Реферат: Проблеми економічного розвитку України в період незалежності

Головні завдання перехідного процесу. Економіка України в умовах незалежності. Про­блеми екології.

Головні завдання перехідного періоду

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі пе­редбачалась структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалось конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському ком­плексі України, перерозподілу матеріальних і тру­дових ресурсів на користь виробництв, які забезпе­чують населення споживчими товарами. Передба­чалося закриття нерентабельні підприємства, а ма­шинобудування переорієнтувати на задоволення по­треб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відво­дилося регіональній господарській політиці. Впер­ше в історії України передбачалось здійснення уря­дом контролю за формуванням економічної струк­тури, прийняття рішень щодо розміщення нових ви­робничих потужностей, реконструкції та переосна­щення діючих підприємств усіх галузей промисло­вості.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула > "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але по­вністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму ко­лишнього Радянського Союзу і розбудови власної економі­чної системи. Основними аспектами економічної політики України мала стати інтеграція в європейську і світову еко­номіку. Для того, щоб реалізувати це завдання, Україна повинна була пройти шлях від командно-адміністративної до ринкової економіки. В зв'язку з цим в Україні було прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким створено 300 асоціацій, 75 кон­цернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Також було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю пра­цюючих 670 тис. чол.

Слід підкреслити, що країни колишнього Радянського Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умо­вах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відносяться:

- нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі;

- більша монополізація господарських структур, більш тісні економічні взаємозв'язки колишніх республік СРСР, майже повна відсутність приватного сектора, недостатній досвід в питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівнянне з країнами центральної Європи;

- домінування галузей військово-промислового комплексу;

- відсутність самостійного історичного розвитку національ­них господарств і власного досвіду використання національ­ної валюти;

- недостатність або повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від прак­тичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструк­тивне мислення.

До економічних умов слід додати низку політичних чин­ників, які стримували і продовжують стримувати процес ре­форм. Україні доводиться не лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов'язані з трьома сер­йозними перехідними процесами, а саме:

1) створювати національну державу;

2) здійснювати перехід від тоталітарної політичної систе­ми пізнього сталінізму до демократії;

3) здійснювати перехід від соціальної системи, яка повністю спиралась на державу, до плюралістичних структур.

До згаданих груп чинників, що визначають зміст перетво­рень в Україні, необхідно додати ще один: майже повна відсутність генеруючих ідей у представників провідного еко­номічного державного персоналу. Економічними міністерства­ми та окремими підприємствами продовжували керувати саме ті люди, що довели економіку України до кризового стану.

При цьому слід пам'ятати, що зміна економічної системи не відбувається автоматично, для її здійснення потрібна чітко вира­жена політична воля. Злам планової системи і створення ринко­вих структур економіки відбуваються одночасно і можуть мати болючі наслідки для значної частини населення. Криза, обумов­лена процесами адаптації, означає безробіття, невпевненість у зав­трашньому дні. Необхідність переорієнтації, подолання депресії потребує терпіння і непопулярних рішень уряду. Слід зазначити, що прагнення розмити реформи (наприклад, за допомогою попу­лістських рішень) або зовсім їх загальмувати, зберігаючи старе, виникають не тільки на початковій фазі процесу перетворень, а постійно повторюються. Такій спокусі піддаються навіть уряди, які мають в своєму кабінеті тверде ядро із особистостей-реформа-торів, які без сумніву виступають за ринкову економіку.

Тому при переході до ринкових відносин за таких умов Україні необхідно було розв'язати цілу низку проблем. Зокре­ма, реформи слід було починати з лібералізації цін і макроекономічної стабілізації. Ціни повинні були відображати попит і пропозицію і таким чином сигналізувати про наявний дефі­цит. Жорстка грошова політика повинна лише забезпечувати позитивні реальні процентні внески і зниження темпів інфляції.

На початку реформ слід лібералізувати торгівлю, для ко­мерційних операцій ввести обмеження внутрішньої конверто­ваної валюти. Відміна монополії на зовнішню торгівлю фактично відкриває можливості для контактів з країнами світової співдружності. Поряд з макроекономічними реформами слід розпочати реформи структурні. Проведення великої, що триває відносно довго, та малої приватизації дасть можливість ство­рити доволі чисельний приватний сектор.

З метою успішного проведення структурних реформ необ­хідно створити інститути ринкової економіки - надійні, орієн­товані на правові норми, включаючи договірне право, банківсь­ку систему з незалежним Центральним банком і новими ко­мерційними банками, податкову систему, припинення втручан­ня держави і її міністерств в економіку, створення системи соціального захисту.

Для успішного проведення реформ важливо мати фінансо­ву підтримку міжнародних фінансових організацій (особливо Міжнародного валютного фонду) і західних урядів. З метою покращання міжнародної кредитоспроможності, при високій зовнішній заборгованості, необхідно укласти домовленості із західними урядами про реструктуризацію боргів. Крім того, важливою умовою успішного проведення реформ є створення вигідних умов для іноземних інвесторів.

Таким чином, здобувши незалежність і проголосивши курс на проведення економічних реформ, Україна стала перед необ­хідністю реалізації надзвичайно складних і важливих заходів.

Економіка України в умовах незалежності

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо рин­кової економіки. У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася напов­нити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала неза­вершеність розбудови національної економіки. Перехід від ад-міністративно-директивної до ринкової економіки, від загаль­носоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з Україною, не має історичних ана­логів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт ско­ротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, націо­нальний доход - на 54%. У 1994 р. спад промислового вироб­ництва України досяг свого максимуму - 27,7%. У роки вели­кої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння про­мислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 рр. обсяг сільськогоспо­дарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо ве­ликої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, кількість птиці.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксаль­на ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на придбання ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого - українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Ряд позаекономіч­них чинників може привести сільське господарство до катаст­рофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн. га (51,8%). Щороку з ланів змивається водою, здувається вітрами 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. В останні роки занедбано свинарство, птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для українсь­кої держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із складної ситуації, що настала в сільськогосподарському сек­торі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не мо­жуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору економіки України, в 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фер­мерські господарства. Закон України "Про селянське (фермерсь­ке) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоча їх зростання відбувається дуже повільно, але динаміка цього процесу є очевидною. Якщо на початку 1992 р. в Україні нара­ховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. — 26048 ферм.