Реферат: Поняття романо-германського типу правової системи. Система права та її структура. Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права

У 1990 p. відбулося об'єднання ФРН (капіталістичної країни) і НДР (соціалістичної країни). Найважливішим етапом цього процесу став договір про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР, що набрав чинності з 1 липня 1990 p. Відпові­дно до цього договору все законодавство НДР в економічній і соціальній сферах анулювалося. Замість нього на території НДР вводилися закони ФРН. Об'єднання Німеччини відбулося 3 лис­топада 1990 p. на основі другого державного договору — про ме­ханізм входження НДР у ФРН. На територію НДР поступово поширилися всі закони ФРН, сформувалася їх загальна правова система.

Зараз демократичні традиції романо-германського права по­повнилися ідеями створення «європейського будинку», Євросоюзу. Популярними стали ідеї правової інтеграції країн, пози­тивне значення яких безперечно. Основами інтеграції виступа­ють як загальні принципи, «дух» римського права, так і норми англійського прецедентного права. Третє тисячоліття, в яке всту­пив світ, стане новим етапом розвитку романс-германського типу правової системи, ознаменованим зближенням, гармонізацією та уніфікацією законодавчих комплексів континентально-євро пейських країн і побудовою загальноєвропейської правової системи. Початок цього уже призначений уведенням загальноєвро­пейської валюти.

Система права та її структура

Система права континентальних країн Європи має свою структуру, що складається, як і в римському праві, із двох під­систем — публічної і приватної. У підсистемі публічного права домінують імперативні (категоричні) норми, які не можуть змі­нювати учасники правовідносин. У підсистемі приватного пра­ва переважають диспозитивні норми, і тільки в тій частині, в якій вони не змінені учасниками відносин.

Галузі підсистеми публічного права	Галузі підсистеми приватного права
— конституційне, — кримінальне, — административне, — фінансове, — міжнародне публічне, — процесуальні галузі, — основні інститути трудово­го права та ін.	— цивільне, — сімейне, — торгове, — міжнародне приватне, окремі інститути трудового права (у цілому трудове право має змішаний характер) та ін.

Всі норми права мають чітку «прив'язку» до конкретних га­лузей та інститутів права, що є результатом впливу юридичної доктрини, яка акцентує увагу на необхідності врахування пред­мета і методу правового регулювання. Галузі права визнаються найбільш значним структурним елементом системи права.

У більшості країн континентальної Європи класифікація га­лузей права подібна з німецькою (Швейцарія, Іспанія, Австрія). У деяких країнах (Італія, Бельгія, Нідерланди) ще превалює французька схема класифікації. У зв'язку з цим Нідерланди, наприклад, називають «юридичною донькою Франції».

Різні галузі права в окремих країнах мають неоднаковий сту­пінь розробленості і кодификації. Значна частина приватного права кодифікована, чого не можна сказати про публічне право. Особливо це стосується адміністративного права. Воно було роз­роблено у Франції, після чого введено іншими європейськими країнами. Правда, адміністративне право в цілому не кодифікувалося навіть у Франції. Тільки частина відносин, що регулю­ються адміністративним правом, увійшла в створені зібрання законодавчих і підзаконних нормативних актів. У деяких краї­нах (ФРН, Австрії, Бельгії, Італії, Швейцарії) творцями адміні­стративного права були адміністративні суди, які вирішували спори з адміністративно-правових питань, що, природно, впли­нуло на своєрідність формування цієї галузі права в зазначених країнах.

Абстрактний характер юридичного мислення юристів кон­тинентальної Європи (на відміну від конкретного, «прецедентного» мислення загального права) дозволив відпрацювати і сис­тематизувати інститути права.

Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права

В єдиній ієрархічно побудованій системі джерела писаного права головне місце посідає нормативно-правовий акт (закон). Він має пріоритет щодо звичаю, узагальнення судової практики, внутрішньодержавних договорів. Закони регулюють приватну і публічну сфери суспільних відносин: найбільш важливі питання суспільного устрою, права і свободи громадян, структуру і орга­нізацію державної влади, закріплюють правове становище фізич­них і юридичних осіб, відносини між ними.

