Реферат: Економічна думка Росії в період кризи і ліквідації кріпацтва

До середини XIX ст. в Росії чітко виявились ознаки кризи кріпо­сництва. Феодальна монополія дворянства, що охоронялась само­державством, гальмувала розвиток продуктивних сил на селі. Крі­пацтво затримувало розвиток капіталістичного виробництва в промисловості, що посилювало відставання Росії від капіталістич­них країн Заходу.

Криза кріпосництва стала причиною значного пожвавлення су­спільної думки в усіх її проявах, появи нових її напрямків. Це по­жвавлення було зумовлено цілою низкою передумов. Передовсім, суспільно-економічний стан Росії потребував вирішення гострих соціально-економічних проблем, зв'язаних із дальшим розвитком країни. Це значно активізувало розвиток суспільної думки.

Напрямки суспільно-економічної думки, які проявились і скла­лися за цих умов, були безпосередньо зв'язані з вирішенням проб­леми кріпацтва. До вирішення цієї проблеми по-різному ставилися дворяни-кріпосники і дворяни-ліберали. Формується демократичний напрям у критиці кріпацтва.

Економічні погляди консервативного дворянства. Дворяни-кріпосники навіть за умов кризи кріпосництва намагались зберегти старий економічний лад. Уже в 40-х роках починається активне об­говорення заходів, спрямованих на зміцнення барщинного госпо­дарства. На сторінках журналів і газет настійно доводилася можли­вість збільшення прибутковості дворянських маєтків створенням у них мануфактур, посиленням експлуатації кріпаків, «раціональні­шою» розкладкою барщинних повинностей.

Найбільш помітними економістами в таборі кріпосників були Д. Шелехов і А. Бутовський. Шелехов у своїх лекціях, прочитаних на засіданнях «Вільного економічного товариства» і виданих згодом під назвою «Курс дослідного російського сільського господарства», обстоює барщинну систему господарства. Її кризу він пояснює не­здатністю керуючих маєтками організувати раціональне ведення го­сподарства, що потребує знань з політичної економії. У недостатно­сті таких знань Шелехов звинувачував і дворян. Отже, з допомогою політичної економії він сподівався знайти вихід із кризи, пристосу­вавши барщинне господарство до умов товарного виробництва.

А. Бутовський у праці «Досвід про народне багатство, або Про основи політичної економії» виходить з позицій непорушності мо­нополії поміщиків на землю і працю кріпаків. Захист засад кріпос­ництва має в нього надто цинічний, лицемірний характер. Працю кріпаків на поміщиків він називає винагородою поміщикам за їхню допомогу селянам.

Бутовський, як і Шелехов, надає великого значення знанням з політичної економії для зміцнення позицій поміщиків, упорядку­вання їхнього господарства. Політичну економію він називає нау­кою, котра має сприяти зміцненню моралі й державного порядку, тобто зміцненню феодально-кріпосницького ладу й царської влади.

З поглибленням кризи кріпосництва можливість його відкритого захисту ставала все більш проблематичною. Проте залишались іще ідеологи кріпацтва, які прямо виступали за його збереження. У дру­гій половині 50-х pp. на захист кріпацтва виступили члени «Вільно­го економічного товариства» Є. Ладижинський і Г. Бланк. Вони ли­цемірно зображували відносини між поміщиками і селянами як такі, що є благом для селян, і ратували за їхнє збереження. Бланк узагалі характеризував кріпацтво як соціальну форму, що забезпечує гар­монію інтересів поміщиків, селян і держави.

Засновник і видавець «Журналу землевласників» А. Желтухін не виступав відкрито проти ліквідації кріпацтва. Він пропонував сис­тему обов'язкового викупу «барщинної повинності», причому оці­неної за цінами вільного найму. Це, на його думку, забезпечило б поміщиків коштами, достатніми для найму вільних робітників. Щоб у поміщиків не виникало проблем з наймом робітників, згідно з йо­го проектом не всі селяни наділяються землею. Безземельні селяни становили б дешеве джерело вільнонайманої праці. Отже, якщо крі­посники й погоджувались на ліквідацію особистої залежності селян, то намагалися максимально зберегти економічну владу поміщиків на селі.

Економічні погляди ліберального дворянства. На відміну від консерваторів, ліберали розглядали кріпацтво як гальмо суспільно­го розвитку, вони зазначали, що воно невигідне самим дворянам. У 40-х pp. економічну програму ліберального дворянства було розроблено групою економістів, що працювали в міністерстві державного майна, очолюваного А. Заблоцьким-Десятовським та К. Веселовським. Ця група розробляла проекти буржуазних ре­форм, які уряд почав здійснювати в 60-х pp. Вони розуміли необхід­ність ліквідації існуючих феодальних відносин і оголошували їх «антиекономічними», такими, що загрожували як дворянству, так і державному ладу. Цим відносинам протиставлялись нормальні, природні (тобто буржуазні) відносини.

