Реферат: Діяльність організацій на фінансовому ринку

Таким чином, для того щоб “догодити” власникам підприємства, менеджери повинні постійно відшукувати найбільш високоприбуткові напрямки інвестування капіталу, обґрунтовувати і реалізовувати відповідні проекти. Недолік власних ресурсів підприємства не може бути достатньою підставою для відмовлення від реалізації проекту, що має позитивну NPV. Фінансування інвестицій може здійснюватися за рахунок капіталу, що здобувається на фондовому ринку. Критерієм ефективності буде не обсяг відсутніх засобів, а їхня ціна, що повинна бути нижче IRR проекту. Інформація про ціну капіталу створюється фінансовим ринком, тобто саме ринок установлює менеджерам критерій, орієнтуючись на який вони завжди будуть задовольняти головну потребу всіх інвесторів – стати багатшими.

Ринок не тільки дає орієнтир менеджерам, але і створює умови для ефективного контролю за їх діяльністю з боку власників підприємства. Як уже відзначалося вище, бухгалтерські дані про величину прибутку підприємства мають номінальний характер, тому що на її величину значно впливають різні облікові процедури: способи оцінки активів і розподілу непрямих витрат, методи нарахування амортизації і т.п. Бухгалтерська звітність може не містити в собі інформації про плановані проекти й угоди, судових процесах, у яких виявилося втягнене підприємство, основних макроекономічних тенденціях і багатьох інших факторах, що роблять вплив на оцінку його діяльності. Остаточну оцінку ефективності роботи менеджерів виносить фінансовий ринок, агрегируя інформацію, що міститься не тільки у фінансових звітах, але і у всіх інших загальнодоступним (а часом – і конфіденційних) джерелах інформації. Вона знаходить своє відображення в ринковій ціні акцій підприємства. Ріст ціни означає збільшення реальної вартості інвестованого в підприємство капіталу, тобто реальне збільшення багатства його власників. Очевидно, що саме такого результату очікують вони від менеджменту: подорожчання акції хоча б на 10 копійок означає для її власника значно більше, ніж шестизначні прибутки, відбиті в звітності підприємства.

Іншими словами, керівництво “продає” на фінансовому ринку звітні показники свого підприємства. Реакція ринку на ті самі цифри, показані різними компаніями, може бути далеко не однакової. Емпірично доведене, що поліпшення звітних показників, викликане зміною облікової політики підприємства, не робить враження на інвесторів і практично не впливає на рівень ринкових цін акцій цього підприємства. Збільшення дивідендних виплат на акцію робить значно більш істотний вплив на ціни. Однак це не виходить, що саме розмір дивідендів є вичерпним показником для ринку – у розрахунок приймається вся сукупність наявної інформації про підприємство. У результаті “ціна” звітного прибутку може дуже розниться для різних підприємств. У біржовій практиці вимірником такої “ціни” є відношення “ціна/прибуток” (P/E ratio), котуєме в щоденних лістингах цінних паперів. Наприклад, 14 липня 1995 року показник P/E компанії “Кока-Кола” складав 64, у той час як в одного з її основних конкурентів – компанії “Пепсіко” – цей коефіцієнт був дорівнює лише 19. Очевидно, ринок більш високо оцінював перспективи “Кока-Коли”, погоджуючись виплачувати 64 цента за 1 цент прибутку, відбитої в її бухгалтерській звітності. Цікаво, що відношення “ціна/прибуток” не менш відомої корпорації “Форд” складало в той день 32, тобто вдвічі менше, ніж у “Кока-Коли”, незважаючи на те, що “Форд” виплатив своїм акціонерам значно більш високі дивіденди (відповідно $1,24 і $0,88 у розрахунку на 1 акцію).

Ще одним підтвердженням такої неоднозначної оцінки ринком фінансової звітності підприємств є бум Internet-компаній, що спостерігався в 1999 і першій половині 2000 року. Ціни акцій цих підприємств ( щокотирувалися в NASDAQ) безупинно росли, незважаючи на те, що вони взагалі не приносили прибутку, навпаки, з кожним звітним кварталом зростали їхні збитки. Ситуація була настільки неординарна, що багато спостерігачів заговорили про виникнення деякої “нової економіки”, середовищем проживання якої повинний був стати віртуальний світ “глобальної павутини”, у якому, щоб діставати прибуток, зовсім необов'язково неї заробляти. Як і покладається в подібних випадках, одночасно з заздоровницями новому світу, відбувалося відспівування “старої”, традиційної економіки, символом якої стала NYSE: одночасно з ростом котирувань NASDAQ відбувалося падіння цін на Нью-йоркській фондовій біржі. Однак, після ухвалення рішення про можливу демонополізацію компанії Майкрософт (на початку квітня 2000 року), ринок NASDAQ упав, а ринок NYSE, навпаки, пішов нагору. Це дало привід згадати про “тюльпаноманії”, що вразила Голландію в XIX столітті.

