Реферат: Перегляд неокласичної теорії ринку. Монополії і конкуренція

Чемберлін розглядає монополію традиційно, як ринкову ситуа­цію, що дає змогу монопольному продавцеві (чи покупцю) контро­лювати пропозицію товару і тим самим визначати на нього ціну, то­ді як за умов чистої конкуренції такий контроль виключається. Однак він звернув увагу на те, що за певних умов контроль виклю­чається й тоді, коли існує монополія, у межах якої виробники ство­рюють ідентичний товар і продають його на ідентичному ринку за повної стандартизації послуг, товарів, попиту, продавців.

Чемберлін будує модель, за допомогою якої аналізує дії незале­жних продавців однорідного продукту. Він зазначає, що підставою для встановлення їхньої монополії стають ознаки диференціації товару: виняткові якісні характеристики продукту; марка фірми; особлива упаковка; місцезнаходження фірми; особливі форми об­слуговування; реклама, що підкреслює винятковість товару.

Ситуація, за якої монополія не забезпечує повного контролюван­ня ринку, на його думку, пояснюється конкуренцією між виробни­ками різних модифікацій однойменного продукту, що призводить до його диференціації і перетворення його власників на монополістів. Це не виключає «завершеної монополії» на якийсь різновид продук­ту, але влада такої монополії не поширюватиметься на все коло то­варів цієї групи, обмежуючись лише окремим товаром. Як резуль­тат, виникає особлива форма протистояння — монополістична конкуренція, що має на меті сформувати власне коло споживачів.

Отже, монополістична конкуренція, на думку Чемберліна, — це конкуренція, що відповідає таким вимогам: кількість продавців од­норідного товару є достатньо великою, щоб їхня економічна діяль­ність не справляла особливого впливу на інших конкурентів, на від­міну від недосконалої конкуренції не зачіпала їхніх економічних інтересів; продукт і справді якісно різнорідний, диференційований, і покупець може вільно вибрати конкретного продавця; будь-хто має право безперешкодно виробляти товар даної групи, ринок не є за­критим.

За таких обставин кожен продавець керується лише власними корисливими мотивами і сам приймає рішення щодо обсягів вироб­ництва та цін на товари чи послуги. З іншого боку, на сучасному ринку пропонується нескінченна кількість видів однорідного товару, але кожний покупець вибирає, як правило, тільки один його різ­новид залежно від якості, привабливості упаковки, марки фірми, вправної реклами, власних уподобань та стану «власної кишені». Виникає взаємна залежність продавця й покупця, на якій грунтуєть­ся такого роду монополія.

Монополія «улюблених» товарів, які швидко розкуповують, під­вищує конкуренцію на ринку, сприяє розвитку диференційованих ринків. Ці ринки однорідного товару не зливаються в один, як це буває в разі досконалої конкуренції, а утворюють мережу взає­мозв'язаних ринків окремих продавців. На кожному з них продавці можуть маніпулювати ціною, як монополісти, але така монополія не знижує конкуренції.

Отже, якщо продукт і ринок диференційовано — кожен прода­вець одночасно є й монополістом і конкурентом. Передумовою та­кого поєднання двох протилежних начал є володіння «диференційо­ваним продуктом» (монополія) і випуск замінників, «субститутів» (підрив монополії, загострення конкуренції). «Скрізь, де існує ди­ференціація, кожен продавець володіє абсолютною монополією на власний продукт, але водночас зазнає конкуренції з боку більш-менш недосконалих замінників. Оскільки кожен є монополістом і все ж таки має конкурентів, то ми маємо право говорити про них, як про конкуруючих монополістів», — зауважує Чемберлін.

Ознакою диференціації є різнорідність навіть однойменних това­рів різних виробників, завдяки чому покупці віддають перевагу яко­мусь конкретному товару. Але Чемберлін наголошує, що ця різнорід­ність може бути як реальною, так і уявною, хоч саме вона й покла­дається в основу класифікації чинників, що змінюють форму конку­рентної боротьби, перетворюють її на монополістичну конкуренцію.

Чемберлін аналізує три напрямки монополістичної конкуренції:

ціновий (маніпулювання цінами), неціновий (внесення якісних змін у продукт) і рекламний.

Цінова конкуренція. Пропонуючи диференційований товар, ко­жен продавець товару чи послуг формує власне коло покупців — мікроринок, на якому він виступає як монополіст, що контролює ці­ну товару, певною мірою підвищуючи її за рахунок обмеження об­сягів виробництва.

За цих умов ціноутворення не можна пояснити в категоріях кон­куренції або монополії. Стає помилковим уявлення про суто конку­рентну природу системи цін, за якої ціни тяжіють до рівня, що від­повідає умовам конкуренції (вирівнювання).

Ціноутворення підлягає іншим чинникам. За умов монополісти­чної конкуренції воно має подвійний характер.

