державним службовцем влад­них повноважень фіксуються в юридичному документі — поса­довій інструкції, штатному розкладі та ін.

Залежно від характеру здійснюваних функцій державних служ­бовців можна поділити на:

керівників;

спеціалістів;

технічний персонал;

допоміжний персонал.

Працівники комерційних організацій зайняті в приватному сек­торі; їх колективи називають, як правило, персоналом.

Особа, що здійснює трудові функції на основі трудового до­говору (контракту) у приватному секторі, одержує плату за свою працю залежно від прибутку недержавної, комерційної органі­зації.

Всі працівники комерційної організації відносно до власності на її майно поділяються на дві категорії'.

Наймані працівники (службовці)	Працюючі власники
- виконують роботу за вина­городу, розмір і умови якої ви­значають відповідні договори найму	- володіють частиною майна і коштів підприємства та одержу­ють винагороду у вигляді част­ки прибутку, що залишилася у розпорядженні підприємства

Якщо предметом інтересу найманих працівників є підвищення заробітної плати, то працюючих власників — прагнення більше інвестувати, тобто вкладати, із тим щоб розширити виробницт­во і надалі одержувати більший прибуток за дивідендами.

Особливою групою службовців державних органів, підпри­ємств, установ, працівників недержавних (комерційних) органі­зацій є посадові особи.

Посадова особа — фахівець з управління, що обіймає посаду в державному органі, підприємстві, установі, комерційній орга­нізації і постійно або тимчасово виконує організаційно-розпо­рядчі та інші функції, пов'язані з владним впливом на підлеглих і зі здійсненням юридичне значущих дій, спрямованих на поро­дження, зміну чи припинення правовідносин.

Ознаки державної посадової особи:

1) виконує функції публічного характеру;

2) є юридичне наділеною державно-владними повноважен­нями;

3) має право видавати правові акти, обов'язкові для інших осіб (підлеглих і/або не підлеглих по службі);

4) виступає носієм і представником державної влади;

5) може бути притягнена до підвищеної юридичної відпові­дальності.

У Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення гро­мадян» закріплено право громадян на оскарження дій посадо­вих осіб державних органів і громадських організацій. У ст. 55 Конституції України наголошується, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Класифікація посадових осіб держави може бути різною.

Категорії посадових осіб залежно від їх статусу.

1. Недержавні службовці, що обіймають державні посади і мають владно-розпорядчі повноваження щодо осіб, не підпо­рядкованих по службі (представники влади). Це виші посадові особи (суддя, прокурор та ін.). їх статус визначається Конститу­цією та іншими законами.

2. Державні службовці, тобто особи, що перебувають на службі в державних органах та їх апараті. Вони діють відповідно до За­кону України «Про державну службу», інших законів про орга­нізацію і діяльність окремих державних органів.

3. Особи, що обіймають керівні посади в органах управління дер­жавних органів і організацій (глави міністерств, відомств та ін.).

4. Особи, що мають виборчий мандат (депутати, Президент). Категорії посадових осіб залежно від обсягу посадових повнова­жень:

— повноважен­ня яких мають внутрішньоорганізаційний характер	— повноваження яких мають публічний характер, тобто поши­рюються за рамки державних органів на організації і громадян, безпосередньо не підпорядкова­них їм по службі	— наділені пов­новаженнями застосовувати засоби примусу щодо осіб, їм не підпорядкова­них
керівний склад підприємств, установ, орга­нізацій	міністри, глави державних ко­мітетів, голови місцевих Рад на­родних депутатів та ін.	судді, праців­ники міліції та ін.