Реферат: Ціна - її суть та процес формування на підприємтсвах
Великого впливу на рівень цін та їх динаміку справляє стан фінансово–кредитного середовища. При цьому безпосередній вплив на ціни складають зміни в купівельній спроможності грошової одиниці України. Згадаймо, в нормально функціонуючій економіці, коли гроші забезпечені золотим змістом, відношення між сумою цін товарів і кількістю грошей в обороті відносно стабільне. При відсутності такої умови в системі «кількість грошей – сума цін» починає змінюватися сама структури цін.
Слідуючий важливий фактор, що в значній мірі впливає на ціни - споживачі. Кожен підприємець повинен бачити глибокий взаємозв’язок між ціною і її сприйняттям різними споживачами. Відносини між цінами і кількістю зроблених покупок за цими цінами можна пояснити двома причинами:
1) впливом законів попиту, пропозиції та цінової еластичності,
2) неоднаковою реакцією покупців різних сегментів ринку на ціну.
Саме ці причини полягли в основу поділу всіх покупців за їхнім сприйняттям цін та орієнтації при виборі покупок на чотири групи:
покупці, які виявляють велику зацікавленість при виборі покупки цінами, якістю, асортиментом пропонованих товарів. Це так звана група економічних покупців.
покупці, які полюбляють створити собі образ товару, який вони хочуть мати. Це персоніфіковані покупці.
покупці, які підтримують своїми покупками невеликі організації і роблять це по вже давно встановленій традиції. Це етичні покупці.
покупці, які мало цікавляться цінами - апатичні покупці .
Проте, найголовнішим фактором, що впливає на ціну, а значить, і на всю підриємницьку діяльність господарського субєкту є державне регулювання цін.
Існують прямі міри, що здійснюються шляхом встановлення певного порядку ціноутворення та такі, що безпосередньо направлені на зміну коньюктури ринку, створення певного положення в області фінансів, валютних та податкових операцій, оплати праці.
В США держава регулює 5 - 10 % цін, головним чином в галузях, де існує монополія ( сільське господарство, енергетика, зв’язок ). В Японії держава регулює біля 20% споживчих цін ( в тому числі такі важливі, як тарифи на електроенергію , газ, залізничні, вартість медичного обслуговування та освіти, ціни на рис, м’ясо, воду, молочні продукти ). В Швейцарії федеральне відомство з контролю за цінами в законодавчому порядку фіксує близько 50% обєму товарної продукції сільського господарства. Обмежене регулювання здійснюється на текстильні товари, одяг, іграшки, музичні інструменти та деякі інші товари. В дуже поодиноких випадках ( загроза
війни, загроза загального підвищення цін ) можна напряму вплинути на ціни, тобто заморозити їх, як, наприклад, у Швеції. Проте, це має обов’язково бути передбаченим законодавством.
Не слід також забувати про високий рівень монополізації вітчизняної промисловості. Для відвернення дій підприємств – монополістів, що направлені на приниження інтересів других підприємств та шкодять ефективному функціонуванню товарних ринків, держава ввела ренла регулювання цін на продукцію, яку вони випускають. Щодо підприємств – монополістів здійснюються слідуючі методи регулювання цін .
· встановлюється гранична ціна, це свого роду заморожнння ціни.Такий метод особливо важливий в умовах дефіциту товару. Проте, багато розвинутих країн у відношенні товарів першої необхідності та продуктів харчування давно відмовились від даного методу;
· встановлюється фіксована ціна;
· при підвищенні цін встановлюються граничні надбавки - коефіцієнти зміни цін;
· застосовуються граничні рівні рентабельності і розміри торгівельної знижки.
На рішення питань щодо ціноутворення впливають учасники каналів товароруху від виробника до оптової та роздрібної торгівлі. Всі вони намагаються збільшити обєм реалізації та прибутку, встановити більший контроль за цінами. Таким чином, фірма–виробник впливає на ціну товару, використовуючи систему монопольного товароруху, зводячи до мініму продаж товарів безпосередньо через магазини, що зазвичай віддають перевагу торгівлі за зниженими цінами зметою привернення якомога більшої кількості покупців. Саме тому, виробнику набагато вигідніше відкривати власні магазини, де він сам може контролювати ціни. Звідси випливає, щоб досягти згоди всіх учасників каналу збуту зрішеннями стосовно цін, виробнику необхідно дотримуватися декількох немаловажливих умов:
· забезпечити відповідну частку прибутку кожному учаснику для покриття його витрат і отримання доходів;
· надати гарантій оптовій та роздрібній торгівлі в отриманні продукції за найнижчими цінами;
· запропонувати особливих пропозицій;
· надавати знижки зціни на визначений період;
· пропонувати безкоштовну частину з партії товару для стимулювання закупок оптової та роздрібної торгівлі.
