Реферат: Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання. Юридична техніка

На шляху функціонування складових елементів і стадій ме­ханізму правового регулювання виникають перешкоди, які усу­ваються за допомогою засобів, що перебувають поза сферою пра­вового регулювання. Ці зовнішні сторони кваліфікуються як пра­вові форми діяльності держави.

Правова форма діяльності — організаційно-управлінська фор­ма діяльності уповноважених на те суб'єктів, завжди пов'язана зі здійсненням юридичне значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.

Юридична сутність правової форми діяльності держави:

— ґрунтується на розпорядженнях права;

— завжди спричиняє певні правові наслідки. На відміну від фактичної правова форма діяльності має чітко виражені ознаки (риси):

1) припускає розгляд юридичної справи (прийняття норма­тивно-правового акта, винесення вироку та ін.);

2) використовує норми матеріального або процесуального права як спеціальний робочий інструментарій;

3) здійснюється виключно уповноваженими на те суб'єктами (правосуддя — суддями, розслідування — слідчими);

4) закріплюється в офіційних процесуальних документах (ви­року, протоколі допиту, постанові про проведення обшуку та ін.);

5) у ході розгляду справи регламентує відносини, що склада­ються, системою норм процесуального права;

6) при розгляді справ використовує досягнення юридичної опіки (наприклад, при розгляді кримінальних справ широко застосовується криміналістика).

Основні правові форми діяльності держави:

• правотворча;

• правозастосовна;

• правоохоронна;

• установча;

• контрольно-наглядова.

Правотворча діяльність — це правова форма діяльності дер­жави, спрямована на офіційне встановлення (санкціонування) і зміну норм права компетентними органами, яка виражається в підготовці, прийнятті і оприлюдненні нормативно-правових ак­тів. Суб'єкти правотворчості — народ, Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, Президент України, Кабінет Міністрів Укра­їни, міністерства і відомства, місцеві органи влади і управління (див. главу «Правотворчість»).

Правозастосовна діяльність — це правова форма діяльності держави, яка забезпечує безперервність процесу здійснення нор­мативно-правових розпоряджень через наділення одних учас­ників правових відносин суб'єктивними юридичними правами, а інших — суб'єктивними юридичними обов'язками; полягає у розгляді і вирішенні індивідуальних справ, що мають юридичне значення.

Управлінська природа діяльності, пов'язаної з вирішенням індивідуально-конкретних справ — глибинна і визначальна ос­нова правозастосування. Особливість правозастосовної діяльно­сті полягає в її владному характері, який проявляється в держав­ній волі керуючих (правозастосовних органів) суб'єктів стосов­но керованого з метою вирішення конкретних правових ситуацій. Владний вплив на поведінку безпосередніх суб'єктів права від­бувається в ході розгляду індивідуальних справ і винесення щодо них конкретних авторитарних-правових розпоряджень, а також у ході реального перетворення в життя цих розпоряджень. Юри­дичний зміст правозастосовної діяльності створюють відповідні один одному права і обов'язки їх суб'єктів: право компетентно­го органу вирішити справу і обов'язок зацікавлених у справі осіб виконати прийняте рішення. Фактичний зміст правозастосовної діяльності полягає в діяльності уповноважених органів і посадо­вих осіб, пов'язаній з вивченням обставин справи, її юридич­ною кваліфікацією і винесенням акта застосування права, а та­кож у діях зацікавлених у справі осіб у зв'язку з її розглядом і ухваленням рішення (див. главу «Реалізація норм права. Правозастосування»).

Правоохоронна діяльність — це правова форма діяльності дер­жави, спрямована на охорону суспільних відносин, урегульова­них правом, захист індивіда від правопорушень і притягнення винних до відповідальності. Будь-які органи держави тією чи іншою мірою здійснюють правоохоронну діяльність, тому її мо­жна вважати одним з різновидів правозастосовної діяльності. Разом з тим існують і такі органи, для яких ця діяльність є осно­вною — органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпе­ки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони.

