Реферат: Діяльність організацій на фінансовому ринку

1. Сутність і види фінансових ринків

Орієнтація на альтернативні витрати в ході обґрунтування фінансових рішень перетворює підприємство у відкриту фінансову систему. Ефективність його діяльності визначається не тільки станом виробничого чи потенціалу кваліфікацією робітників, але і такими зовнішніми факторами як рівень процентної ставки, темпи інфляції, загальний стан економіки країни, а також стан світової економіки. У своїй повсякденній діяльності підприємству постійно приходиться відчувати присутність ще одного економічного суб'єкта крім своїх покупців, постачальників, органів держрегулювання і т.п.. Цим суб'єктом є ринок, що робить вирішальне вплив на всі аспекти роботи підприємства: постачання, виробництво, збут, у тому числі і на його фінанси. Попит на продукцію підприємства знаходить висвітлення в цінах, по яких вона може бути продана. Ринкова ціна є орієнтиром при формуванні виробничої програми підприємства – продавати продукцію за ціною нижче ринкової означає збільшення його альтернативних витрат, намагатися продати її дорожче даремно. Аналогічним образом обстоїть ситуація з усіма факторами виробництва: матеріальними ресурсами, устаткуванням, робочою силою. Для кожного з них існує відповідний ринок, на якому концентрується інформація про попит та пропозицію на даний ресурс і формується його ціна.

Фінансові ресурси чи капітал є таким же виробничим фактором як сировина чи основні фонди. Для досягнення своєї основної мети – збільшення багатства власників – підприємству постійно приходиться вишукувати нові можливості дохідного вкладення своїх активів. Дуже часто прийняті підприємством інвестиційні проекти вимагають залучення додаткового капіталу. У випадку недостатності внутрішніх ресурсів (чистого прибутку й амортизації) підприємство може придбати відсутній йому капітал на фінансовому ринку. Ціною приваблюваного капіталу буде доход, виплачуваний підприємством інвестору (банківський відсоток, купонна ставка по облігаціях, дивіденди по акціях і т.п.). Підприємство може виступати на фінансовому ринку не тільки як покупець, але і як продавець. У випадку, якщо в нього мається надлишковий власний оборотний капітал і відсутні інвестиційні можливості, здатні принести йому прийнятну ставку доходу, підприємство може здійснити фінансові вкладення – придбати цінні чи папери розмістити вільні засоби на банківському депозиті. Тим самим воно спробує хоча б частково відшкодувати альтернативні витрати володіння коштами. Купуючи цінні папери інших емітентів, підприємство продає їм свій тимчасово вільний капітал. Його ціною в цьому випадку знов-таки виступає ставка доходу, виплачувана по фінансових вкладеннях, що здобуваються.

Фінансові ринки здійснюють практично всі ті ж функції, що і їхні товарно-сировинні аналоги – вони забезпечують учасників усією необхідною інформацією про попит та пропозицію на ресурси і формують ринкові ціни цих ресурсів. Реалізація цих функцій дозволяє фінансовим ринкам створювати можливості вибору для споживачів, сприяти керуванню ризиками, впливати на керування компаніями. Унаслідок великої розмаїтості видів і форм різних фінансових інструментів, а також способів торгівлі ними, існують різні фінансові ринки. Їх можна класифікувати по декількох ознаках. У залежності від тривалості наданих ресурсів розрізняють ринки довгострокового і короткострокового капіталів. В останньому випадку звичайно говорять про грошові ринки, на них полягають угоди терміном до 1 року. Грошові ринки підрозділяються на кредитні і валютні ринки. На кредитних ринках підприємства і банки можуть одержати короткострокові позички. Підприємства звичайно кредитуються в комерційних банках. Самі банки залучають короткостроковий капітал на ринку міжбанківського кредиту. Загальновизнаним у світі орієнтиром ціни на такого роду кредити служить ставка пропозиції на Лондонському міжбанківському ринку (LIBOR).

До грошових ринків можуть бути віднесені також операції по покупці і продажу короткострокових фінансових інструментів – векселів, казначейських зобов'язань і облігацій і подібних їм цінних паперів. Як правило в такий спосіб залучають капітал уряду і великі банки, для підприємств вони служать інструментом короткострокових фінансових вкладень. Найбільш відомим інструментом такого роду є 3-х і 6-місячні векселі Казначейства США. 23 березня 2000 року ставка виплачуваного по них доходу склала відповідно 5,9% і 6,1% річних.

Емісія короткострокових корпоративних облігацій також має поширення в розвитих країнах. Однак до такого способу придбання короткострокового капіталу звичайно прибігають тільки найбільш великі компанії, для яких витрати емісії мають незначну питому вагу в порівнянні з обсягом приваблюваних ресурсів. Для більшості середніх і невеликих підприємств короткостроковий банківський кредит обходиться дешевше.