Відбиваючи буржуазні тенденції економічного розвитку, ця гру­па виступала за розвиток капіталістичної промисловості і торгівлі, за розвиток фермерського господарства на селі.

У період підготовки селянської реформи виразником ідей дво­рянського лібералізму були Б. Чичерін, К. Кавелін, І. Горлов.

Б. Чичерін розглядав селянську реформу як прогресивний акт, котрий забезпечить свободу економічної діяльності, але обстоював думку про збереження станового ладу і верховенства дворян.

Чичерін виступав за наділення селян землею за викуп, тобто за збереження селянського господарства. Проте він негативно його оцінював, зазначав, що воно нездатне до прогресу. Збереження се­лянського господарства мислилося ним лише як запорука зміц­нення поміщицького господарства, забезпечення його робочою силою.

Чичерін був противником общини. Він сподівався, що її знищен­ня сприятиме розвитку капіталістичних відносин на селі за умов збереження поміщицької власності на землю.

К. Кавелін як ліберал виступає проти кріпацтва. Він бачить не­раціональність господарства, що грунтується на праці кріпаків. Во­дночас він — апологет дворянства, яке називає найосвіченішим і відносно найбагатшим з усіх станів. Він провіщає оновленому дво­рянству панівну роль у майбутньому буржуазному суспільстві. І са­ме з цих позицій, з позицій захисту інтересів дворянства, збережен­ня його як панівного класу й після реформи, він підходить до вирішення питання скасування кріпацтва.

Кавелін — прихильник звільнення селян із землею за викуп. Ви­куп мав був винагородити поміщика не лише за землю, що лиша­лась у селян, а й за саме звільнення. На відміну від Чичеріна, він намагався зберегти общинне землеволодіння як засіб пом'якшення соціальних конфліктів і запобігання диференціації селянства.

І. Горлов — професор Казанського, а згодом Петербурзького університетів. Еволюція його світогляду характеризувалась перехо­дом з позицій захисника кріпацтва на позиції дворянського лібералі­зму. Як викладач політичної економії Горлов схиляється до буржуа­зних ідей. Проте у вирішенні аграрного питання він, майже до кінця 50-х pp., виступає як кріпосник і лише напередодні реформи визнає необхідність економічних перетворень. Він прихильник викупу се­лянами землі і кріпосних повинностей.

Горлов намагається використати західноєвропейську економіч­ну науку для вирішення аграрних проблем у Росії, пристосувати її до потреб класу поміщиків, що став на шлях капіталістичного гос­подарювання. У підручнику «Засади політичної економії» (1859), наслідуючи теорію факторів виробництва Сея, він заміняє катего­рію «праця» надуманою категорією «економічні сили людини», усіляко пропагує концепцію фізіократів щодо ролі природи у створенні багатства. Як захисник інтересів дворянства він пере­більшує його роль, називає діяльність «благородного» стану про­дуктивною. Горлов виступає як захисник мальтузіанства. Визнаю­чи необхідність звільнення селян, він, проте, головну увагу зосереджує на тих негативних наслідках, до яких могла б призвес­ти очікувана реформа. Застерігаючи поміщиків, він посилається не на досвід звільнення селян у Західній Європі, а на наслідки лікві­дації рабовласництва в англійських і французьких колоніях: «З економічного погляду... емансипація була справою руйнівною» . Отже, економічний занепад колоній він пояснює не існуванням рабства, а його ліквідацією.

Буржуазна критика кріпосництва. У боротьбі ідей навколо аг­рарної реформи активну участь брали представники російської бур­жуазії та її ідеологи. Вони були безумовними прихильниками лікві­дації кріпацтва. Однак підхід до вирішення цієї проблеми не був у них однозначним. Так, наприклад, підприємець В. Кокорєв обсто­ював капіталістичну перебудову поміщицького господарства, нада­ючи великого значення новим способам обробітку землі й застосу­ванню техніки, що, у свою чергу, стало б поштовхом для розвитку промисловості.

Він, проте, визнає необхідність залишити всю землю, навіть общинну, в руках поміщиків. Селяни, на його думку, могли б вику­повувати або відробляти за землю, яку одержали від поміщиків. Розуміючи, що селянство неспроможне виплатити великі викупні платежі, Кокорєв висунув цікавий проект, котрий передбачав мож­ливість купівлі дворянських маєтків купецтвом і фабрикантами за умови передавання землі в оренду селянам. Трохи згодом Кокорєв припускає навіть можливість безкоштовної передачі частини такої землі селянам, якщо купці матимуть достатній зиск від придбання маєтків. Як бачимо, Кокорєва турбувало не стільки питання наді­лення селян землею, скільки проблема вільної купівлі землі торго­вельно-промисловою буржуазією. Річ у тім, що в Росії купці й фаб­риканти не мали права купувати маєтки з селянами, і Кокорєва це обурювало. «Населені землі, — писав він, — тепер може купувати лише один дворянський стан... Чому ж не всі, хто має кошти без різниці станів?.. Усі повинні мати право володіти землею в міру своїх коштів»1.