Реферат: Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання. Юридична техніка

Юридична термінологія — це система юридичних термінів, тобто словесних позначень понять, що використовуються при викладі змісту закону, іншого нормативного акта.

Вона припускає так звану термінологічну уніфікацію: одно­значність, загальновизнаність, стабільність і доступність термінів, визначеність і чіткість у викладі нормативно-правового ма­теріалу, які виключають різне розуміння думки законодавця.

Однозначність — уживання терміна в даному законі в тому самому значенні.

Загальновизнаність — уживання термінів відомих, а не вига­даних законодавцем для даного закону.

Стабільність — усталеність термінології, а не зміна її з прий­няттям кожного нового закону.

Доступність — простота і адекватність терміна змісту норм права.

Розрізняють три види термінів у текстах законів:

загальновживані	спеціально-технічні	спеціально-юридичні
— терміни в загальноприйнятому значенні, наприклад, будинок, документ, будівля, природа, довкілля та ін.	— терміни, що мають значення у галузі спеціальних знань — техніки, медицини, економіки, соціології, біології, наприклад, депозит, безробітний, страйк	— терміни, що мають особливе юридичне значення, яким виражається своєрідність того чи іншого правового поняття, наприклад, застава, володіння, переведення боргу, колективний договір

Для єдності юридичної термінології необхідно, щоб при по­значенні в нормативному тексті певного поняття послідовно вживався один і той же термін, а при позначенні різних, таких, що не збігаються між собою, понять використовувалися різні терміни. Прийняті закони повинні термінологічне стикуватися між собою і містити бездоганні дефініції, єдині, наскрізні для всієї галузі законодавства. Понятійний апарат усіх галузей права повинен мати «модельні» терміни і визначення, що виражають найзагальніші і водночас найістотніші ознаки предмета або яви­ща. Поняття можуть набувати подальшого розвитку в галузевих нормативних актах, однак уточнене визначення все одно має спиратися на основну (базову) дефініцію. Неточність у застосуванні терміна може спричинити неправильне розуміння право­вої норми.

Юридичні конструкції — це стійкі побудови нормативного матеріалу за особливими типами зв'язків його елементів, їх ти­повими схемами, моделями, в які втілюється «юридичний мате­ріал». Тобто юридичні конструкції — це чіткі, відпрацьовані на­укою і законодавчою діяльністю, перевірені практикою типові схеми правовідносин. Особливі юридичні конструкції дозволя­ють включати в дію — залежно від обставин — різні юридичні норми. Відпрацьованість конструкцій — показник досконалості законодавства. Такими юридичними конструкціями є «кримі­нальна недоторканність», «необхідна оборона», «суб'єктивні пра­ва» та ін.

Приклад юридичних конструкцій: громадянин К., який пере­бігав вулицю, був збитий автомашиною і зазнав важкої травми. Залежно від особливостей обставин у кожній з наведених конс­трукцій «працюють» різні юридичні норми.

Конструкція 1. «Соціальне забезпечення». Громадянин К. одержує від органів соціального забезпечення допомогу по тимчасовій непрацездатності (за наявності умов, передбаче­них законодавством про соціальне забезпечення) без влас­них зустрічних дій.

Конструкція 2. “Договір добровільного страхування”. Якщо громадянин К. має договір страхування, Держстрах при за-знанні ним травми виплачує суму страхування. Договірна конструкція передбачає, що відповідно до умов договору гро­мадянин періодично вносить внески до страхової установи, а у разі нещасного випадку одержує обумовлену в договорі суму.

Конструкція 3. “Юридична відповідальність заподіювана шкоди”. Громадянська майнова відповідальність власника автомашини, що збив громадянина К., полягає у відшкоду­ванні заподіяної шкоди. Специфіка цієї конструкції полягає в тому, що це — особлива юридична відповідальність, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небез­пеки. Така шкода обов'язково відшкодовується, якщо не буде доведено, що вона виникла внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.

В юридичній техніці поряд з важливістю правильного засто­сування юридичної термінології і юридичних конструкцій не менше значення має форма нормативно-правового акта.

Прийоми і правила викладу юридичних норм у тексті нормати­вно-правового акта стосуються:

1) способів викладу;

2) формулювання заголовних назв статей і частин тексту;

3) юридичного стилю;

4) юридичної мови.