На валютних ринках здійснюється купівля-продаж великих партій іноземної валюти. Безпосередніми учасниками таких ринків є в основному банки, що мають відповідну ліцензію ЦБ. При цьому вони можуть виконувати доручення своїх клієнтів (підприємств) по чи покупці продажу валюти в зв'язку з виконанням підприємствами зовнішньоекономічних контрактів. З іншого боку, банки-учасники валютного ринку можуть здійснювати від свого імені великі спекулятивні операції з іноземною валютою з метою одержання доходу. Щодня центральні банки встановлюють офіційні курси національних валют. На валютних ринках визначаються курси “спот” і “форвард”. Спот-курс відбиває ціну валюти при її негайній купівлі-продажу. Форвардні курси показують її очікувану вартість через 1, 3 місяці і через 1 рік.

Ринки довгострокового капіталу можна розділити на банківський і фондовий. На банківському ринку підприємство може одержати довгостроковий кредит. Така форма кредитування не має дуже широкого поширення в нашій країні. Активна участь банків у формуванні довгострокового капіталу підприємств спостерігається в основному в Японії і Німеччині. В інших розвитих країнах комерційні банки займаються в основному короткостроковим кредитуванням своїх клієнтів. Інвестиційні банки (наприклад Morgan Stanley чи Merrill Lynch) надають підприємствам допомогу в розміщенні довгострокових цінних паперів і консультують їх з питань довгострокових інвестицій і їхнього фінансування. Основні операції таких банків здійснюються ними на фондових ринках, а не в сфері прямого кредитування підприємств. Фондовий ринок у даний час став основним джерелом довгострокового капіталу для підприємств. По видах приваблюваного капіталу його можна розділити на ринок власного і позикового довгострокового капіталу, а також ринок гібридних інструментів ( щосполучають у собі властивості як власного так і позикового капіталів). По змісту чинених на ньому угод виділяють первинний і вторинний фондовий ринок. По способі організації торгівлі розрізняють організований і неорганізований (over the counter – “через прилавок”) ринки. У залежності від особливостей інструментів, що звертаються на ринку, можна виділити ринки основних і похідних (деривативів) цінних паперів.

Приведена класифікація не є вичерпної і безперечної. Наприклад, досить часто під фондовим ринком розуміють торгівлю тільки акціями підприємств, розглядаючи ринки чи облігацій деривативів як самостійні форми торгівлі. У даному контексті об'єднання різноманітних фінансових інструментів під рубрикою “фондовий ринок” порозумівається насамперед тим, що за допомогою цих інструментів підприємство одержує можливість придбати фінансові чи ресурси фонди (funds), а також застрахувати себе від можливих несприятливих змін цін на ці інструменти. Існує значна подібність у способах оцінки цих інструментів, правилах торгівлі ними, визначення їхньої прибутковості і т.п. Усі ці обставини представляються достатньою підставою для спільного розгляду вищезгаданих фінансових інструментів.

Залучення власного капіталу здійснюється підприємством шляхом емісії звичайних і привілейованих акцій. Строго говорячи, привілейовані акції є деякою мірою гібридним інструментом, тому що права, надані їх власникам, багато в чому аналогічні правам кредиторів: звичайно розмір виплачуваних по них дивідендів фіксується; виплата дивідендів виробляється в переважному порядку стосовно дивідендів по звичайних акціях; власники привілейованих акцій не мають права голосу на зборах акціонерів. Тому при розрахунку найважливіших фінансових показників (наприклад, ціни капіталу), привілейовані акції розглядаються окремо від звичайних. Залучення нового акціонерного капіталу відбувається на так званих первинних фондових ринках, на яких акції продаються самим підприємством (чи його представниками). Гроші від реалізації акцій формують статутний капітал підприємства. Дана процедура називається первісним розміщенням (initial public offering – IPO). Однак найбільший обсяг угод з цінними паперами виробляється на вторинному ринку, де здійснюється “спекуляція” ними.

Здавалося б для підприємств вторинний ринок не представляє ніякого інтересу, тому що він не забезпечує йому грошових припливів. Насправді наявність вторинного “спекулятивного” ринку є абсолютною необхідністю для нормального функціонування первинного ринку акцій. За законом інвестор не може повернути підприємству-емітенту куплені в нього раніше акції і зажадати назад сплачені за них гроші. Для нього єдиною можливістю позбутися від непотрібними паперів, що стали, є їхній перепродаж на вторинному ринку. Якщо такий є відсутнім чи здійснення угод на ньому утруднено (неліквідний чи низьколіквідний ринок), то інвестор просто не стане купувати відповідні акції в процесі їхній IPO. Не менш важливою функцією вторинного ринку є регулярне котирування ринкових цін на акції, що звертаються. Чи ріст зниження ринкового курсу є в остаточному підсумку найважливішою оцінкою ефективності роботи підприємства. Керівництво підприємства не може дозволити собі розкоші “забути” про цього посла первинного розміщення акцій. У противному випадку вхід даної компанії на фінансові ринки буде наглухо закритий, якщо тільки її власники вчасно не закриють вхід у саму компанію над міру “забудькуватим” менеджерам.