Реферат: Економічна думка Росії в період кризи і ліквідації кріпацтва

Д. Струков, на відміну від Кокорева, питання перебудови сіль­ськогосподарського виробництва не зв'язував з технікою і агротех­нікою, а висував на перший план суспільні умови.

Як буржуазний ідеолог Струков виступає проти монополії помі­щицького землеволодіння. Він висловлює сподівання, що повна свобода земельної власності забезпечить перемогу прогресивних форм землеробства, але їх носіями вже не будуть дворяни. Він ви­словлював сумнів щодо економічних можливостей дворян та їхніх господарських здібностей. Для перебудови на нових засадах помі­щицьким господарствам потрібні капітали, яких дворяни не мають. На відміну від дворянських лібералів, котрі заперечували можли­вість нагромадження капіталів у селянському господарстві, Струков вірить у таку можливість. Він упевнений, що вільний селянин, який матиме ділянку землі, зуміє нагромадити капітал.

Струков виходить з того, що масштаби господарства не будуть визначатись розмірами землеволодіння. Він писав, що можуть бути вигідними і невигідними як малі, так і середні й великі господарст­ва. Струков є прихильником співіснування різних за розмірами гос­подарств, що ефективно функціонують за умов вільної конкуренції і керуються «особистою вигодою».

Струков був проти общинного землеволодіння, котре розглядав як одну з перешкод на шляху вільного розвитку селянського госпо­дарства.

Критика кріпацтва О. Герценом і М. Огарьовим. В обговорен­ні проблем скасування кріпацтва взяли участь не лише кріпосники й ліберали. Як ідеологи селянства виступили революційні демократи, котрі розробили справді антикріпосницьку програму.

Уже в 40-х pp. на захист інтересів селянства виступив В. Бє­лінський, який у питаннях звільнення селянства й повалення само­державства орієнтувався на народну революцію. Той самий період позначений діяльністю петрашевців, очолюваних М. Буташевичем-Петрашевським. Петрашевці різко критикували кріпацтво, і деякі з них виступали за негайну революцію для повалення самодержавства й скасування кріпацтва. Майбутнє країни вони зв'язували з реаліза­цією соціалістичних ідей.

Олександр Іванович Герцен (1812—1870), Микола Платоно-вич Огарьов (1813—1877). Герцен був позашлюбним сином бага­того поміщика, навчався в Московському університеті. 1834 p. був заарештований за революційну діяльність і перебував у засланні. З 1847 p. і до кінця життя Герцен жив за кордоном. 1853 p. він створив у Лондоні «Вільну російську друкарню», з 1855 p. почав видава­ти журнал «Полярная звезда». 1856 р. до нього в Лондон приїхав Огарьов. З цього часу їхня суспільно-політична діяльність відбува­лася спільно: з 1857 p. вони почали видання «Колокола» — російсь­кого загальнодемократичного позацензурного журналу.

Основу економічних поглядів Герцена й Огарьова становила бо­ротьба з кріпосництвом, розробка революційної програми звільнен­ня селян. Ці проблеми висвітлено Герценим у працях: «Росія» (1849), «Про розвиток революційних ідей в Росії» (1851), «Російсь­кий народ» (1853) та ін. Огарьовим було написано такі праці, як «Що зроблено для звільнення кріпосних людей» (1857), «Іще про звільнення селян» (1858), «Що потрібно народові» (1861) та ін. У цих творах гостро критикувалося кріпосництво. Критика кріпос­ництва, як і в цілому світогляд двох видатних мислителів, не лиша­лись незмінними. Вони пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.

Спільність соціально-економічного й політичного світогляду Герцена й Огарьова не означала нівелювання їхніх індивідуальностей. Слід зазначити, що в літературі, як дореволюційній, так і радянсь­кій, роль Огарьова у спільній праці недооцінювалась. Безумовно, Герцену належить пальма першості в галузі суто літературної твор­чості, стосовно ж економічних проблем, то Огарьов у багатьох пи­таннях виявився далекогляднішим за Герцена.

Безправне становище селян, криза поміщицького господарства турбували Огарьова і як поміщика, і як прогресивну, освічену лю­дину. Він звертається до економічної літератури, де шукає відповіді на злободенні питання. За невеликий викуп Огарьов звільняє своїх кріпаків, будує цукрові заводи, ґуральні, з використанням вільно­найманої праці. Цей досвід став у пригоді за опрацювання ним агра­рної програми.

Огарьов був прихильником звільнення селян із землею. Проек­туючи майбутнє поміщиків, Огарьов радив їм включитися у розви­ток промисловості. Розуміючи, що це потребує капіталів, він висту­пає за викуп селянами землі.

Аналогічно вирішує проблему й Герцен. Він теж палкий прихи­льник звільнення селян із землею, закріплення за ними всієї землі, що перебувала в їхньому користуванні. Проте Герцен, як і Огарьов, не бачив нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать пев­ну компенсацію за втрату права користуватися «вигодами минулої кричущої несправедливості»

У літературі таку позицію Герцена й Огарьова зв'язували із ро­зумінням ними необхідності компромісу з дворянством. Це так. Але слід враховувати й інші фактори. І Герцен, і Огарьов самі були дво­рянами. А напередодні реформи навіть найбільш прогресивна час­тина суспільства, навіть такий революціонер-демократ, як Чернишевський, схилялись до викупу землі. Різниця між ними полягала лише у визначенні величини викупу.

У питанні звільнення селян Герцен і Огарьов виявляли схиль­ність до лібералізму. Вони апелювали і до дворянства, як до розви­нутого й освіченого класу, і до уряду. «Ми думали, — писав Герцен у 1860 p., — що самодержавство може ще в Росії здійснити подвиг звільнення селян із землею»'. Ці сподівання виявились марними, і після реформи Герцен та Огарьов стали на позиції революційного вирішення селянського питання.

Вони гостро критикували реформу 1861 p., називаючи її обма­ном, «новим кріпацтвом», оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти помі­щицького землеволодіння і поміщицької власності, Герцен і Ога­рьов проголосили й обгрунтували гасло «Земля і воля». Це гасло, писав Герцен, не видумане, його підказав сам народ. Нова платфор­ма видавців «Колокола» щодо аграрного питання передбачала лікві­дацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Вирішення цієї проблеми зв'язувалось із селянською революцією.

Герцен і Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіта­лізм, як нову форму експлуатації, «нову форму рабства». Порівню­ючи економічні процеси, які відбувались у пореформеній Росії, з економічним розвитком Заходу, Герцен виступив з обгрунтуванням особливого — некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основою цього розвитку в нього була община, общинний селянин. «Людина майбутнього в Росії — мужик, так само як у Франції робітник»"", -— писав Герцен. Він не ідеалізує общинний лад. Мало того, ще до реформи Герцен, як і Огарьов, убачав в общині лише «уламок кріпосного побуту». У пореформений період їхні погляди на общи­ну змінилися. Саме в общині вони бачили запоруку соціалізму. Га­рантована общиною рівність селянського землеволодіння, на думку Герцена й Огарьова, мала відвернути небезпеку пролетаризації селянства.

Герцен став основоположником «селянського соціалізму», який, на його думку, складався з трьох засад: 1) право кожного на землю;

2) общинне володіння землею; 3) громадське управління. Лише на цих засадах, писав Герцен, «може розвиватись майбутня Росія».

Герцен виступав з гострою критикою капіталізму, поєднуючи її з критикою буржуазної політичної економії, яку він тлумачив як науку, котра, орієнтуючись на приватну власність, стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. Щодо Росії, то буржуазна політична економія з її орієнтацією на приватну власність виступала в ролі захисника поміщицького землеволодіння, обстоювала капіта­лістичний розвиток країни, що суперечило ідеям селянського соціа­лізму Герцена. Аналогічну позицію займав і Огарьов. Критикуючи буржуазну політичну економію, Герцен і Огарьов проголошують необхідність створення нової економічної науки, яка б виступила проти основ капіталізму, за обгрунтування соціалізму.

Микола Гаврилович Чернишевський (1828—1889) — наро­дився в м. Саратові в сім'ї священика, учився в духовній семінарії, закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького універ­ситету. 1862 року його було заарештовано за організацію револю­ційного підпілля і 1864 p. заслано на каторгу в Забайкалля, а згодом у Вілюйський острог. У засланні він провів 20 років.

В історію російської економічної думки Чернишевський увій­шов, як представник революційно-демократичного руху. Журнал «Современник», який він очолював, справив великий вплив на вихо­вання цілого покоління революціонерів у Росії. Чернишевський за­лишив не тільки літературну, а й велику наукову спадщину, яку й досі належно не оцінено. Більшість його праць присвячено критиці кріпацтва: «Про нові умови сільського побуту» (1857), «Про позе­мельну власність» (1857), «Листи без адреси» (1861), «Панським се­лянам від їхніх прихильників уклін» (1861).

Критика кріпацтва, обгрунтування необхідності його знищення грунтувались у Чернишевського на глибокому аналізі суті кріпос­ницької системи як примусової праці. Обов'язкова праця, писав Че­рнишевський, є невигідною не лише для селян, а й для поміщиків, вона є головною причиною убозтва держави в цілому.

Характеризуючи кріпацтво як гальмо економічного розвитку, Чернишевський розробляє програму його знищення. Ця програма не обмежується вимогою ліквідації примусової праці, особистого зві­льнення селян. Основу програми становить питання про землю. Че­рнишевський виступає за ліквідацію поміщицької власності на зем­лю без викупу, передачу землі в державну власність з общинним володінням.