Таким чином, успішним є менеджер, здатний не тільки створити якісний “товар” (у даному контексті – високі звітні показники), але і вигідно “продати” його на фінансовому ринку. Подорожчання активів, відбите у фінансовій звітності збільшує номінальний капітал підприємства. Реальна його вартість може бути визначена тільки ринком. Прибуток у розумінні власників це не тільки цифри, відбиті в звіті про прибутки і збитки; скоріше їх цікавить приріст ринкової вартості акцій, якими вони володіють. З позиції акціонера не вартість активів визначає величину капіталу, а навпаки, активи підприємства коштують рівно стільки, у скількох оцінюється ринком сумарна вартість всіх акцій підприємства (сума ринкової капіталізації). Вартість капіталу як би “ставиться” активам підприємства. Причому в даному випадку мова йде про правобічне “зобов'язанні”, тому що права сторона балансу визначає величину його лівої сторони. У бухгалтерському обліку використовується концепція номінального капіталу, що припускає лівостороннє “зобов'язання” – величина власного капіталу визначається ефективністю використання активів підприємства, подорожчання цих активів означає прибуток, тобто приріст власного капіталу.

У житті обидві ці концепції взаємодоповнюють один одного: для того, щоб ринок оцінив реальну вартість капіталу, необхідне представлення фінансової звітності, у якій відбивається зміна його номінальної величини. Очевидно, що фінансова теорія не може зневажати жодним ні іншим підходом, у противному випадку вона стала б значно простіше для розуміння, але і значно некорисне для практичного застосування. Фінансова звітність – лише одне з джерел інформації, що надходить на ринок. Акумулюючи величезні обсяги інформації з усіляких джерел, ринок повинний досить швидко переробити її, щоб трансформувати безліч вихідних чисел і букв в одну невелику цифру – ціну акції. Здатність ринку здійснювати такі перетворення інформації називається його ефективністю.

3 Основні індикатори фінансового ринку

Фінансовий ринок не тільки переробляє величезні кількості різноманітних даних, але і є найбільшим постачальником найважливішої фінансово-економічної інформації. Безумовно, основним інформаційним “товаром” ринку є біржові котирування акцій, зведення про ціни облігацій, валютних курсах, процентних ставках. Щоденні ділові видання (газети: англійська Financial Times, американська The Wall Street Journal, російські “Відомості” і “Комерсант”; тілі- і радіопрограми; сайти Internet) регулярно доводять до користувачів цю інформацію. Цілком “переварити” такі обсяги щоденних фінансових новин одній людині неможливо, та й не потрібно. Настільки докладні зведення необхідні учасникам ринку тільки по тим інструментам і компаніям, на яких вони спеціалізуються. У той же час величезну цінність для них представляє узагальнена інформація про стан ринку в цілому, одержавши яку вони могли б швидко оцінити характер основних тенденцій, що превалюють на даний момент. Таку інформацію учасникам ринку надають різні зведені (композитні) біржові індекси, регулярно публіковані у фінансових виданнях.

Найбільш відомим у світі індексом ділової активності є Dow Jones Industrial Average, DJIA – середній індекс Доу-Джонса, що розраховується по акціях 30 промислових підприємств, що котирується на NYSE. До складу цього індексу входять акції найбільш великих американських компаній, таких як IBM, General Electric і ін., що називають “блакитними фішками” (blue chips). По своїй суті він представляє середньоарифметичну зважену цін цих акцій на момент закриття біржі. Особливості методики його розрахунку (використання спеціального “поточного середнього дільника”, коректуємого в міру зміни складу індексу) роблять його безрозмірною величиною, використовуваної для відстеження динаміки ринку. Передбачається, що компанії, акції яких входять до складу індексу, досить повно представляють ринок у цілому. Тому, відслідковуючи зміни цього показника в часі, можна судити про характер розвитку усього фондового ринку. Треба сказати, динаміка індексу Доу-Джонса, особливо за останні 10 років, вражає: на початку 90-х років він уперше перевищив оцінку 3000, а до кінця цього десятиліття його величина перевалила за 12000 (свого мінімального значення в XX столітті цей показник досягало в 1932 році, він дорівнював тоді 42,11). Крім промислового DJIA розраховуються ще три його різновиди: індекс внутрішніх облігацій (Home Bonds); індекс 20 транспортних компаній (Transport); індекс 15 комунальних компаній (Utilities).

Самим всеосяжним індексом, що охоплює всі звичайні акції, що котируються на NYSE, є зведений індекс цієї біржі – NYSE Composite. Однак найбільшу цінність для фінансових аналітиків представляє третій індекс Нью-Йоркської фондової біржі – Standard and Рооr's 500 (S&P 500), до складу якого включаються акції 400 промислових, 40 фінансових, 40 комунальних і 20 транспортних компаній. По першим двох групах компаній розраховуються також індекси S&P Industrials і S&P Financials. Таким чином, індекс S&P 500 є зведеним, тому іноді він позначається як Standard and Рооr's Composite. Цей індекс охоплює 80% загальної капіталізації NYSE. Він широко використовується для розрахунку середньої прибутковості по фондовому ринку в цілому, а також при аналізі ризикованості акцій окремих компаній. Тому він часто використовується в повсякденній роботі фінансових менеджерів підприємств реального сектора.