Контрольно-наглядова діяльність — це правова форма діяль­ності органів держави, що виражається в здійсненні юридичних дій у справі спостереження і перевірки відповідності виконання і додержання підконтрольними суб'єктами правових розпоряд­жень і припинення правопорушень певними організаційно-пра­вовими засобами. Контрольні структури України: Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, Уповноважений Вер­ховної Ради з прав людини, прокуратура, Рахункова палата за­конодавчого органу, аудиторські структури Національного бан­ку України, податкова адміністрація та ін. Контрольну діяль­ність здійснюють органи законодавчої, виконавчої і судової влади, однак вона провадиться як у різному обсязі, так і в різних пи­таннях і сферах правового регулювання.

На цей час у світі склалися декілька видів контрольно-нагля­дової діяльності. Це — контроль за конституційністю законів та інших нормативно-правових актів (здійснюється Конституцій­ним Судом або загальними судами; прокуратурою, спеціальни­ми посадовими особами — омбудсменами та ін.). Це — фінансовий контроль як складова частина загального контролю (здійс­нюється фінансовими палатами (Австрія), генеральними конт­ролерами (Колумбія), генеральними аудиторами (Нігерія) та ін.). Слід зазначити, що контрольно-наглядова діяльність держави набуває все більш важливого характеру. Поряд із законодавчою, виконавчою, судовою владою в демократично розвинутих дер­жавах контрольно-наглядова діяльність держави оформляється в нову галузь влади.

Юридичним результатом контрольно-наглядової діяльності є контрольно-правовий акт (рішення, постанова, подання, засте­реження, ухвала, повідомлення та ін.), який містить розпоря­дження констатуючого порядку, тобто встановлені внаслідок перевірки позитивні моменти, а поряд з ними правоохоронні розпорядження про усунення виявлених правопорушень.

Стадії контрольно-наглядової діяльності (наприклад, проку­рорського нагляду, судового і арбітражного контролю, держав­ного контролю інспекцій): організаційно-підготовча; встанов­лення фактичних обставин справи та їх аналіз; вироблення і ух­валення рішення у справі; перевірка виконання рішення.

Установча діяльність — це правова форма діяльності держа­ви, яка виражається в реалізації на основі норм матеріального права повноважень на формування, перетворення або скасуван­ня органів держави, їх структурних підрозділів, посад.

Безпосереднє призначення установчої діяльності — кадрове забезпечення всіх ланок державної влади і управління. Визнача­льною стадією установчої діяльності є виборчий процес, який полягає у реалізації виборчих прав громадян на формування представницьких органів держави і вищих посад.

До неправових форм діяльності держави відносять насампе­ред суто організаційну роботу, яка не потребує суворого юридич­ного оформлення, не пов'язана зі здійсненням юридичне значу­щих дій, що спричиняють правові наслідки, наприклад, культур­но-масова, технічно-виконавча, організаційно-економічна, збройний захист країни. Однак це не означає, що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом. Вона є підзаконною, здій­снюється в рамках чинного законодавства і у межах компетенції того чи іншого органу. Правом тут регулюється лише загальна процедура здійснення дій. Здійснення організаційних дій — це повсякденні і різноманітні прояви управлінської діяльності, по­збавлені юридичної оболонки.

Юридична техніка

Правова форма діяльності безпосередньо пов'язана з необ­хідністю використання різних методів і способів юридичної тех­ніки.

Юридична техніка — це система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів.

Розрізняють юридичну техніку в правотворчості та правозастосовній діяльності.

Юридична техніка в правотворчості охоплює нормативні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при виробленні законів і підзаконних актів), а в правозастосовній діяльності — індивіду­альні акти (техніко-юридичні прийоми і правила при вироблен­ні судових актів, договорів).

Для забезпечення верховенства закону і його ефективної дії необхідний високий рівень законодавчої техніки.

Юридична техніка в правотворчості містить у собі методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми най­досконалішого викладу думки законодавця (інших суб'єктів пра­вотворчості) у статтях нормативно-правових актів, вибір найдо­цільнішої структури кожного з них, термінології і мови, спосо­би оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування, об'єднання нормативно-правових актів тощо. Вона забезпечує юридичну досконалість нормативних документів.

Істотне значення має зведення до мінімуму кількості норма­тивних актів з одного й того ж питання, а також наявність спе­ціальних правових засобів, що забезпечують додержання норма­тивно-правового акта (організаційні заходи, заходи заохочення, контролю та ін.).

Найзагальнішими прийомами і правилами юридичної техніки є:

1) юридична термінологія;

2) юридичні конструкції;

3) форма нормативного акта, прийоми і правила викладу його змісту.