Тому, зважаючи перш за все на вищезгадані фактори, на рух цін найвагомішого впливу спричиняє динаміка ціни виробництва товару. Звідси випливає, що зростання ефективності праці, зниження витрат на предмети праці та сировину на одиницю продукції викликає зниження ціни і навпаки. Звичайно, можна припустити, що з прискоренням темпів науково–технічного прогресу відбудеться зниження ринкових цін. Проте, практика доводить , що що в розвинених країнах досягнення науково–технічного прогресу не призводить в ряді галузей до зниження вартості товарів. Це можна пояснити й тим, що дія інших факторів, таких як політика монополій та інфляція, виявляються набагато сильнішими. Однак, за більшим “кругом ” товарів вплив ціни виробництва на рівень роздрібних цін дуже сильний.
2.3 Процес ціноутворення на підприємствах України.
Використання короткострокової тактики ціноутворення не дає можливості управлінцям підтримувати надійну довгострокову рентабельність для вирішення проблем, повязаних з витратами, споживачами та конкурентами. Довгострокова рентабельність і становище між конкурентами потребують такої стратегії ціноутворення. Внесемо деякі уточнення щодо складання стратегії ціноутворення. Вона складається:
· внутрішньої структури витрат компанії по кожному продукту, групі продуктів чи споживачів;
· «споживацької чутливості» і того, як споживачі цінять унікальні якості продукції даної фірми;
· становище між конкурентами, за виключенням потенційної можливості і стратегії;
Підсумувавши, можна сказати, що рентабельна політика ціноутворення потребує розуміння взаємодії трьох сил – витрат, споживаччів та конкурентів, - забезпечення водночас їх оптимального поєднання.
Розуміння структури витрат.
Можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворення є відомості. Можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворенняє відомості про те, яким чином змінюються витрати з зміною обєму продажу . Таким чином, розуміння структури витрат (чи є витрати простими або постійними при продажу додаткових обємів продукції) просто необхідне розуміння для встановлення рентабельного поєднання граничного рівня ціни та розмірів сегменту ринку. Тому, перш за все, при зміні ціни слід визначити дійсну природну вартість продукції, тобто, які саме витрати було зроблено, якщо товар купили і які, якщо товар так і не купили. То ж витрати, які не змінюються, не впливають на рентабельність ціноутворення. Звичайно, постійні витрати важливі, в першу чергу для визначення кінцевої рентабельності, але вони, разом з тим, не впливають на зміни рентабельності, повязані з підвищенням або пониженням цін. Керівники можуть встановити граничний рівень ціни продукції , визначивши дійсну вартість продажів. Про це можна довідатись, віднявши від ціни приросну змінну вартість. Звідси можна розрахувати точку беззбитковості при зміні обємів продажу. Таким чином:
% зміни точки беззбитковості = зміни в ціні витрати – граничний рівень зміненої ціни
Використовуючи цю формулу, можна одночасно згладити і конфлікти між відділами фінансів та збуту. Так, наприклад, якщо управлінець з відділу збуту хоче знизити ціну, щоб стимулювати продаж товарів, то за цією формулою він може визначити, наскільки слід збільшити обєм продужу, щоб досягти тих же рівнів у фінансових результатах..
2.4 Методики встановлення цін за географічною ознакою.
Вищезгадані фактори враховують витрати, які виникають через необхідгість транспортування продукції. Так, залежно від розподілу обовязків з транспортування товарів і участі постачальників та споживачів у компенсації транспортних витрат проводиться так зване франкування цін. Це означає, що всі витрати з транспортування продукції до названого пункту входять у ціну товару. Існує 6 видів франко - цін:
франко- склад постачальника ( витрати на виробництво продукції та маркетинг)
франко-станція відправлення ( витрати на транспортування товарів на станцію відправлення)
франко- вагон на станції відправлення ( витрати на завантаження і зберігання продукціїна станції відправлення)
франко- вагон на станції призначення (транспортний тариф від станції відправлення до станції призначення)
франко-станція призначення ( витрати на вивантаження і зберігання продукції на станції призначення)
франко- склад спгоживача ( витрати на доставку продукції).
Різновидами методик встановлення цін за географічною ознакою є їх розрахунок щодо якихось базових пунктів території, а також визначення зональних цін.
2.5 Управління цінами на підприємстві.
У маркетинговій діяльності фірм чи підпрємств розрахунок цін- це тільки перший крок до розвязання однієї з найважливіших проблем ринкової діяльності. Надалі ціна товарів та послуг регулюється відповідно до загальних змін цін фірми, змін коньюктури ринку тощо. Отже, управління цінами- це загальні правила, якими керується підприємство, приймаючи рішення відповідно до стратегії і тактики діяльності.У процнсі управління цінами можуть бути використані такі принципи.
Політика поступового зниження цін. Вона характеризується відносно високими цінами під час виведення на ринок нового продукту. Далі, коли зростає конкуренція, ціни поступово знижуються. Є кілька передумов для використання такої цінової політики:
· наявність досить великої кількості потенційних покупців з високою купівельною спроможністю і гострою потребою в даному товарі
· компенсація високого рівня цін
· незначний ступінь привабливості продукту і високий рівень цін на нього для потенційних конкурентів
· обовязкова відповідальність високої ціни високій якості продукту.
Основої перевагою такої політики є та проста істина, що цінизавжди легше зменшувати. Завдяки цьому продукт тривалий час зберігає свою ринкову привабливість, обсяги збуту. Основною проблемою тут є встановлення початкового рівня цін, який давав би вільну можливість поступового їх зниження
Політика знімання вершків. Така політика використовується щодо товарів, які належать до категорії модних новинок. Вона характеризується максимально високими цінами під час виведення на ринок новинки. Передумовами її використання є готовність споживача купити новинку за найвищу ціну, нечутливість попиту, наявність відповідного цінового сигмента ринку, необізнаність покупців з реальними витратами виробника, а також мала ймовірність швидкої реакції конкурентів.Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг, отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірми як підприємства- новатора,а також уникнення небажаного ажіотажного попиту. Проте таке підприємство високим рівнем цін приваблює конкурентів, що може змусити його відмовитись від випуску даного продукту.
Політика проникнення.Вона характеризує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення підприємства на нові ринки, створення достатнього попиту. Такі ціни можуть бути підвищені, наприклад ,за рахунок підвищення якості продукції.Головна передумова використання такої політики полягає у наявності необхідної кількості товарів, що робить можливим досягнення великих обсягів товарообороту, достатніх для проходження точки беззбитковості.
Політика диференціювання цін. Це продаж свого того самого продукту різним покупцям за різними цінами. Така політика має два завдання:
· пристосуватись до умов різних ринків, де існують різні умови конкуренції, інтенсивність попиту, сприйняття ціни
· досягти виробничо-економічних чи логістичних переваг з погляду впливу на поведінку споживачів за рахунок продажу великих партій товару, вірогіднішого розподілу замовлень в часі
Розрізняють кілька видів цінової диференціації:
n просторову 9 різні ціни в країні та за її межами)
n часову( сезонні знижки та надбавки)
n залежно від способу використання продукту ( паливо як сировина чи як пальне для двигунів)
n загрупами споживачів ( використання пільгових тарифів для літніх людей чи студентів)
n залежно від кількості ( знижки у разі купівлі цілих упаковок товару, а не одиничних екземплярів)
У різних країнах до такої цінової політики ставляться неоднозначно. Подекуди її кваліфікують як цінову дискримінацію, що переслідується законом.
Політика престижних цін.Це високі ціни на продукти справді високої якості.Такі продукти мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію, отже, основна проблема- постійне підвищення якісних характеристик, його іміджу, збереження традицій хорошої фірми, незважаючи на будь- які конюктурні зміни.
Політика традиційного ціноуворення.Вона полягає в орієнтації на ті традиції, які існують на ринку одо рівня цін на ту чи іншу продукцію.
Політика шикування цін . ЇЇ використовують за продажу кількох категорій продукту або великого асортименту в рамках однієї категорії. Ціни слід вишиковувати так, аби їхній ряд був достатньо диференційований.
Політика психологічно крмфортних цін.Така політика бере до уваги « внутрішню логіку» покупця, коли ціни встановлюються дещо нижчими за якусь « круглу» суму.
Політика послідовного проходження по сегментах ринку.Застосовується у міру насичення якогось сегмента даним товаром. Тоді ціну знижують, а товар пропонують іншому сегменту, де більш висока еластичність.
При аналізі та визначенні рівня цін підприємець має чітко уявляти загальну картину цін, яка характеризує взаємозв’язок і взаємовідносини різних видів цін. До системи цін включено різні елементи, які зазвичай розглядаються як окремі конкретні ціни так і попередньо визначені групи цін. Всі елементи системи цін тісно взаємопов’язані. Це наслідок єдиної методології формування витрат на виробництво і взаємозв’язок між всіма елементами ринкового механізму.
ВПЛИВ ЦІНИ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ВІДНОСИНИ
3.1 Цінове регулювання економічних відносин.
В будь-якому суспільстві цінове регулювання відіграє велику роль в системі розподільчих відносин. Від його характеру і дієвості залежить органічне поєднання інтересів товаровиробників і держави, мотивація праці, ефективність народно-господарського комплексу і матеріального добробуту громадян. Ось чому вдосконаленню цінового регулювання економічних відносин треба приділяти постійну увагу. Особливо у періоди кардинальних змін в економіці країни. В нашу економіку приходить ринок, філософія якого несумісна з директивним встановленням цін. Як форма суспіль – дерективних відносин він має свою ринкову концепцію ціноутворення, яка базується на відповідній методологічній основі – теорії вартості. Вона послідовно вдосконалювалася відповідно розвитку ринкових відносин. Серед перших довгий час панувала класична теорія трудової вартості. Потім послідовно з’явилися інші: витрат виробництва; факторів виробництва – праці, капіталу і землі; граничної корисності; граничної продуктивності; попиту і пропозиції. Проте, на мою думку, всі вони мають свої негативні моменти, однобічно і неповно пояснюють субстанцію ціни, мінові відносини товарів, джерела доходів. Я вважаю, що найбільший вплив на сучасне ринкове ціноутворення має неокласична теорія. Адже саме вона поєднує в собі теорії трудової вартості , граничної корисності , а також попиту і пропозиції. Суть її полягає в тому, що формування ринкових цін зумовлює взаємодія попиту та пропозиції. У свою чергу, зміна попиту відбувається під впливом витрат виробництва. Тобто, як наслідок це означає, що в краінах з розвинутими ринковими відносинами на перший план висунута не стільки теорія вартості, скільки теорія ціни. Звідси випливає, що тенденції руху цін у сучасному ринку зумовлені складним комплексом різних ціноутворюючих факторів. Наприклад, попит і пропозиція, продуктивність праці, ефективність виробництва, циклічність відтворення, стан грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, наявність конкуруючих виробників і продавців, принципи державного регулювання тощо.
У ринковій економіці кожен товаровиробник, власник товару сам визначає рівень ціни, виходячи з напрямів дії вищезгаданих чинників. При цьому, жорстка конкуренція змушує їх постійно вишукувати резерви для зниження витрат, а одержаний прибуток співвідносити перш за все з авнсовим капіталом. Тому відзначена таким чином норма прибутку під впливом дії конкуренції знижується до середньої по всіх галузях народногосподарського комплексу. Тобто ціна формується на основі концепції ціни виробництва за формулою:
Ц - С + Е Ф , де
Ц - ціна,
С - собівартість,
Е - середня норма прибутку,
Ф - авансовий капітал.
Віднесений до всього авансового капіталу прибуток виступає як регулятор виробництва та економічних відносин. Дана формула є загальною для всіх сфер матеріального виробництва. Стосовно ж окремих галузей, вона набуває конкретного вигляду. Це повязано з різним періодом обігу обортніх коштів :
Ц – С + Е ( Оф + Ок К ) , де
Оф – основний капітал,
Ок- оборотній капітал,
К - коефіцієнт періоду обігу оборотнього капіталу.
Слід відзначити, що окремі економісти – аграрники, пропонуючи дану формулу для використанні в ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію, завжди додають слова «включаючи вартість землі». Тобто, мова йде про те, щоб ввести до складу аграрного капіталу ціну землі. Звичайно, дана пропозиція безсумнівна. Проте, разом з тим , вона стосується не лише сільського господарства, а й інших галузей. Сюди можна віднести й ціну землі для просторового розміщення заводів, фабрик та інших обєктів.
У країнах з розвинутою ринковою еконоиікою всі витрати на купівлю чи оренду землі в усіх сферах включаються у масу авансового капіталу і таким чином беруть участь у формуванні ціни виробництва, середньої норми прибутку. На мою думку, нашій державі, запроваджуючи ринкові відносини також слід було б звернутися до подібного заходу.
Відомий факт, що планове і ринкове ціноутворення – антиподи. Тому перехід від одного до іншого, як свідчить аналіз практики посткомуністичних держав, виявився болісним, важким і заплутаним. Він не являє собою початку трансформації планової економіки в ринкову, як це було в нашій країні в січні 1992 р., а її вінцем, завершальним етапом. Тоді, не створивши відповідного конкурентного середовища і ринкової інфраструктури, Україна ввела вільні ціни і тарифи. Частка регульованих державою цін становила 17 %. Як наслідок, вслід за цією акцією розпочався обвальний ріст цін і тарифів. Так, лише в в 1992 р. ціни на промислову продукцію зросли в 27,8 рази, на сільськогосподарську - в 15,2 рази, що призвело до порушення цінового паритету в агропромисловому комплексі. Шалений ріст спостерігався на споживчому ринку. Більше того, спостегігаючи за розвитком реформ в Україні, слід визнати, що застосування заходів щодо обмеження, монопольне становище товаровиробників тільки посилилось. Переконливий доказ – зростання цін разом з зменшенням пропозиції товаоів. Обсяги виробництва підганялися до попиту, обмеженого через підвищення цін. Разом з тим, практика встановлення цін у поєднанні з падінням обсягів виробництва характеризує небажання вдаватися до заходів з підвищення ефективності виробництва, зниження його витратності і тому є проявом монопольної поведінки. На жаль, процес ціноутворення в Україні залишається неузгодженим набором окремих рішень адміністративних структур держави, які розробляються суто ситуативно, в разі загострення кризових явищ у господарстві або заради політичного зиску окремих владних осіб. Адже цінова політика держави – як загальне керівництво процесом ціноутворення – це перш за все розробка системи ресурсних нормативів, динаміка науково–технічного прогресу, направлена на освоєння досягнень, на помірні масштаби норми прибутку та на «цивілізовану « систему оподаткування. Слід додати, що Україна все ж досягла певних поступальних кроків в цій галузі. Так, наприклад, створено Державний комітет з контролю за цінами та ціноутворенням, який досить вдало справляється з своїми обовязками.
3.2 Проблеми переходу до ціноутворення ринкової економіки.
Ринкова економіка обєктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають обєктивно на ринку в умовах вільної конкуренції , з урахуванням спрвжньої вартості товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Процес переходу до вільних цін досить тривалий і вимагає багато зусиль, передусім створення відповідних умов : ліквідації монополії приватної власності, роздержавлення і приватизації засобів виробництва, виникнення вільної конкуренції. Ігнорування цього неминуче призводить до цінової агресії на життєвий рівень населення.
У 19992 році в Україні розпочалась так звана лібералізація цін без створення відповідних умов. Процес впровадження вільних цін нагадував спроби збудувати будинок починаючи не з фундаменту, а з даху. Крім того, відсутність вільної конкуренції, монополістичне становище багатьох державних підприємств дало їм право встановлювати високу, надмірну норму рентабельності, аж до 600 %. Деякі підприємства за рахунок зростання цін намагались залатати всі прорахунки в своєму господарстві. Іноді у собівартість продукції включали навіть витрати на будівництво обєктів соціального призначення.
Шалене зростання цін призводило до спаду виробництва, зниження життєвого рівня населення. Нові ціни в ході лібералізації не стали вільними. Їх диктували монополістичні структури. Різниця лише в тому, що раніше цей процес контролювався державою, а пізніше все було віддано на відкуп керівникам підприємств.
Отже, перехід до вільних цін передбачає насамперед створення умов для конкуренції.
3.3 Природна поведінка цін в перехідний період.
Разові зміни цін на один чи кілька видів товарів ( продуктів, продукції ) стали, починаючи з 1990 року, досить частим явищем. У 1990 році закупівельні ціни на продукти харчування, кольорові метали, підвищена заробітна плата в окремих галузях. Найзначнішим було підвищення цін на нафту, газ, нафтопродукти. Такі явища спостерігалися і після цього, спостерігатимуться і в майбутньому. І нииі визнано наявність диспаритету цін на продукцію окремих галузей економіки, постає питання про неохідність збільшення у кілька разів заробітної плати тощо. Але до зміни однієї з цін необхідно знати, якими будуть результати - близькі і далекі - в економіці , зокрема у системі цін. Після разової ( імпульсної ) зміни однієї з цін економіка, зокрема система цін, увійде у перехідний процнс, природне походження якого і кінцевий результат необхідно знати заздалегідь. Відомо, що дії людей без врахування природних закономірностей ( і тим більше спрямованих проти них ) призводять до сумних результатів. Тому дослідження закономірностей перехідного процесу і розрахунок кінцевих результатів разового збурення в системі цін є актуальним і залишається таким у майбутньому.
Для дослідження цих явищ пропонується використовувати модель міжгалузевого балансу виробництва товарів і послуг, яка є єдиною натуральною, такою, що відображає взаємозвязки галузей виробництва і споживання. У нашому дослідженні використана модель міжгалузевого балансу ( МГБ ) у чистому вигляді , без сконструйованих людиною додаткових рівнянь, які привносять субєктивне ставлення свого конструктора, ускладнюють модель, а , відповідно і знижують достовірність одержаних за нею оцінок. В ускладненому виді ця модель застосовувалася для розрахунку зростання цін або впливу інфляційного імпульсу, при цьому використовувався ряд додаткових рівнянь і нерівностей, що, однак, не додавало точності прогнозові.
Наше дослідження виконується за умови, що явище має бути розглянутеу чистому вигляді, тобто за всіх інших рівних умов. У даному випадку вважаються незмінними фізичні обсяги виробництва і технологічні коефіцієнти у натуральному вираженні.
Важливість використання моделі МГБ за звітним МГБ, складеним у вартісній формі, для дослідження поведінки цін забезпечується тим, що будь - який елемент матриці моделі може бути поданий як добуток кількості та відповідної ціни ( ьяк воно і є в дійсності ).
Для дослідження формуємо квадратну матрицю, яка включатиме проміжне споживання, додану вартість і кінцеве використання ( без імпорту та експорту ). Після транспортування матриці у рядках одержимо всі складові вартості продукції галузей, а їх сума по рядку дасть обсяг виробленої у галузі продукції галузей, а їх сума по рядку дасть обсяг виробленої у галузі продукції. Далі наводяться результати розрахунків, виконаних для певних ситуацій, які відповідабть реальним випадкам і аналоги яких мали або можуть мати місце. Як базу для розрахунку прийнято звітній МГБ України за 1991 р., агрегований для простоти розуміння і зменшення обсягу розрахунків до розмірності 4х4.
Результати дослідження одержані у двох випадках : а) віддалені ( кінцеві ) результати перехідного процесу;
б) поточні. залежно від часу.
1. Віддалені ( кінцеві) результати перехідного процесу одержуємо при розвязанні системи рівняяь, сформованої за даними звітного МГБ. Наводяться результати для кількох ситуацій.
Ситуація 1.1 Ціна на споживану продукцію однієї з галузей збільшена разово у К разів для всіх галузей, що її споживають і залишається на цьому рівні до кінця перехідного процесу. Аналоги з життя - підвищення всіх цін у К разів.
Ситуація 1.2 Ціна на один з елементів витрат в одній з галузей збільшена у К разів і зберігається далі на цьому підвищеному рівні. Аналог у практиці - підвищення зарплати ( оплати праці найманих працівників ) в одній з галузей. Кінцевий результат - підвищення усіх цін у К разів.
Для цих двох ситуацій одержуємо однакові результати для будь - яких галузей і елементів цін, включаючи амортизаційні відрахування і всі складові чистої продукції.
