Реферат: Форма держави
Поняття “республіка”, яке вперше було запроваджене у Стародавньому Римі, дослівно означає “справа народу”, але пізніше стало тлумачитися як “влада народу”. Різноманітність республіканських форм правління залежить від того якою мірою народ впливає на формування та діяльність органів держави (6, с. 84).[6]
Республіка – форма державного правління, за якої всі вищі органи державної влади обираються громадянами – виборцями або формуються загально - національними представницькими уставами (7,с.88)[7].
Відомі два види республік – президентська і парламентська. Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих виборів або непрямих і формує уряд поза парламентським способом. У нас час президентські республіки фактично не існують. Як президентські формувалися республіки у США, Франції, Аргентині., Ірані та в ряді інших країн.
У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність (8, с. 105-106)[8].
В сучасному світі парламентськими республіками є Італія, Греція, Індія та інші. Але в парламентській республіці можливе існування поста президента. На відміну від президентської республіки тут він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має представницькі функції. (ФРН, Індія). Слід зазначити, що в сучасних умовах президентські та парламентські республіки порівняно рідкі. Поширення дістали змішані форми – президентсько-парламентські та парламентсько-президентські республіки.
За формою правління Україна є республікою, що передбачено в Конституції України стаття 5. Україна є президентсько-парламентською республікою. Тут вбачаються ознаки як президентської так і парламентської республіки.
На сьогоднішній день проводиться багато дискусій і дебатів з приводу зміни форми правління України. Багато політичних діячів вступають за проведення конституційної та політичної реформи. Нещодавно Верховною Радою України був розглянутий законопроект про внесення змін до Конституції України про зміну порядку виборів Президента, але більшість голосів були проти, законопроект був відхилений.
Таким чином, саме ідея народного представництва як засіб обмеження правління верховної влади надзвичайно важлива, адже саме народу належить перинна, установча влада, саме він може вирішувати питання про зміну форм правління.
3. Форма державного устрою
Проблема державного устрою є важливою для будь-якої держави. На жаль дуже мало уваги у науковій літературі приділяється цій проблемі. Хоча в кожному підручнику, з основ правознавства чи теорії держави і права тлумачиться види державного устрою. Різні гіпотези висували вчені науковці, характеризуючи поняття територіального і державного устрою.
Наприклад, російський радянський вчений В. Ржевський, який був впевнений в тому, що поняття територіального устрою треба використовувати замість поняття державного устрою в його не широкому значенні (9, с. 19)[9]. Деякі дослідники взагалі ототожнювали поняття державного і територіального устрою (10, с.197)[10].
Форма державного устрою характеризує державу з точки зору її територіального поділу та відповідної організації державних органів. Державний устрій може виявитись у простій і складній формі. Простою формою державного устрою є унітарна (єдина) держава.
Унітарна держава (від лат. “unus” - один) – це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету (державності) (11, с.46)[11].
До унітарних держав належать країни Балтії, Польща, Білорусія та багато інших. найважливіші юридичні ознаки унітарної держави:
до складу унітарної держави не входять державні утворення, наділені ознаками суверенітету;
єдина система державних органів;
в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;
єдине громадянство;
у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник. (12,с.121)[12].
Федерація – це складна союзна держава, що містить державні утворення (суб’єкти федерації, які мають юридично визначену політичну самостійність. У науковій літературі розглядають два різновиди федерації:
а) союзну федерацію (федерація, яка заснована на договорі), суб’єктами якої є суверенні держави, що зберігає за собою значний обсяг повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення. До юридичних ознак федерації належать:
двохрівнева система законодавства (законодавство федерацій і законодавство суб’єктів федерації);
двохрівнева система державних органів (федеральних і суб’єктів федерації).
Подвійне громадянство.
У міждержавних стосунках суб’єкти федерацій виступають від свого імені (13, с.165)[13].
Як відомо, союзною (договірною) федерацією був Союз Радянських Соціалістичних Республік. В сучасних умовах союзні федерації, фактично не існують. Хоча слід зазначити, що ряд країн, наприклад, США, ФРН, у своєму розвитку пройшли через етап договірної федерації.
У сучасному світі ми спостерігаємо Російську Федерацію, заснованою на автономії.
Специфічною формою державного устрою є конфедерація – союз держав, об’єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад військовим) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.
Ознаки конфедерації:
відсутність загальних для всієї конфедерації законодавчих органів;
відсутність загальних для всієї конфедерації законодавства, громадянства, судової та фінансової системи;
рішення загально конфедеративних органів для членів конфедерації не є обов’язковим, і їх невиконання не тягне за собою ніяких санкцій;
наявність безумовного права виходу із складу конфедерації у кожного з її суб’єктів (14, с.98)[14].
Конфедерація – це досить нестійка, перехідна форма від співіснування повністю незалежних держав до їх федерації або до утворення нової унітарної держави. Через етап конфедеративних відносин у своєму розвитку пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, яка і нині офіційно називається конфедерацією. З 1981 по 1989 рік існувала конфедерація Сенегамбія, що об’єднувала Сенегал і Гамбію.
Щодо України то, як свідчить історичний розвиток України, вона упродовж 70 років входила до складу федеративної держави, якою був Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 1922 – до 1991рр.). Але й за тих часів Україна залишалась за своїм політично – територіальним устроєм унітарною державою. На сьогоднішній день Україна є унітарною державою за статтею 2 пунктом 2 Конституції України.
Принцип Унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному0 та інших відношеннях. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України). Існуючий поділ України є адміністративно – територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно – територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ і Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форм державного устрою України як унітарної держави (15, с. 162)[15].
Отже, можна узагальнити, що:
за своєю суттю державний устрій – це поняття, що охоплює все коло питань щодо державного ладу в організаційному від ношені, являє собою певний тип держави, який виявляється в політичних, економічних, соціальних основах і принципах організації держави, правового статусу громадян цієї держави, територіального устрою держави і системи державних органів;
за своїм змістом державний устрій – це певний механізм держави, тобто має організаційні основи української держави;
за своєю формою державний устрій – це територіальна або національно – територіальна організація державної влади, що поділена на окремі складові частини, які перебувають у тісному взаємозв’язку між собою і вищими органами держави, тобто це поняття щодо всього кола питання про внутрішній поділ держави на складові частини, їх правове становище, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими частинами (16, с.86)[16].
4.Державно – правовий режим
У вітчизняній юридичній науці питання про державно – правовий режим вивчене недостатньо. В умовах недослідженості цієї проблеми питання про роль державно – правового режиму в структурі державного ладу конкретної країни у межах досліджень не розглядалося по суті. Незаперечним було лише те, що деякі наслідки еволюції державно – правового режиму не справляли суттєвого впливу на державний лад і не відігравали особливої ролі в його структурі. Хоча державно – правовий режим має важливе значення у формуванні будь –якої держави. Варто зауважити ще й те, що при дослідженні проблеми державно – правового режиму виникало безліч суперечностей про не розмежованість характеристик політичного і державного режимів.