З одного боку, ціноутворення зазнає впливу об'єктивних чинни­ків — витрат виробництва та збуту. Монополіст ураховує їх з метою визначитись у розмірах максимізації чи мінімізації прибутків. При цьому витрати виробництва, або «граничні витрати», що використо­вуються для пристосування продукту до попиту, збільшення пропо­зиції, хоч і беруть до уваги, але вони більше не відіграють визна­чальної ролі, не мають прямого впливу на ціну. Витрати збуту, тобто витрати на пристосування попиту до продукту, організацію попиту на продукт, мають більш важливе значення, але в ціні врахо­вується не абсолютний розмір цих витрат, а ефект їхнього впливу на процес диференціації товару.

Отже, з іншого боку, на рівень цін впливає суб'єктивний чинник:

ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки, засвід­чує його класність (не завжди зниження цін на товар приводить до зростання попиту, інколи покупці розцінюють його як наслідок утрати товаром певних якісних характеристик).

Суб'єктивний чинник за умов монополістичної конкуренції віді­грає більш суттєву роль: дає можливість монополістові, по-перше, маніпулювати цінами, змінюючи їх залежно від економічної ситуа­ції, по-друге, здійснювати власну політику з формування ізольова­ного мікроринку.

Маніпулювання цінами за умов монополістичної конкуренції та­кож змінює свою спрямованість. «Цінові війни» не відіграють тієї ролі, що за досконалої конкуренції, або чистої монополії, оскільки немає потреби «витискувати» конкурента, бо окремі ринки незалеж­ні один від одного. Крім того, цінова боротьба негативно позначає­ться на прибутках обох сторін. Маніпулювання цінами відбувається в межах одного, замкненого ринку з метою заохочення споживача.

Чемберлін, як і інші, уважав, що монопольний прибуток — головна мета ринкової стратегії виробника. Його максимізація до­сягається зменшенням обсягів виробництва та підвищенням цін. За збільшення випуску продукції можна скоротити, щоправда, витрати виробництва на її одиницю, але тоді для реалізації додатко­вої продукції будуть потрібні або додаткові витрати, або знижен­ня цін. Монопольний прибуток, отриманий за рахунок постійно діючої монополістичної конкуренції (як і за досконалої її форми) матиме тільки тимчасовий характер, бо спрацює механізм ціново­го врівноважування, коли монопольний прибуток прямує від мо­нопольного до середнього (це, між іншим, забезпечує виживання середніх підприємств за умов монополізації). Проте саме монопо­лістична конкуренція створює умови для тривалого отримування монопольно високих прибутків. Це зумовлено впливом на ціноутво­рення суб'єктивних чинників, у тім числі можливостей нецінової конкуренції.

Інструментами нецінової конкуренції є підвищення якості това­рів, випуск нових моделей, досконалий дизайн, поліпшення умов обслуговування клієнтів, удосконалення системи збуту.

Чемберлін пише: «Продукт — це найрухоміша в економічній си­стемі категорія, що є більш рухливою, ніж ціна. Нецінова конкурен­ція випливає з різноманітності продукції і різниці у витратах обігу. Конкуренція якості товарів може стримувати конкуренцію цін. Якість — це додаткова рушійна сила ринку».

Він обгрунтував поняття «витрати збуту», докладно розкрив сут­ність цього інструмента конкуренції, показав його вплив на форму­вання попиту. Попит, за Чемберліном, визначається не тільки при­бутками, інтересами та вподобаннями покупців — його органі­зовують постачальники товарів. Він звернув увагу на те, що попит можна збільшити за рахунок тимчасової монополізації ринку, наго­лошував на специфічних особливостях формування і управління по­питом, що базуються на винятковості продукту, маніпулюванні ці­нами, особливо справної організації реклами.

Проблему економічної рівноваги Чемберлін вирішує з неокла­сичних позицій. Він дотримується неокласичного погляду, що рів­новага на ринку досягається за рахунок вільного ціноутворення.

Дуже важливим висновком Чемберліна є те, що монополістична конкуренція диференційованих продуктів включає елементи доско­налої конкуренції і сприяє досягненню економічної рівноваги. Ди­ференціація призводить до того, що утворюється мережа відособле­них ринків, але водночас вони залишаються взаємозв'язаними однорідністю товарів. Відтак на цих ринках зберігається різномані­тність цін, витрат, обсягів випуску продукції певних товарних груп. При цьому на базі диференціації розгортається цінова конкуренція на окремих ринках. Занадто висока ціна на мікроринку призводить до втрати споживача й ринку, а надто низька — до втрати виробни­цтва. Протистояння цих сил саме й забезпечує належну рівновагу.

Економічна рівновага досягається також унаслідок протистояння мікро- і макроринку.

Але Чемберлін зауважував, що ситуація рівноваги не завжди є корисною для суспільства, адже її порушення часто супрово­джує інноваційну перебудову економіки. Крім того, диференціація продукту, хоч і зв'язана з відтоком капіталів з виробничої сфери до сфери збуту, дає покупцям свободу вибору. А часткова рівнова­га на мікроринку не вигідна виробникові, котрий не хоче, щоб його зусилля пропали марно — перестали давати монопольний прибу­ток, а тому витрачає додаткові зусилля на рекламу та вдосконален­ня якості.