Реферат: Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса

Функціонування економіки на горизонтальному відрізку кривої сукупної пропозиції означає значний надлишок виробничих потуж­ностей і велике безробіття, тому розширення сукупного попиту пе­редовсім збільшуватиме реальний обсяг виробництва і зайнятості, а не рівень цін.

Кейнсіанці вважають, що сукупний попит є нестабільним, навіть тоді, коли не відбувається жодних змін у пропозиції грошей. Зокрема, такий компонент сукупного попиту, як інвестиції, постійно зазнає ко­ливань, у зв'язку з чим змінюється положення кривої сукупного по­питу. Зниження сукупного попиту вплине лише на обсяг виробництва та зайнятість (обсяг виробництва знизиться). При цьому реальний об­сяг виробництва може залишатися нижче за рівень виробництва з по­вною зайнятістю невизначений час, доти, доки не відбудеться випад­кового врівноважуючого розширення сукупного попиту.

Відмінність від класичних поглядів є очевидною. Для економіс­тів-класиків сукупний попит є стабільним, поки не відбувається значних змін у пропозиції грошей. У разі, коли сукупний попит зни­зиться, еластичність цін і заробітної плати забезпечить роботу авто­матично вбудованого механізму, за допомогою якого підтримується функціонування капіталістичної економіки на рівні її потенційного обсягу виробництва і природної норми безробіття.

У кейнсіанській теорії мінливість сукупного попиту та нееласти-чність цін означають, що безробіття може збільшуватися і зберіга­тися в ринковій економіці тривалий час. Щоб уникнути величезних втрат від спадів та криз, необхідним є активне макроекономічне ре­гулювання сукупного попиту з боку держави.

Саме такий висновок з аналізу макроекономічних процесів уперше сформулював Д. Кейнс. Запропонована ним модель розвит­ку процесів виробничої діяльності була першим серйозним аргумен­том для проведення державної політики, спрямованої на ліквідацію негативних наслідків, що виникають з причин недостатнього попиту.

Конкретні напрямки державного втручання в економіку і держа­вного регулювання випливають з положень моделі відтворення Кейнса і охоплюють три основні сфери: грошовий обіг та грошову політику, нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію ви­роблених товарів.

У своїй книзі «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші, віддав­ши перевагу власним теоретичним побудовам, в яких головну роль відіграє поняття норми процента. Він розглядав гроші як один з ти­пів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні агенти бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскільки високо вони оцінюють вищезгадану властивість лік­відності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією «переваги ліквідності». Ліквідність у Кейнса— це можли­вість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, тому що побоюються значних фінансових втрат за зниження ділової активності.

Уже було названо три причини, які, на думку Кейнса, спонука­ють людей зберігати хоча б частину їхнього багатства у вигляді лік­відних грошових активів, таких як готівка, поточні рахунки до запи­тання, а не у вигляді активів менш ліквідних, але таких, що дають дохід (наприклад облігації). І саме цей спекулятивний мотив формує зворотний зв'язок між величиною попиту на гроші та нормою пози­чкового процента: попит на гроші поступово зростає з падінням норми позичкового процента на ринку цінних паперів.

Таким чином, Кейнс розглядає попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших однакових умов збільшення номінально­го доходу породжує збільшення попиту на гроші, що зумовлено іс­нуванням трансакційного мотиву та мотиву обережності. Зниження норми позичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви.

Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентно'і ставки. Це, у свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на ін­вестиції, тобто він захищав необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Саме від Кейнса значною мірою бере початок концепція дефіци­тного фінансування, або штучного накачування грошей в економіку, створення «нових грошей», що є доповненням до загального потоку витрат і, тим самим, компенсує недостатній попит, зайнятість та прискорює зростання національного доходу. Дефіцитне фінансу­вання на практиці означає відмову від політики збалансованого бю­джету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Основним стратегічним напрямом економічної політики держа­ви, згідно за Кейнсом, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на катта-ловкладення. Саме зменшення рівня інвестиційної діяльності Д. Кейнс та його послідовники вважали основною причиною «Ве­ликої депресії» 30-х pp. Щоб подолати основну слабкість капіталістичної економіки — недостатню схильність до інвестування — держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для ін­вестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, де­фіцитне фінансування інфляційного зростання цін та інше), а й взя­ти на себе функції безпосереднього капіталовкладника. Як одну з форм таких інвестицій Кейнс розглядав організацію громадських робіт, навіть у тому разі, коли вони непотрібні суспільству.

З найважливіших заходів, здатних компенсувати відставання по­питу, активізувати «схильність до споживання», Кейнс називає та­кож фіскальну політику, що регулює величини чистих податків та державних закупівель.

Д. Кейнс та його прихильники сподівалися пом'якшити негатив­ні наслідки ділових циклів за допомогою планомірного проведення контрциклічної фіскальної політики. На їхню думку, за загрози еко­номічного спаду уряд може протидіяти цьому скороченням подат­ків, збільшенням трансфертних платежів чи підвищенням витрат на оборону, розвиток інфраструктури або інші цілі. І навпаки, за загро­зи інфляції уряд може збільшити податки, зменшити трансфертні платежі, відкласти заплановані державні закупівлі.

Характеризуючи кейнсіанську модель макроекономічної рівно­ваги, обов'язково слід звернути увагу на теорію мультиплікатора. Важливим моментом цієї моделі є те, що зміна рівня рівноваги наці­онального доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття у макроекономічній теорії відоме як мультиплікаційний ефект. Його дію можна наочно пока­зати на прикладі залежності між приростом інвестицій та націо­нальним доходом: збільшення капіталовкладень веде до зростання обсягів виробництва товарів та послуг. Але у Кейнса ця залежність розглядається через призму формування індивідуального грошового доходу. Логіка такого підходу полягає ось у чім: національний дохід складається з індивідуальних доходів, а отже, необхідно з'ясувати, як інвестиції впливають на величину цих індивідуальних доходів.

Зрештою, кожна інвестиція перетворюється на суму доходів ін­дивідів і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би, як ми вже зазначи­ли, приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрача­ється і перетворюється на нові доходи, які, у свою чергу, знову ви­трачаються і т. п. У кінцевому підсумку приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початко­вих інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник, або мультиплікатор, залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на спожи­вання: чим вища схильність до споживання, тим більший мульти­плікатор, і навпаки.

Мультиплікатор витрат визначається як відношення відхилень від рівноважного доходу до початкової зміни у витратах (на інвес­тиції), ЩО спричинили цю зміну:

де D Y— приріст доходу;

DI — приріст інвестицій, що спричинив приріст доходу;

r— «гранична схильність до споживання»;

це і є величина мультиплікатора, що виражена через «граничну схильність до споживання».

«За даних обставин, — стверджує Кейнс, -— може бути встанов­лене певне співвідношення між доходом та інвестиціями, яке слід назвати мультиплікатором». Виходячи з цієї формальної алгебраїч­ної залежності, Кейнс стверджує, що зростання інвестицій автома­тично веде до зростання зайнятості та до пропорційного зростання національного доходу, а коефіцієнтом пропорційності є величина мультиплікатора.

Аналогічно проявляється мультиплікаційний ефект стосовно ін­ших видів витрат, зокрема державних витрат. За недостатнього по­питу підвищення державних витрат приводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією й попитом не потребує повного еквівалентного підвищення держав­них витрат саме завдяки присутності мультиплікаційного ефекту.

Починаючи з Кейнса проблема факторів, що визначають величи­ну споживання та нагромадження як основних компонентів націо­нального доходу, взаємозв'язку між ними та національним доходом, висувається на перший план.

Значення теорії Кейнса як вихідної бази розвитку теорії макро­економічної динаміки зумовлюється багатьма суттєвими моментами: