Реферат: Внутрішні ціни та методи їх формування

В окремих випадках ринкові ціни можуть неточно відобража­ти (у тому числі й завищувати) виробничі витрати підрозділу-постачальника у внутрішньому обігу. Це може статися як через обмеженість конкретного ринку порівняно з обсягом внутріш­ньовиробничого обігу, так і в разі неповного врахування рівня за­вантаження потужностей. На конкурентному ринку фірми скла­дають кошторис витрат виходячи з неповного завантаження по­тужностей (як правило, не більш як на 80%).

У децентралізованій компанії внаслідок вищої регульованості виробництва рівень завантаження потужностей може бути ви­щим. У цьому разі механічне перенесення ринкової ціни у внутрішньоекономічні відносини призведе до штучного збільшення внутрішньої ціни виробів підрозділу-постачальника, що стане причиною збільшення цін у внутрішньому обігу. За подібної си­туації часто приймаються неправильні рішення, наприклад збіль­шується ціна на кінцеву продукцію, що, у свою чергу, веде до зниження конкурентоспроможності продукції підприємства. Та­ким чином, внутрішні ціни, сформовані на ринкових цінах, не завжди сприяють узгодженню інтересів підрозділів та підприємс­тва в цілому.

Внутрішні ціни, визначені на базі фактичної ціни готової (кінцевої) продукції. Своєрідною альтернативою викладеному ви­ще методу внутрішнього ціноутворення може бути такий метод установлення цін на внутрішні деталі та вузли, який базується на фактичній ціні реалізації готової продукції підприємства. При ви­значенні внутрішніх цін на проміжні продукти з фактичної ці­ни готової продукції віднімають витрати виробництва та прибут­ки підрозділів-постачальників. Процес розрахунку здійснюється у зворотному порядку послідовності технологічного процесу вироб­ництва. На практиці такий метод внутрішнього ціноутворення ви­користовує японська компанія «Мацусіта». За оцінками фахівців, у цьому разі структура внутрішньої ціни така: витрати підрозділу-постачальника — 22%, прибуток — 15%, різні ринкові надбавки — 34%, торговельні націнки — 19%, інші — 10%. Приблизно таку са­му структуру має внутрішня ціна, визначена на основі договірної

ринкової ціни за кінцеву продукцію в американських децентралі­зованих компаніях.

При формуванні внутрішніх цін на базі ринкових цін на кінце­ву продукцію виникає проблема визначення величини прибутку у внутрішній ціні. Вирішуючи цю проблему на практиці, орієнтую­ться на галузеву норму прибутку або здійснюють це пропорційно витратам виробництва або обсягу товарообігу. Але в будь-якому з названих варіантів не виключається можливість довільного розподілу прибутку, що може стати причиною зниження ефекти­вності корпоративної системи управління.

Слід зазначити, що внутрішні ціни, визначені на базі ринкової ціни кінцевої продукції підприємства, часто призводять до ви­кривлення сутності внутрішньогосподарських відносин унаслі­док виникнення внутрішньофірмової ринкової стихії, яка негати­вно впливає на налагоджений корпоративний механізм. Це може спричинити небажану конкуренцію між підрозділами компанії.

Внутрішні ціни, сформовані на договірній основі. На прак­тиці підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву про­дукцію, сформовані на договірній основі, з особливостями внут­рішніх відносин, визначаючи внутрішню ціну на проміжну проду­кцію виходячи з існуючого рівня ринкових цін. Зауважимо, що ряд фахівців з внутрішнього ціноутворення виключають будь-яку мо­жливість використання альтернативних баз розрахунку, крім дого­вірної ціни. При цьому як аргумент висувається небезпека послаб­лення ефективності корпоративної системи управління.

При визначенні внутрішніх цін на основі угоди між підрозді­лами-постачальниками та підрозділами-споживачами доцільно дотримуватися таких правил:

•підрозділам-партнерам за внутрішньофірмовою угодою на­дається свобода вибору в реалізації або придбанні продукції як у внутрішнього підрозділу, так і на стороні;

•допускається мінімальне втручання арбітражного комітету компанії;

•сторони зобов'язані інформувати одна одну про можливі альтернативні закупівлі та продаж.

Досвід практичної діяльності децентралізованих компаній свідчить про те, що внутрішні ціни, сформовані на договірній ос­нові, не вирішують усіх проблем. Так, якщо в договір включаєть­ся умова не купувати продукцію у «зовнішніх» постачальників, то у випадку, коли ринкова ціна менша за прямі витрати підроз­ділу-постачальника, підприємство зазнає прямих збитків. Слід відзначити певний суб'єктивізм договірного підходу до встанов­лення внутрішніх цін, тому що вибір необхідної ціни значною мірою залежить від особистих якостей керівників підрозділів, які здійснюють переговори. Крім того, як і будь-яка договірна форма прийняття рішень, процедура визначення внутрішніх договірних цін — це дуже тривалий процес, пов'язаний з великими втратами часу та ризиком виникнення конфліктних ситуацій між керівни­ками підрозділів.

