Реферат: Норми-звичаї і норми права. Корпоративні норми і норми права. Поняття і ознаки норми права

Норми-звичаї — правила зовнішньої поведінки, які розгляда­ються членами соціального об'єднання як обов'язкові або на підставі безпосередніх умов суспільного життя, або на підставі якогось суспільного авторитету; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення до правопорушників застосовуються засоби громадського впливу.

Норми-звичаї — правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Це осно­вна форма регулювання відносин у додержавному суспільстві.

Ознаки норми-звичаю:

— етнічний характер;

— колективістський характер;

— моральна обумовленість;

— пов'язаність із релігійними уявленнями і ритуалами;

— підкреслена публічність та ін.

Дотримання норм-звичаїв забезпечувалося засобами громад­ського суспільного впливу на порушника (страта, вигнання з роду, позбавлення вогню і води та ін.) або схваленням засобів, що застосовувалися до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кревна помста).

У державному суспільстві норми-звичаї були санкціоновані дер­жавою:

1. У процесі судової або адміністративної діяльності, коли звичай служив підставою для вирішення спору (англо-американський тип правових систем).

Для визнання норми-звичаю правовим звичаєм, що захища­ється судом, ця норма повинна була:

— виражати тривалу правову практику;

— відбивати однакову практику — як дії, так і бездіяльності;

— втілювати природну і розумну потребу в правовому ре­гулюванні ситуації. Необхідність застосування норми-звичаю доводилася в суді.

2. Шляхом включення звичаю до законодавчих актів рабо­власницьких і феодальних держав, які утворили найдавніший шар права — звичаєве право (романс-германський тип право­вих систем та ін.).

Для набуття юридичної сили норма-звичай:

— не повинна суперечити закону;

— повинна його доповнювати і як би «оживляти»;

— не може підмінювати закон.

Після набуття нормою-звичаєм правового характеру, тобто санкціонування її державою (правовий звичай), його дотриман­ня забезпечується примусовою силою держави. Так, закони Хаммурапі включали норми-звичаї, які після надання їм письмо­вої форми набули стійкішого характеру. Наприклад, один із за­конів Хаммурапі встановив: якщо син ударить батька, йому слід відтяти руку. Якщо раніше й були сумніви щодо даного пока­рання, цей закон вирішив їх. І одночасно він зробив це покарання важкозмінюваним, перешкоджаючи зм'якшенню покарання, коли відсіч руки сина було визнано згодом надто суворим покаранням.

Звичаєве право — система правових норм, яка ґрунтується на нормах-звичаях, що діють у суспільстві в результаті тривалого застосування, санкціоновані державою і забезпечуються його примусовою силою (у разі потреби).

Звичаєве право сформувалося на ранніх ступенях розвитку суспільства, у період розпаду родового ладу. Виникаючі в суспіль­стві суперечності викликали потребу у фіксації сформованих від­носин у формі різних нормативних установлень (Руська правда, Алеманська правда, Салична правда та ін.). Перші писані зако­ни, що ґрунтувалися на нормах-звичаях, мали справляти вра­ження на підданих своєю стабільністю і розвивати в них почуття впевненості у справедливості.

Згодом звичаї минулого (кревна помста, виклик на дуель) поступово трансформувалися відповідно до соціально-економіч­ному ладу суспільства і дотепер продовжують відігравати досить істотну роль, особливо на рівні повсякденної свідомості, у пра­восвідомості.

Можна назвати сучасні держави, так звані «країни, що розви­ваються»», де звичаєве право відіграє домінуючу роль у регулю­ванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин (країни Океа­нії, тропічного поясу африканського континенту, деякі азіатські країни), проте в жодній з них правові звичаї не є самостійним і виключним регулятором суспільних відносин. Ці країни керують­ся і нормами-звичаями, і нормами, виданими або санкціонова­ними державою. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї діють як но­рми звичаєвого, так і норми загального (англійського) права. На становлення системи права горців Північно-Західного Кавказу (частина Російської Федерації) істотний вплив справили росій­ське законодавство, норми шаріату і норми традиційного (звича­євого) права, що проявилося у всіх сферах їх життя.

Таким чином, норми-звичаї і звичаєве право, яке ґрунтується на них, є провідними нормативними регуляторами поведінки в ранніх державних утвореннях, сприяють формуванню їх на­ціональної правової системи. Величезний вплив у цьому плані належить національним, релігійним та іншим особливостям, влас­тивим конкретному етнічному утворенню (або їх сукупності), а також тим навичкам, традиціям і звичаям, що, повторюючись і закріплюючись у свідомості індивідів, перетворюються на нор­ми поведінки.

Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і внаслідок визнання його «своїм» певною етнічною спіль­нотою, плем'ям, кастою і т.д. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є затвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

Те, що сучасний юрист не вважає правом, іноді розглядаєть­ся таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить межа між юридичним (спеціально-соціальним) і загально соціальним регулюванням — торгівля, виробництво, транс­порт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському сус­пільстві суб'єкти господарської діяльності нерідко вдаються до ділового звичаю — правила, що у силу визнаної корисності ре­гулярно повторюється в процесі господарської та іншої діяльно­сті, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правового захисту в арбітражному суді, нерідко стає правовим.

Звичай ділового обороту — сформоване і широко застосовува­не в якійсь галузі підприємницької діяльності правило поведін­ки, не передбачене законодавством, незалежно від того, чи за­фіксовано воно у будь-якому документі Не застосовується зви­чай ділового обороту, який суперечить положенням законодавства або договору, обов'язковим для учасників відповідних відносин.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції — такі, що скла­лися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції — ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовніш­нє вираження в нормах обрядів — дій або комплексів учинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, об­ряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові цере­монії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ри­туалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або тради­ції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, прове­дення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в стату­тах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю за­стосування засобів дисциплінарної відповідальності.

Корпоративні норми і норми права

До корпоративних норм належать:

— норми, що містяться у документах некомерційних, недер­жавних корпорацій — громадських об'єднань (партій, профспі­лок, добровільних товариств, що ґрунтуються на членстві);

— норми, що містяться у документах комерційних корпорацій, насамперед тих, що створюються для підприємницької діяльно­сті (господарських товариств — повних, командитних, акціонер­них товариств — відкритих, закритих тощо).

Корпоративні норми — правила поведінки, які встановлені в корпорації (підприємстві, установі, організації) для регулюван­ня відносин між людьми, спрямовані на досягнення цілей її функціонування і виражені в її статутах, положеннях, рішеннях.

Якщо соціальна норма — це правило (зразок) поведінки, яке виражається у ставленні однієї людини до іншої, то корпоратив­на норма — правило поведінки, встановлене організацією для своїх членів. Нею визначаються обсяг, характер, межа можли­вого і дозволеного в їх поведінці. В комерційних корпораціях — це норми внутрішньо організаційного (внутрішньофірмового) права.

Корпоративні норми комерційних організацій розробляються органами управління цих організацій, регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпо­рації і клієнтами, адресуються їх членам (фундаторам, акціоне­рам, робочим, службовцям тощо). Хоча вони діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єд­нань, між ними є відмінності.

Позаяк норми комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних орга­нів, норми громадських організацій такого забезпечення не ма­ють.

Спільне у корпоративних норм і норм права полягає у тому, що вони:

• регулюють типові ситуації або вид відносин, а не окремий випадок чи конкретні суспільні відносини;

• мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

• мають однаковий неперсоніфікований характер, тобто за­стосовуються відразу до багатьох, поіменно не вказаних осіб;

• викладаються у письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами (державни­ми органами, з'їздами, конференціями, зборами громадських об'єднань та ін.).

Відмінності між корпоративними нормами і нормами права

Корпоративні норми

Норми права

1) встановлюються від імені кон­кретного об'єднання громадян і виражають волю (інтерес) цього об'єднання; 2) обов'язкові тільки для членів цього об'єднання, тобто мають точну кількісну визначеність; 3) забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними за­ходами, аж до виключення з чле­нів об'єднання; щодо забезпечен­ня їх державою, то воно може бути тільки опосередкованим; 4) не повинні суперечити нормам права, санкціям, встановленим у нормативно-правових актах; 5) є додатковими стосовно норм права, виданим державою.

1) встановлюються від імені держави і виражають волю всього народу (через поєд­нання громадських, групових і особистих інтересів); 2) обов'язкові для всіх гро­мадян держави, тобто не ма­ють кількісної визначеності; 3) забезпечуються, крім ін­ших способів, державним примусом; 4) не залежать від змісту кор­поративних норм; 5) є основними стосовно кор­поративних норм; формулю­ють загальнообов'язкові (у тому числі для корпорації) санкції.