Реферат: Економічні ідеї соціалістів-рікардистів і чартизму

Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрі­шня торгівля розвивається й зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня — «порівняльними витратами». А. Сміт сформулював тезу про «абсолютні переваги» у міжнародній торгівлі, які має конкретна країна у виробництві якихось товарів порівняно з ін­шими країнами. Ці переваги зумовлюються як природними, так і набу­тими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива на­віть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготов­лення тих чи тих товарів. Відносні переваги означають, що країни ма­ють абсолютні переваги щодо якогось одного фактора виробництва.

Зазнавши певних змін і модифікацій, теорія порівняльних витрат трансформувалась у теорію порівняльних переваг, яка тепер грунтує­ться на теорії факторів виробництва і врахуванні попиту і пропозиції.

Рікардо, як і Сміт, — видатна, хоч і суперечлива постать в історії економічної думки. Понад півстоліття його теорія була панівною в економічному житті Англії. «Рікардо, — писав Кейнс, — підкорив Англію, так само цілковито, як свята інквізиція підкорила Іспанію». Цю перемогу він назвав «явищем дость цікавим і навіть загадковим» і пояснив її тим, що теорія Рікардо багато в чому імпонувала тому середовищу, до якого звертались, зокрема владі. Сам Кейнс наго­лошував на її цілковитій непридатності для наукових прогнозів.

Англійський економіст Блауг, порівнюючи внесок у розвиток економічної теорії Сміта і Рікардо, пише, що «Багатство народів» містить більше суттєвих узагальнень, які стосуються функціонуван­ня економічної системи, ніж «Основи» Рікардо. Заслуга Рікардо в тім, що він «винайшов техніку економічної науки», заклав підвали­ни модельного підходу до побудови економічної теорії.

До першої половини XIX в. належать майже всі ідеї, що склали зміст основних напрямків політико-правової ідеології соціалізму і комунізму наступних часів. Однак на основі цих ідей тоді ще не склалися масові рухи і політичні партії. До найбільш впливових теоретичних напрямків того часу належало до декількох десятків людин. Більш того, численність варіантів соціалістичних теорій у 20–40 р. XIX в. породила часом запеклу їхню боротьбу. Виходячи з переконання, що істина одна, а оман багато, кожний з теоретиків соціалізму щиро вважав свою доктрину єдино наукової, а всі інші – неправильними й утопічними. Це вело до роз'єднаності шкіл, кружків, окремих мислителів, до швидкого розпаду сформованих було союзів чи соціалістів комуністів. Лише Вейтлінг і Лаотьєр епізодично призивали соціалістів до єдності; значно більш розповсюдженим було відкидання і спростування усіх варіантів чи соціалізму комунізму, крім власного. Дезами кликав пролетаріат до об'єднання, до єдності, але був упевнений, що для такої єдності необхідна єдність філософської доктрини. Тому він різко критикував Кабе, Ламенне, Сен-Сімона і сен-симоністов, усіх узагалі соціалістів і комуністів, що не визнають його доктрину єдино вірної і науковий.