і елементів цін, включаючи амортизаційні відрахування і всі складові чистої продукції.
На практиці в таких ситуаціях потрібно відповідно індексувати зарплату, основні та оборотні ( матеріальні та грошові ) фонди, амортизаційний фонд та ін., збільшувати масу засобів платежів. При цьому відповідно знизяться купівельна споможність національної грошової одиниці та її курс щодо стабільних іноземних валют. Проте купівельна спроможність населення збережеться або відновиться. В ізольованій або керованій внутрішніми і зовнішніми звязками системі перехідний процес завершився б зміною масштабу цін, якби дії людей відповідали їх природній поведінці.
Ситуація 1.3 Вона характеризується втручанням людини, яка не враховує природньої поведінки цін або намагається обмежити природній хід процесу. Так, у нашій практиці були вжиті обмеження на індексацію зарплати, не індексувалися оборотні кошти, затримувалася індексація основних і матеріальних оборотніх засобів, були знижені норми амортизації основних фондів, не індексувався амортизаційний фонд і т.п.
Подібна ситуація зімітована в моделі 1 ( див. Додатки ). Створюється враження, що досягнуто обмеження зростання цін: ціна виробленої продукції в галузях а-д зростає не в 4 рази . а відповідно в 2,83; 2,18; 2,29;і 2,36 рази. Проте при цьому виникають диспропорції : якщо у вихідній матриці фонд споживання і нагромадження ( г’-д’) дорівнює вартості продукції, що направляється на дані цілі ( г- д), то у кінцевій він уже на 8% менший, а за особистим споживанням навіть на 15%. Колишній обсяг продукції, виробленої для невиробничого споживання і нагромадження, не може бути викуплений , і виникає обєктивна необхідність у зниженні обсягів виробництва у всіх галузях.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.
Визначення рівня прибутку і рентабельності безпосередньо залежить від рівня витрат виробництва і ціни конкурентних товарів , що випускаються виробничими відділеннями чи фірмою вцілому. Нормативна норма прибутку встановлюється з врахуваням тієї норми прибутків, яку вище керівництво вважає за необхідне отримати для забезпечення подальшого розвитку фірми. Тому рівень цін визначають перш за все, виходячи з цілей досягнення певного спланованого рівня прибутку ( звідси і назва « цільове ціноутворення ). Слід додати, що цінова норма прибутку встановлюється на плановий період диференційовано за кожним товаром чи групою товарів, а скоріше всього за окремим підрозділом, який виступає центром прибутку. Проводження такої політики передбачає надання виробничим відділам і закордонним компаніям самостійності у встановленні цін, які зазвичай прирівнюються до рівня ринкових. Сам же метод даного ціноутворення часто використовується при укладанні угод із зовнішніми контрагентами та внутрішньофірмовими поставками. Але оскільки цей метод орієнтується на збереження самих цін протягом певного планового періоду, він слабо стимулює діяльність управлінців , які керують закордонними філіалами та дочірніми підприємствами. Тому деякі компанії вносять корективи до цільової норми прибутку, роблячи її рухомою в певних межах, щоб краще враховувати попит і умови конкуренції на зовнішньому ринку. Також даний метод використовується при визначенні розрахункових цін в поєднанні з методом рухомої ціни. Але, слід додати, що в цілях перерозподілу чи викачування прибутків використовуються не лише завищені ціни на товарні поставки, але й встановлюються високі ставки відрахувань за представленими патентами та ліцензцями , технічними послугами та ноу- хау. Тому, як вже наголошувалось в основній частині, потрібно проводити гнучку систему цін, яка спрямовується на встановлення в рамках фірми таких цін, що мають здатність призводити до мінімальних витрат виробництва, при чому не за кожним відокремленим підрозділом, а по підприємству вцілому. Проведення глобальної політики передбачає, що вище керівництво розробляє методологічні принципи побудови цін, визначає їх структуру і рівень як у відносинах з зовнішніми контрагентами , так і у внутрішньофірмових поставках. Гнучкість цінової політики в батьох аспектах визначається поєднанням в управлінні принципів централізації і децентралізації. На деяких підприємствах керівництво саме розробляє стандарти ціноутворення і єдині базиси цін на кожен виріб у загальних масштабах. Відхилення від них допускаються лише у ситуаціях, спричинених занадто жорсткою конкуренцією. В таких випадках гнучкість цін досягається за допомогою знижок відносно прейскурантної ціни.