Види законів:

• конституційні. Писані конституції мають вищу юридичну силу і складають основу правової системи — Конституція ФРН 1949 p., Конституція Італії 1947 p.. Конституція Франції 1958 p. та ін.;

• звичайні (поточні) — кодекси, спеціальні закони, зведені тексти норм.

Не кожна країна континентальної Європи має у своєму роз­порядженні спеціальні правові акти про юридичні джерела (фо­рми) права (так звані закони про закони). Наприклад, в Італії керуються «Загальними положеннями про Закон» 1942 р., у яких наведені перелік і характеристика джерел права і процедур за­стосування законів. У загальному виді вказівки про норматив­но-правові акти, що діють у державі, містяться в конституціях.

Відповідно до Конституції Франції, закони поділяються на органічні, фінансові, програмні. Органічні закони визначають порядок діяльності парламенту, кількість членів кожної із його палат, умови і порядок їх обрання, уточнюють і доповнюють положення Конституції і Конституційної ради та ін. Фінансові закони визначають прибутки і витрати держави. Програмні за­кони закріплюють цілі економічної і соціальної діяльності дер­жави.

Слід зазначити, що основна (законодавча) функція парламен­ту Франції обмежена: значна частина питань в сфері законодав­ства віднесена до відання уряду.

В Іспанії, відповідно до її Конституції закони поділені на органічні і звичайні. Органічні закони мають велику юридичну силу. Вони визначають розвиток основних прав і свобод, закрі­плюють статути автономних співтовариств, що належать до за­гального виборчого права, та ін.

Важливе місце серед звичайних законів посідають кодекси. Встановлено судовий контроль за конституційністю поточ­них законів.

Верховенство конституційних законів забезпечується спеціаль­ними конституційними судами або верховними судовими органами. У ФРН це Федеральний конституційний суд, в Італії та Іспанії — Конституційний, суд у Франції встановлений поділ обов'язків між двома органами — Конституційною радою, до обов'язків якої входить стежити за конституційністю актів, що виходять із пар­ламенту, і Державною радою, що здійснює контроль над конституційністю актів виконавчої влади (розгляд справ по скаргах про перевищення влади).

Як у конституціях, так і в інших законах континентальних країн перевагу в системі прав і обов'язків людини віддано правам.

Загальні норми міжнародного права мають перевагу перед внутрішньодержавними законами.

Делегована правотворчість

У системі джерела права істотно зросло значення підзаконних нормативних актів, актів урядової влади. Це ордонансы, декрети, регламенти, рішення, постанови, циркуляри, інструк­ції, повідомлення та ін. Значна частина з них з'являється на світ у результаті делегованої правотворчості. Парламент у межах сво­єї компетенції і відповідно до конституції делегує повноважен­ня уряду і його структурним підрозділам. Значення правових актів, що є результатом делегованої правотворчості, визначаєть­ся повноваженнями органів, що їх видали.

Особливе місце серед актів делегованої правотворчості Франції посідають ордонанси. Їх можна назвати актами делегованого за­конодавства. В ієрархії актів уряду вони мають вищу юридичну силу, змінюються або скасовуються лише законом. В Іспанії за­кони, видані урядом у результаті делегування з боку парламен­ту, називаються « законами, що уповноважують». Для них уста­новлені конституційні обмеження: а) не змінювати вже існуючі закони, що уповноважують; б) не видавати норми, що мають зворотну дію. Уряд Іспанії може «у надзвичайних і терміновіш випадках» видавати декрети-закони, які повинні бути розгляну 11 парламентом (Генеральними Кортесами) у 30-денний строк.

Деякі підзаконні акти приймаються за власною ініціативою виконавчо-розпорядчими органами. За юридичною силою вони поступаються законам. Проте за своєю кількістю (особливо н тих країнах, де немає жорсткого контролю над їх прийняттям) вони посідають значне місце в регулюванні відносин: