Реферат: Демократія і самоврядування

Самоврядування народу — вид соціального управління, який грунтується на самоорганізації, саморегулюванні та самодіяль­ності учасників суспільних відносин. Самоорганізація — само­стійне здійснення організаційних дій. Саморегулювання — само­стійне встановлення норм, правил поведінки. Самодіяльність — самостійна діяльність з прийняття рішень та їх реалізації. При самоврядуванні об'єкт і суб'єкт управління збігаються, тобто люди самі управляють своїми справами, приймають спільні рішення і спільно діють із метою реалізації прийнятих рішень. В умовах самоврядування його учасники визнають над собою владу лише свого об'єднання.

Отже, ознаки самоврядування:

1) це різновид соціального управління;

2) влада належить усьому колективу;

3) влада здійснюється колективом безпосередньо або черс виборні органи;

4) суб'єкт і об'єкт управління єдині, збігаються;

5) саморегулювання відбувається за допомогою разом прии нятих соціальних норм;

6) загальні справи ведуться спільно, разом приймаються рі­шення;

7) інтереси співтовариства відстоюються і захищаються на основі самодіяльності.

Самоврядування як одна з форм організації людського гур­тожитку грунтується на принципах свободи, рівності та безпо­середньої участі (прямого волевиявлення) в управлінні. Термін «самоврядування» зазвичай вживається стосовно кількох рівнів об'єднання людей:

— усього суспільства: суспільне самоврядування;

— окремих територій: регіональне і місцеве самоврядування;

— управління виробництвом: виробниче самоврядування (приміром, самоврядування установ освіти);

— управління громадських об'єднань та ін.

Яке співвідношення демократії та самоврядування ?

Чи можна їх ототожнювати?

Не можна ставити знак рівності між демократією і самовряду­ванням, оскільки самоврядування — об'ємніше поняття і трива­ліше явище, ніж демократія: воно передує їй і переживає її.

Самоврядування склалося в період родового ладу. В умовах первісного роду публічна влада здійснювалася самим населен­ням через загальні збори членів роду. Тут фактично збігалося управління і самоврядування, оскільки всі члени роду брали участь в управлінні його справами.

З виникненням держави на зміну самоврядуванню прийшло управління: державний апарат зосередив у своїх руках владу, використовуючи її з метою управління справами суспільства' Самоврядування не зникло. Воно набуло локального характеру. Воно «пішло собі» у певні структури і сфери життя (далекі від центру) — селянські общини, робітники артілі. У середні століт­тя воно виявилося у самоврядуванні міст (магдебурзьке право), козацьких об'єднаннях (наприклад, в Україні); за нових часів — у земському самоврядуванні, автономії університетів (наприклад, у дореволюційній Росії).

Не можна протиставляти демократію і самоврядування, оскіль­ки демократія допускає самоврядування, тоді як самоврядуван­ня може існувати і без демократії як форми політичної влади народу.

На ранніх стадіях суспільного розвитку системи самовряду­вання нерідко конфліктували з недемократичною формою дер­жави (наприклад, Запорізька Січ в Україні — із монархічною формою правління в Росії). В міру розвитку демократії — від часу виникнення буржуазних держав, що проголосили джере­лом влади народ, — самоврядування знаходить у демократії га­ранта своєї ефективності.

Спільне у самоврядуванні і демократії:

• будуються на однакових принципах свободи, рівності, гла­сності;

• є формами здійснення влади;

• реалізуються безпосередньо і через виборні органи;

• можуть здійснюватися з використанням загальної норма­тивної бази.

Проте між ними є й певні відмінності, які не дозволяють їх ототожнювати.

