Реферат: Перегляд неокласичної теорії ринку. Монополії і конкуренція

Та основний висновок Чемберліна полягає в тім, що економіка саморегулюється і за умов монополії, але врівноважуючі сили з ча­сом трансформуються — управління попитом і пропозицією посту­пово витискає колишній саморегулятор — об'єктивне співвідно­шення попиту і пропозиції.

Чемберлін обгрунтував нове уявлення про поведінку суб'єктів ринкових відносин за умов монополізації. Він стверджував, що ти­повим для сучасного ринку є поєднання конкуренції й монополії й увів поняття «монополістичної конкуренції». Це поняття знаменува­ло відмову від традиційних в економічній науці поглядів на конку­ренцію й монополію як на альтернативні поняття і від відповідного пояснення ціноутворення або категоріями конкуренції, або катего­ріями монополії. «Ми, навпаки, уважаємо, що більшість економіч­них ситуацій є складними явищами, котрі включають і конкурен­цію, і монополію», — писав він.

Чемберлін формує нові теоретичні уявлення про функціонування ринкової економіки. Він доводить, що конкурентна боротьба то­читься як між ринками, так і всередині цих ринків, а отже, форма конкуренції змінюється якісно, поширюється в іншу площину. Зро­зуміло, що попит і пропозиція за цих умов втрачають свою об'єк­тивність і значною мірою визначаються суб'єктивними чинниками, оскільки попитом, як і пропозицією, можна маніпулювати за допо­могою цілеспрямованої політики виробника і продавця. Тому проб­леми врівноважування суспільної економіки пересуваються, за Чем-берліном, на макрорівень.

Отже, Чемберлін і Робінсон переглянули класичну теорію ринку, пристосувавши її до сучасних умов.

На відміну від Маршалла, Чемберлін і Робінсон у своїх теорети­чних розробках намагалися тісно пов'язати аналіз цін конкуренції з реаліями економічної дійсності. Вони виступили проти твердження, що виробник не має можливості впливати на ціну, і довели, що він отримує цю можливість, коли займає виняткове становище на ринку.

Робінсон і Чемберлін показали, що реальні процеси відбувають­ся між двома полюсами — монополією і конкуренцією. Досконала конкуренція — це свого роду недосяжний ідеал, за умови існування якого закон попиту і пропозиції діє у чистому вигляді. Практично не буває і чистої монополії, тобто ситуації, коли на ринку лише один продавець, немає замінника товарів, існують бар'єри для виходу конкурентів на ринок, попит абсолютно не еластичний.

Вони наполягали, що економічна теорія не повинна обмежува­тись аналізом конкуренції за розгляду лише однорідних продуктів. На ринку реально існують диференційовані продукти, і цей принцип можна поширити на все суспільне виробництво, розглядаючи без­межну кількість ринків, їхню взаємодію та засади функціонування.

У цілому теорії недосконалої і монополістичної конкуренції є дальшим розвитком і конкретизацією неокласичної теорії цін і ціно­утворення, форм і структури ринку, інструментів і засобів конку­рентної боротьби. Аналіз факторів, які спричиняють зміни механіз­му ціноутворення, сприяв більш докладному виявленню закономір­ностей формування й управління споживацьким попитом.

Й. Шумпетер. Теорія ефективної конкуренції. Одним з найві-доміших і найславетніших економістів першої половини XX ст. є Йозеф Шумпетер (1883—1950). Його теоретична спадщина над­звичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічно­го аналізу присвячено такі його праці, як «Суть і основний зміст те­оретичної політекономії» (1908), «Історія економічного аналізу» (1954), економічній динаміці — «Теорія економічного розвитку» (1912), теорії суспільного розвитку — «Капіталізм, соціалізм і де­мократія» (1942).

Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпе-тера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в по­літекономії була теорія загальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду, яка полягала в тім, що теорія економічної рівноваги відбивала статичний стан економіки і не вра­ховувала факторів розвитку економічних процесів.

Прагнучи подолати цю обмеженість теоретичної концепції Валь­раса, Шумпетер в центр свого дослідження поставив саме розвиток системи і ті чинники, які стають рушійними силами такого розвит­ку. Основною особливістю його підходу було те, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інших вироб­ничих факторах, ніж ті, які традиційно розглядали його попередни­ки. Рушійною силою розвитку в його теорії є підприємець, визна­чальними соціальними рисами якого є не права власності, а особисті якості — ініціативність, далекоглядність, авторитет, готовність до ризику, здатність до інноваційної діяльності. Підприємець, завдяки таким рисам, є головним суб'єктом технічного прогресу, створюючи надлишок вартості, забезпечуючи своєю діяльністю розвиток еко­номіки.

З особою підприємця так чи інакше зв'язується визначення й ін­ших категорій. Зокрема, процент є ціною, сплачуваною за придбан­ня нових продуктивних сил з прибутку. Прибуток також є винагоро­дою за активність підприємця. Він має тимчасовий характер і зникає, коли новаторство замінюється рутиною.

1942 року було опубліковано одну з найвідоміших праць Шум-петера «Капіталізм, соціалізм і демократія» — дослідження істори­чної долі капіталізму. Автор узагальнює теоретичний аналіз капіталізму на підставі якісних зрушень, що відбулися в структурі буржу­азного суспільства в першій половині XX ст., і висуває концепцію самозаперечення, відмирання капіталізму.

Однак Шумпетер досить своєрідно трактував суть капіталізму. Принциповою рисою останнього він уважав діяльність підприємця-новатора — тієї головної дійової особи буржуазних економічних відносин, котра за допомогою грошового капіталу здійснює свою історичну функцію. Тобто капіталізм він розумів надто обмежено — як приватнопідприємницьку систему класичного типу, що базується на дрібній і середній власності. Відповідна їй система цінностей відбивала природу пуританського індивідуалізму. З розвитком капі­талістичної системи відбувається нагромадження багатства, його інституціоналізація, виникають великі корпорації, зростає роль держави в економічному житті, що, на думку Шумпетера, є ознака­ми розкладу, кризи капіталізму, який стає жертвою своїх власних успіхів.

Насамперед відбувається відмирання функції підприємця у зв'язку з нарощуванням могутності великого бізнесу внаслідок тех­нічного прогресу. Велика корпорація з високопрофесійним менедж­ментом і тяжінням до монополізму вдало пристосовується до техні­чного прогресу, але великий бізнес загрожує існуванню самої підприємницької ініціативи, оскільки він раціоналізує і ставить на наукову основу інноваційний процес. Відмирання з цієї причини ін­дивідуальної підприємницької активності завдає, за Шумпетером, нищівного удару капіталістичному ладу. Поступове зникнення під­приємця означає прискорену загибель буржуазії, оскільки процент виплачується з її прибутку.

Нова фаза капіталізму характеризується, за Шумпетером, також руйнуванням його соціальної бази під впливом масового акціону-вання власності, яке знищує індивідуального власника, котрий зав­жди був опорою капіталістичного суспільства.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства — це стимул для мінімізації витрат і максимального наближення опла­ти праці до її граничної продуктивності. Для підприємця — це сти­мул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибу­ток є результатом підприємницької активності за інших однако­вих умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно ново­го рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях — технологічному, управлін­ня й організації виробництва, якості продукту, освоєння нових рин­ків збуту, сировини.

Тобто ефективна конкуренція — це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не зв'язана з традиційним ціно­утворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємо­відносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. «Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації»', — писав він.

Конкуренція стимулюється тяжінням підприємця-новатора до отримування надприбутків за рахунок переваг, набутих не змен­шенням витрат, а внаслідок повного усунення конкурента з ринку:

конкурент-новатор руйнує навіть можливіть існування інших кон­курентів.

Як зазначав Шумпетер, суперництво в класичній формі стає неможливим. Досконала конкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальної ефективності. За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стає дуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конку­рентами, які не витрачаються на розробки та впровадження ново­введень, але негайно їх переймають. Досягнуті переваги перетво­рюються на втрати. Тяжіння норми прибутку до усереднення також не сприяє досягненню переваг на ринку. Для економічного розвитку все більш необхідними стають великі капітали.