В залежності від цілей і стратегії, що розробляються у виробничому відділенні, визначаються основні напрямки цінової політики, а саме : орієнтація на забезпечення рентабельності виробництва, на рівень якості товару, на ринкові умови та конкуренцію, на збереження чи збільшення ринкової частки, на стабільність цін в наступному плановому періоді. Таким чином, звідси випливає, що ціна як економічна категорія відображає умови або економічні відносини реалізації товарів. Вона є груповим виразом вартості, оскільки відображає рівень господарювання. Крім того, рівень цін на підприємстві може носити як обліково- аналітичний характер так і стимулюючий, що в свою чергу відіграє немаловажливу роль. Адже, це є прямим сприянням пошуку резервів для зниження собівартості, зменшенню конкурентної боротьби за ринки збуту та переливу капіталу з однієї галузі в іншу. А це в свою чергу призводить до численних змін ( як в позитивну так і негативну сторону ) загального становища підприємства та його становища на ринку.На мою думку в наш час було б варто прилити більше уваги ціноутворенню на підприємствах. Адже зазвичай підприємство опиняється в скрутному становищі аналізуючи всі фактори ціноутворення та власні витрати при встановлення ціни. Все це наслідки багатьох причин, але найбільшої шкоди , на мою думку, завдає податкова система. Тож насамперед при аналізі проблем ціноутворення слід було б переглянути підгрунтя державного оподаткування і узгодити його з усіма причетними чинниками.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.
1. Бойчак І. М., Харів Н.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств.- Л.: Сполом, 1999.
2. Бороздин Ю.В. Ценообразование и потребительская стоимость продукции. - М. : Экономика, 1975 .
3. Варга В.У. Деньги и цены. Мировая економика и международные отношения.-№ 12- 1992.
4. Васильева Н.С., Козлова Л. И. Формирование цены в рыночных условиях. - М.: Бизнес, 1995.
5. Волков О.И. Экономика предприятия . - М.: Инфра, 1999.
6. Гальчінський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії.- К.: Вища школа, 1995.
7. Горфинкель В.Я., Швандар В.А. Экономика предприятия.-М.: Юнити, 1998.
8. Калиніченко І.В. Імпульсивні явища в економіці: природна поведінка цін. Економіка України.- № 11- 1998.
9. Калита Н.С.,Спицына Т.Ю., Кожуховский К.Л., Цена и ценообразование . Состояние, проблемы, перспективы.- К.: Выща школа, 1988.
10. Корниенко В.Т. Цена и народное потребление. - М.: Знание,1963.
11. Медведев В.А. Закон стоимости и материальные стимулы производства. - М.: Экономика, 1968.
12. Примак Т. О. Економіка підприємств.-К.: МАУП,1999.
13. Чаянов А.В . Избранные труды.-М.: Финансы и статистика, 1991.
14. Розбудова держави. -№ 7/8,1997.
-№ 1/2,1998.
ДОДАТКИ
Таблиця 1.
Вплив цінової еластичності на загальну виручку і реакцію покупців.
| Таблица 1велич-ина Еd | визначе-ння еластич-ності попиту | вплив на загальну виручку | реакція покупців на | ||||||||
| якісне | кількісне | підвищення ціни | зниження ціни | зниження ціни | підвищення ціни | ||||||
| Ed>1 | еластичний | процентна зміна к-ті товару,що потребується перевищує процентну зміну ціни | загальна виручка зменшується | загальна виручка збільшується | значно підвищуються обєми закупок. Попит зростає швидше ніж зменшується ціна | значно знижують обєм покупок.попит знижується більш високими темпами | |||||
| Ed=1 | одинична еластичність | процентна зміна кількості товару, що потребується = процентній зміні ціни | загальна виручка залишається незмінною | загальна виручка залишається незмінною | попит зростає темпами, якими падає ціна | попит знижується темпами, якими зростає ціна | |||||
| Еd<1 | нееластичний | процентна зміна кількості товару, що потребується менша, ніж процентна зміна ціни | загальна виручка збільшується | загальна виручка зменшується | темпи зростання попиту менші ніж темпи зниження ціни | темпи зниження попиту менші темпів зростання ціни | |||||