Реферат: Норми-звичаї і норми права. Корпоративні норми і норми права. Поняття і ознаки норми права

Корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи під­приємницькі) слід розглядати як норми, що заповнюють прога­лини в нормативній системі права і мають субсидіарний (допо­міжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися лише ті відносини, що зачіпають основи життя колекти­ву (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочен­ня робітників, порядок застосування заходів відповідальності тощо), тобто трудові і організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, що містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і тісно пов'язані з нормами права, виданими державою, тому що:

1) в виданих державою нормах права передбачається мож­ливість колективу корпорації регулювати свою поведінку само­стійно;

2) в нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою зазначення цілей і завдань суспіль­ного і державного розвитку, того чи іншого нормативно-право­вого акта або призначення того чи іншого виду громадської діяль­ності;

3) в нормах права вказуються межі корпоративного регулю­вання (наприклад, відповідно до Кодексу законів про працю України, додаткові пільги для робітників можуть встановлюва­тися підприємствами лише за рахунок власних коштів);

4) від корпоративних норм, так само як і норм права, вида­них державою, вимагається відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузе­вим, міжгалузевим);

5) норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

6) корпоративні норми по своїм змістом не повинні супере­чити нормам загальнодержавним;

7) корпоративні норми, хоча й опосередковано, забезпечу­ються державним примусом.

Юридичне значення корпоративних норм полягає насампе­ред у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У разі їх порушення є можливість звернутися до компетентних правоохоронних органів. Так, при порушенні положень устано­вчих документів акціонерного товариства, наприклад, про по­рядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржи­ти ухвалене рішення у судовому порядку.

На відміну від корпоративних норми, що містяться у стату­тах політичних партій, не мають правового характеру. Тому ви­несення рішення про порушення статуту політичною партією оскар­женню в судовому порядку не підлягає.

Поняття і ознаки норми права

Норма права — це загальнообов'язкове, формально-визначе­не правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповід­но до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Ознаки норми права такі ж, що й права в цілому, але норма не має такої ознаки, як системність, оскільки вона регулює гру­пу певних суспільних відносин і лише в сукупності з іншими, узгодженими з нею нормами складає систему права.

Оскільки ознаки права вже наводилися, перелічимо специфічні ознаки норми права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних від­носин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права ви­ходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учас­ником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспіль­них відносин, норма має багаторазовість застосування (напри­клад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну від­повідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на ін­ших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'я­зок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писа­них джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому поряд­ку, — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розроб­ка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасу­вання чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу, — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сфор­мульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони по­ведінки (вид і міру поведінки);

2) норма вбирає в себе всі основні властивості права (норма­тивність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма має чітко виражену структуру, складається з елеме­нтів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд із цим норма права має внутрішній зміст:

- є мірою свободи і справедливості;

- є результатом владної діяльності держави, яка полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних право­відносин, що виникають у громадянському суспільстві;

- має завжди загальний характер, тобто це таке розпоряд­ження, що адресоване безлічі індивідуально не визначе­них суб'єктів і розраховано на багатократність застосу­вання за певних життєвих обставин.