Основні ознаки, що відрізняють самоврядування від демократії

Самоврядування	Демократія
1. Виникає за часом раніше демократії. 2. Може існувати без демократії. 3. Не має політичного характеру, але може набувати його. 4. У суспільстві може бути кілька систем самоврядування (у різних сферах життя і різних масштабів — переважно локальних). 5. Самоврядні організації діють у рамках закону, але самі встановлюють норми в межах своїх об'єднань.	1. Виникає за часом пізніше самоврядування. 2. Допускає наявність систем самоврядування. 3. Має лише політичний характер. 4. У суспільстві існує лише одна загальнодержавна система демократії. 5. Основні форми та інститути демократії закріплені в законі, що обумовлює їх юридичну обов'язковість для всіх.

Державне управління і самоврядування — не альтернативні. У рамках демократії вони діють паралельно на основі взаємодії і взаємного доповнення. Демократія є умовою розвитку самовря­дування. Самоврядування є ядром демократії. Елементи само­врядування використовуються при здійсненні політичної влади. В моменти участі у вирішенні державних справ системи самовря­дування набувають політичного характеру, який визначається конкретною мірою цієї участі.

Самоврядування у сфері виробництва проявляється в економі­ці багатьох країн, де існує самоврядний сектор, до якого входять підприємства, викуплені трудовими колективами, якими трудо­ві колективи управляють. Тут виробнича демократія виражаєть­ся у співучасті робітників в управлінні підприємствами разом із адміністрацією. На засадах самоврядування діють кооперативи, індивідуальні та сімейні підприємства.

Особливим різновидом самоврядування є місцеве самовря­дування (див. § «Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування»).

Демократія як загальнолюдська цінність

Незважаючи на те, що за всіх часів демократія розумілася і трактувалася по-різному, безсумнівним є одне: вона як політич­на і правова цінність стала невід'ємним елементом свідомості людей усього світу. Але практично немає такої остаточної стадії демократії, яка б задовольняла усіх. Зазнаючи обмежень, люди­на вступає в конфлікт із державою, коли не знаходить у законах ту справедливість, покладену нею в основу свого існування, коли не береться до уваги нерівність природних здібностей і заслуг, коли відсутнє визнання в залежності від політичної зрілості, уміння, досвіду тощо. Воля до справедливості (а її значимість є великою для демократії) ніколи не буває цілком задоволена, а демократія (не формальна) у жодній державі не може бути досяг­нута цілком і остаточно. До демократії потрібно постійно при­лучатися, будити свою волю, виражати погляди, виявляти полі­тичну активність, тобто ставати більш зрілим для демократичної діяльності. Демократія — благо лише тоді, коли вона відповідає культурі та менталітету народу.

Розглянемо основні цінності демократії як громадсько-політич­ного явища.

1) Власна цінність розкривається через її соціальне призна­чення — служити на користь особі, суспільству, державі:

а) встановити відповідність між формально проголошеними і реально діючими принципами свободи, рівності, справедливо-с реально втілити їх в особисте, суспільне і державне життя;

5) поєднати державні і громадські засади в системі демокра­ті як форми держави;

в) створити атмосферу гармонії інтересів особи та держави, консенсусу і компромісу між усіма суб'єктами демократії. При демократії суспільство усвідомить переваги соціального партнер­ства і солідарності, громадянського миру та злагоди.

Власна цінність демократії виражається в усіх її елементах, принципах, формах, інститутах.

2) Інструментальна цінність — через її функціональне при­значення — служити інструментом у руках людини для вирішення суспільних і державних справ:

а) брати участь у формуванні органів держави та органів місцевого самоврядування;

б) самоорганізовуватися в партії, профспілки, рухи тощо;

в) захищати суспільство і державу від протиправних дій, відкіля б вони не виходили;

г) здійснювати контроль за діяльністю обраних органів влади та інших суб'єктів політичної системи суспільства. Інструмента­льна цінність демократії реалізується через її функції та функці­ональні інститути.

3) Особиста цінність розкривається через визнання прав особи:

а) їх формального закріплення;

б) реального забезпечення за допомогою створення загально соціальних (матеріальних, політичних, духовно-культурних) і спеціально-соціальних (юридичних) гарантій;

в) дії ефективного механізму їхнього захисту;