Реферат: Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса
Необхідна умова для нормального розвитку економіки та досягнення її рівноважного стану, за Кейнсом, полягає в тім, щоб вакуум, утворений унаслідок розриву між рівнем доходу та споживання (згадаємо «психологічний закон»), заповнювався збільшенням інвестиційних витрат, котрі покликані поглинути обсяги заощаджень, що постійно зростають. Це, однак, є можливим тільки тоді, коли інвестиції дорівнюватимуть заощадженням.
Докейнсіанська економічна думка виходила з того, що інвестиції автоматично пристосовуються до рівня заощаджень за допомогою норми процента, і між ними не може виникати стійкої невідповідності. Кейнс же висловив думку про те, що насправді величина інвестицій зазнає впливу певних факторів, які не допускають такого автоматизму. Населення завжди використовує на споживання лише певну частку своїх доходів, а решту — заощаджує. Рішення про заощадження, таким чином, приймаються паралельно з рішеннями про частку споживацьких витрат у загальному обсязі доходу і цілком незалежно від вирішення фірмами (приватним бізнесом) питання про рівень інвестицій. Економісти до Кейнса не звертали особливої уваги на той факт, що заощаджують споживачі, а інвестують — виробники, тобто рішення про заощадження та інвестиції приймають різні люди, не погоджуючи їх між собою. Кейнс зробив цей висновок одним з центральних пунктів свого аналізу. Саме заощадження населення можуть бути єдиним фінансовим джерелом інвестицій підприємств, а отже, величини заощаджень та інвестицій в економіці в кінцевому підсумку збігаються. Але це зовсім не так на стадії планування витрат.
Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (бажання мати готівку для непередбачених платежів), мотив перестороги та спекулятивний мотив (острах втратити капітал).
Третій мотив є дещо відмінним від перших двох. Кейнс вважав, що господарські агенти триматимуть частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, коли вони вважатимуть, що володіння активами в іншій формі є ризикованим. Нездатність підприємств забезпечити рівномірний потік інвестицій для того, щоб заповнити створений заощадженнями «потенційний розрив» між виробництвом та споживанням, Кейнс приписує втраті «довіри», порівнюючи цю нездатність з небажанням гравця, що втратив надію на успіх, робити дальші ставки. Якщо «розрив» неможливо закрити запланованими інвестиціями, він закриється автоматично небажаними інвестиціями, що матимуть вигляд накопичених запасів споживчих товарів; пізніше «розрив» так само автоматично зменшиться внаслідок скорочення виробництва, зайнятості та доходу.
Цілісну картину економічної системи відповідно до кейнсіансь-кої теорії можна подати за такою схемою. Сукупний попит становить суму витрат суспільства на споживання та очікуваних витрат суспільства на інвестиції. Існує тільки один, стверджує Кейнс, рівень національного доходу, за якого сукупні витрати суспільства (сукупний попит) дорівнюють національному продукту (сукупній пропорції). Це і є шуканий рівень рівноваги національного доходу.
Економічна система не зможе досягти рівноваги за будь-якого іншого рівня національного доходу, оскільки в цьому разі плани покупців не будуть відповідати діям виробників. Припустімо, що національний дохід упаде нижче за рівень рівноваги, планові витрати теж зменшаться, але не адекватно зменшенню національного доходу. Зменшення сукупних витрат становитиме лише частину зменшення національного доходу, решта витраченого доходу зменшить заощадження та податкові виплати. Це призведе до того, що покупці вимагатимуть більше товарів, ніж вироблятимуть фірми.
В іншому разі, якщо національний дохід збільшиться, то зросте сукупний попит, але на величину меншу ніж зростання національного доходу. Деяка частина додаткового доходу піде у заощадження, ще якась частина — урядові у вигляді податків. А це означає, що ділові підприємства вироблятимуть товарів та послуг більше, ніж планується закупити. Сукупний попит не здатний буде перекрити сукупну пропозицію, стверджує Кейнс. Така ситуація свідчитиме про перенасичення ринку товарів та послуг, про затоварення і сигналізуватиме про необхідність скорочення обсягів виробництва. Цей процес, у свою чергу, супроводжуватиметься безробіттям, неповним використанням обладнання, а в окремих випадках — тимчасовим скороченням або остаточним припиненням виробничої діяльності окремих підприємств. Спад виробництва триватиме доти, доки значення сукупного попиту не буде збалансовано із сукупною пропозицією.
Отже, саме недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу. На думку Кейнса, не варто зв'язувати економічні коливання виключно із зовнішніми факторами — війною, посухою та іншими катаклізмами. Навпаки, причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності у прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема, рішень щодо заощаджень та інвестицій. Кейнс визнає, що в сучасній капіталістичній економіці рівновага між заощадженнями та інвестиціями є недосяжною, бо інвестиції, як правило, відстають від зростання заощаджень, виявляються меншими за останні, в результаті чого утворюються надлишкові заощадження, має місце відносне перенагромадження, і суспільство зазнає кризи або тривалої стагнації.
Виходячи з цієї концепції, Кейнс намагається з'ясувати і причини безробіття. Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, за яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, у тім числі товару робоча сила: якщо починає бракувати або створюється надлишок будь-яких товарів, то достатньо відповідно підвищити або знизити ціни на них, для того щоб знову настала рівновага.
На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.
Чимало попрацював Кейнс, щоб довести помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так: по-перше, попит на працю і рівень зайнятості визначаються реальною, а не номінальною заробітною платою, як учили економісти-класики; по-друге, зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується еквівалентним зниженням реальної, оскільки ціни за умов конкуренції визначаються прямими граничними витратами, котрі в короткостроковому періоді складаються виключно з трудових витрат; по-третє, оскільки реальне споживання є функцією самого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше; по-четверте, хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, залишиться на тому самому рівні. Ось чому, стверджує Кейнс, зменшення заробітної плати, навіть якщо це можна зробити, не здатне зменшити безробіття. Практично така ситуація неможлива, оскільки працівники не будуть жертвувати власною заробітною платою заради працевлаштування якогось невідомого безробітного. «Найрозумніша політика, — пише Кейнс, — полягає, зрештою, у підтримуванні стійкого загального рівня грошової заробітної плати».
Убивчий висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Кейнс стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва за високого рівня безробіття та інфляції. Кейнс визнає, що безробіття — органічно притаманне капіталізму явище, яке «неминуче супроводжує сучасний капіталістичний індивідуалізм»2 та зумовлюється органічними вадами системи вільної конкуренції.
Повна зайнятість (скоріше, випадкова, аніж закономірна) не забезпечується автоматично. «Ефективний попит, що поєднується з повною зайнятістю, — це поодинокий випадок, що настає тільки тоді, коли схильність до споживання і спонукання інвестувати перебувають у певному відношенні одне до одного... Таке може існувати лише за умови, якщо випадково або навмисно поточні інвестиції зумовлюють попит, що дорівнює надлишкові сукупної ціни пропозиції продукції над тим, що суспільство бажає витрачати на споживання, коли в ньому панує повна зайнятість».
У стислому вигляді кейнсіанське трактування макроекономіки можна подати так.
Основоположним у теорії Кейнса, як уже зазначалося, є твердження про те, що ціни на продукцію та заробітна плата в короткостроковому періоді є нееластичними щодо зниження, тобто падіння сукупного попиту не справляє впливу на їхній рівень. Це призводить до того, що крива сукупної пропозиції стає горизонтальною лінією, котра розміщується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва, нижче його рівня за повної зайнятості або рівня потенційного обсягу виробництва. Відповідно до кейнсіанської теорії, як тільки досягнуто рівня повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється на вертикаль.