Існують два основних способи викладу юридичних норм у те­ксті закону:

• абстрактний — характеризується тим, що ознаки явищ, не­зважаючи на їх різноманіття, подаються в узагальненому виді, виражаються абстрактними поняттями;

• казуїстичний — характеризується урахуванням індивідуаль­них ознак явищ, їх видів, фактів; перелічуються ті чи інші випа­дки — казуси.

Абстрактний спосіб (прийом) викладу свідчить про вищий рівень юридичної техніки. Однак казуїстичний спосіб (прийом) дозволяє з більшою визначеністю і чіткістю регулювати суспіль­ні відносини, точно визначати кількість випадків відповідально­сті тощо. Абстрактний і казуїстичний способи викладу юридич­них норм доповнюють один одного у разі їх правильного засто­сування.

Загальні вимоги до форми нормативних актів (формулювання заголовних назв статей і частин тексту, юридичного стилю, юри­дичної мови)'.

1) логічна послідовність і компактність викладу норматив­них розпоряджень, що містяться в нормативному акті; відповід­ність змісту закону його найменуванню;

2) відсутність суперечностей усередині нормативного акта, а також суперечностей з іншими нормативними актами; запов­нення прогалин;

3) наявність формальних реквізитів у нормативних актах:

найменування акта; органу, що його видав; місця видання; дати видання; підписів офіційних осіб; порядкового номера;

4) наявність встановленої структури нормативного акта: глав, розділів і частин — у великих законах; статей — у всіх законах;

пунктів — у підзаконних актах; заголовків у кожній статті — у законах, переважно в кодексах, а також можливість преамбул в окремих законах; додатків — у підзаконних нормативних актах.

5) стислість викладу і разом з тим ясність, логічність, грама­тична правильність мови нормативного акта — без художньої красивості і декларативних положень: метафор, епітетів, порів­нянь, абревіатур, ненормативних слів і словосполучень та ін.

Для юридичної мови характерним є наказовий стиль викладу.

Відступ від цих вимог призводить до юридичних помилок: прогалин у нормативному акті, суперечностей між його стаття­ми, нечітких формулювань, стилістичних погрішностей та ін., які знижують якість акта, ускладнюють його усвідомлення і роз'­яснення (тлумачення), реалізацію норм права в конкретних від­носинах.

Види юридичних (правотворчих) помилок такі.

1. Власне юридичні — прийняття декларативних норм, тобто норм, не забезпечених матеріальними ресурсами і необхідними юридичними засобами; наявність колізійних норм, тобто норм, що суперечать одна одній; відсилання до неіснуючих норматив­но-правових актів або неповне закріплення життєвих обставин, що мають істотне значення для застосування норм права; прога­лини та ін.

2. Логічні — наявність логічних суперечностей між окремими нормативними розпорядженнями, порушення домірності визна­чення понять; тавтологія — повторення одного терміна в іншо­му, наприклад, «живі тварини», «ліс як деревна рослинність»;

визначення одного невідомого терміна через інший невідомий, наприклад, визначення оперативно-розшукової діяльності як виду діяльності, здійснюваної шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, та ін.

3. Граматичні — наявність ненормативних словосполучень, громіздких конструкцій, що ускладнюють розуміння змісту статті нормативного акта, та ін.

Юридична техніка в правозастосовній діяльності містить:

1) методики роботи над текстами правозастосовних актів;

2) прийоми найдосконалішого викладу думки правозастосувача (суду, адміністрації та ін.) у судовому рішенні, рішенні ар­бітражних судів та інших актах;

3) вибір найдоцільнішої структури правозастосовного акта, термінології і мови та ін.

Виносячи правозастосовний акт, суб'єкт застосування пови­нен указати орган, що застосовує право, і відповідальну особу (якщо орган колегіальний, то вказується його склад), осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов'язковою). Правозастосовник зобов'язаний описати діяння, що стало пред­метом розгляду, навести докази вчинення діяння конкретною людиною. У тексті документів слід навести і норми законодавства. Правозастосовний акт має таку структуру: вступна частина, кон­статуюча частина, мотивувальна частина, результативна частина.