Внутрішні ціни, визначені на основі витрат виробництва. Цей метод внутрішнього ціноутворення найбільш широко вико­ристовують у практиці організації внутрішньофірмових відносин вітчизняні підприємства. У зарубіжних компаніях при розрахун­ках внутрішніх цін витрати є менш поширеною їх базою. Це по­яснюється тим, що на своїх традиційних ринках збуту підприємс­тва повинні постійно порівнювати конкурентоспроможність про­дукції підрозділів з об'єктивним зовнішнім критерієм, яким є ринкова ціна. Проте іноді підприємства вважають за доцільне ви­користовувати затратну базу у внутрішньофірмовому ціноутво­ренні і застосовують різні варіанти затратного методу встанов­лення внутрішніх цін. В їх основу можуть бути покладені повні, виробничі, прямі (непрямі), змінні та граничні витрати.

На думку багатьох західних економістів, використання затрат­ного методу при встановленні внутрішніх цін може призводити до неефективних управлінських рішень. Так, внутрішні ціни, визна­чені на основі повних витрат, нерідко зумовлюють завищення ви­трат підрозділів. Така ситуація виникає при повній або близькій до неї завантаженості потужностей підрозділу, коли внутрішня ціна обчислена виходячи з умов нормального завантаження потужнос­тей. Як наслідок, підрозділу-споживачу, котрий використовує вну­трішню продукцію, буде вигідніше купувати її у зовнішніх поста­чальників. У цьому випадку підприємство зазнає збитків та спла­чує додатковий прибуток «зовнішньому» постачальнику.

За рахунок зменшення постійних (змінних) витрат при збіль­шенні обсягу виробництва може бути знижена внутрішня ціна, що базується на прямих витратах. Але й у цьому разі зберігається головний негативний наслідок, притаманний усім варіантам ви­тратного методу внутрішнього ціноутворення — відсутність сти­мулів у підрозділів підприємства зменшувати ціну.

Використання підприємствами внутрішніх цін на базі норма­тивних витрат нерідко перешкоджає зростанню ефективності ро­боти підрозділів. Так, якщо нові нормативи вводяться на підпри­ємстві з 1 січня, то підрозділи, які впровадили раціоналізаторські пропозиції з 1 грудня попереднього року, отримують від цього вигоду лише протягом місяця. Тому вони, як правило, намагаю­ться впроваджувати новації з моменту введення підприємством нових нормативів з тим, щоб якомога довше одержувати додат­кові доходи. Такий варіант формування внутрішніх цін досить часто використовується в практиці американських децентралізо­ваних компаній.

З теоретичної точки зору оптимальним визнається варіант ці­ноутворення на базі граничних витрат. Особливо це стосується підприємств з капіталомістким виробництвом. Однак на практиці він використовується дуже рідко.

Модифікацією витратного методу ціноутворення є внутрішні ціни з надбавкою на прибуток. У такому вигляді внутрішня ціна наближається за своєю структурою до ринкової.

Комбіновані методи внутрішнього ціноутворення. Виходя­чи з викладеного вище можна зробити висновок, що в системі внутрішнього ціноутворення необхідний поступовий перехід до розрахунків, що ґрунтуються на ринкових цінах.

Особливістю внутрішніх розрахунків середньої ланки управ­ління є те, що вони практично не обговорюються в пресі, не існує статистичних даних, які б регулярно публікувалися. У багатьох випадках система внутрішнього ціноутворення на підприємстві становить його комерційну таємницю. Однак в останні роки спо­стерігається поступовий відхід від витратних методів у внутрішньофірмовому ціноутворенні. Взагалі підприємства практикують диференційований вибір бази розрахунку внутрішньої ціни зале­жно від конкретної ситуації.

З метою поєднання переваг різних методів внутрішніх розра­хунків підприємства намагаються використовувати комбіновані (змішані) методи внутрішнього ціноутворення в корпоративному механізмі управління.

У всіх існуючих методах внутрішніх розрахунків нижньою межею ціни є витрати (повні, виробничі, прямі, додані) підрозді­лу-постачальника, а верхньою межею — ринкова ціна. З точки і зору партнерів внутрішніх угод (підрозділів-постачальників та підрозділів-споживачів проміжної продукції) такий діапазон вну­трішніх цін загалом виправданий. Підрозділу-постачальнику не має сенсу реалізовувати свою продукцію за ціною, меншою за виробничі витрати, тоді як підрозділ-споживач не заінтересова­ний купувати внутрішню проміжну продукцію за ціною, вищою від ринкової. Існування підрозділів у вертикально-інтегрованій компанії передбачає активне використання внутрішніх цін як ін­струмента корпоративної системи управління з метою формування розрахункового прибутку підрозділів. Використання показни­ка прибутку у внутрішніх відносинах має об'єктивне підґрунтя. Прибуток вважається дійовим показником оцінки ефективності роботи структурної одиниці підприємства.