Реферат: Форма держави
Державно – правовий режим – це сукупність форм і методів здійснення державної влади та рівень участі громадян в управлінні справами держави і суспільства (17, с. 37)[17].
Це поняття відповідає на поняття здійснення державної діяльності і досягнення цілей, що стоять перед державою, а також настільки реально громадяни впливають на стан державних і суспільних справ. Поняття державно – правового режиму не слід ототожнювати з поняттям “політичний режим”, хоча за значенням вони і близькі одне до одного. Останнє поняття має ширше значення і характеризує не тільки методи діяльності державних органів, що визначається поняттям “державно - правовий режим”, а й можливості та форми діяльності всіх елементів політичної системи – політичних партій, рухів, інших об’єднань громадян.
Розрізняють демократичний і антидемократичний державно – правові режими.
Демократичний режим – це стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.
Політичний режим є настільки демократичний, наскільки держава гарантує людині прояв її свободи у трьох аспектах: як індивідуальну (особисті); як соціальному суб’єкту (члену громадських і професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові (підданцю держави), міра свободи якого конституційно визначена і гарантована.
Різновиди демократичного режиму: ліберально – демократичний, національно – демократичний, радикально – демократичний (18, с.90)[18].
До основних ознак демократичного режиму належать:
а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і
свобод;
б) виборність представницьких органів влади населенням;
в) юридично визначена строковість повноважень представницьких
органів;
г) розвинена система демократичних інститутів;
ґ) пряма участь громадянина у вирішенні загальних справ;
д) реальне здійснення поділу державної влади.
В умовах антидемократичного державно – правового режиму при здійсненні державної влади значно звужується, а то й зовсім усуваються можливості реального впливу громадян та їх об’єднань на управляння державою, обмежуються або порушуються основні права людини, влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи.
До основних ознак антидемократичного режиму належать:
а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;
б) надмірна централізація державної влади;
в) застосування примусових методів управління;
г) протиправне використання силових структур.
Різновидами антидемократичного режиму є:
деспотичний (режим необмеженої влади і свавілля в управлінні);
тиранічний (панування тиранічних способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах);
військово–диктаторський;
расистський;
фашистський;
мусульмансько – фундаментальний;
тоталітарний; (19, с.96)[19].
Тоталітарний режим – крайня форма антидемократичного режиму, він характеризується повною владою держави над людиною; забороною існування демократичних організацій, вторгнення і контролем над діяльністю громадян; політичною цензурою; відсутністю гласності; репресіями по відношенню до опозиції та іншодумців. Ідеологія тоталітарних режимів завжди революційна. Термін і поняття “тоталітаризм” проявився в західній науці в 30-ті роки ХХ ст. для характеристики фашистських і комуністичних режимів, а спеціальні дослідження можна було побачити в 50-ті роки ХХ ст. (Х. Арендт, Р. Арон).
Х. Арендт в книжці “Происхождение тоталитаризма” (1951р.) вбачала різницю тоталітаризму від більш ранніх форм абсолютизму, тиранії чи диктатури у :
тоталітарності контролю, досягаємо з допомогою сучасних технологій;
утворення з допомогою системи терор психологічної ситуації повної незалежності та відчуття приниженості.
Р. Арон вважав, що тоталітаризм полягав у таких трьох складових:
велич тоталітарного режиму в ролі спасителя людства;
перетворення держави в всемогучий інструмент партії з необмеженою владою;
установлення обов’язкової ідеології, яка оправдає тоталітарний режим. (20, с.91)[20].
У більшості сучасних країн державно – правові режими (країни Північної та Західної Європи, Північної Америки). І лише в не багатьох країнах, переважно Близького Сходу, Африки зберігаються різні модифікаційні антидемократичних державно – правових режимів, основи яких знайшли своє закріплення в конституціях країн.
В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорстокий державний контроль у деяких випадках є необхідним. Головний показник будь-якого перехідного періоду є людина якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не виступає індивід, то там немає демократії або вона існує формально. Багато вчених на сьогоднішній день активно використовують термін “посттоталітаризму” – це державний режим вже не тоталітарний, але ще й не зовсім демократичний (21, с. 19)[21].
Демократія виникла ще в умовах первіснообщинного ладу і є історично першою природною формою здійснення влади народу. В Україні накопичені вікові традиційні народоправства, які були властиві нашому народові з найдавніших часів. Ще у V ст. візантійський історик Гірокопій Кесарійський зазначив у своїй практиці “Війна з готами”: “Ці племена, слов’яни і анти, не управляються однією людиною, а віддавна живуть у народоправстві (демократії), і тому щастя і нещастя в житті вважається спільною справою” (22, с. 281)[22].
За формою державного режиму Україна – демократична держава. Демократичний режим в Україні порівняно з західними моделями ще не достатньо розвинутий і знаходиться на стадії якщо не становлення, то усталення, тобто завершення процесу формування. Тому в цілому демократію в Україні треба сприймати не стільки як статичний стан, скільки як рух державного режиму.
Висновок
Отже, охарактеризувавши проблему форми держави і форми української держави потрібно відзначити, що форма держави – це спосіб організації і характер здійснення державної влади. У різних формах держави відображається сутність, зміст тієї чи іншої країни. Це поняття дає загальне уявлення про державний лад країни. Форма держави розкривається при характеристиці трьох її елементів: форма державного правління, форма державного устрою, форма державного (політичного) режиму.
Таким чином, при аналізі цих понять можна зробити підсумок:
Форма державного правління – це порядок утворення і взаємодія вищих державних органів влади і управління. Розрізняють дві основні форми державного управління: монархію і республіку. За формою державного правління України є президентсько–парламентською республікою. Одна із особливостей президентсько–парламентської республіки України заключається в обмежених повноваженнях уряду в законодавчому процесі, що відрізняє її, наприклад від Франції, яка є такою ж державою зі змішаною формою правління. Якщо уряд Франції має право вносити поправки в законопроекти і в будь-який момент відкликати законопроект, то уряд України володіє слабким впливом на законодавчий процес і прийняття законодавчих рішень.
Уряд України зв’язаний подвійною (біцефальною) залежністю:
відповідальність п6еред Президентом України.
підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.
Форма державного устрою – визначає спосіб поділу держави на певні складові частини території і розподілу влади між нею та цими частинами й відповідну організацію державних органів і порядок взаємовідносин між ними закріплено в Конституції України. За формою державного правління України – унітарна держава, яка є єдиною цілісною державою, територія якої поділяється на адміністративно – територіальні одиниці (області, райони), які не мають ознак суверенітету. В складі нашої держави є автономна територіальна одиниця Автономна Республіка Крим, яка не має ознак державності.
Державно – правовий режим – це стан політичного життя суспільства при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Розрізняють такі основні види державних режимів: демократичний режим та антидемократичний державний режим. В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності.
Демократизм держави виявляється також у принципах діяльності її органів і в основних засадах здійснення державної влади в цілому. Зокрема, він виявляється в гласності, відкритості роботи парламенту та інших органів державної влади, періодичності сесій і пленарних засідань парламенту, в системності роботи інших органів державної влади.
Таким чином, потрібно підкреслити, що вибір форм держави залежить від багатьох факторів: історії, традиції, ментальності народу, рівня розвитку демократії, суспільства і держави, економічних, ідеологічних, соціальних та інших внутрішніх, а також зовнішніх факторів.