Реферат: Теорія виробництва

План

Виробництво та виробнича функція.

Закон спадної граничної продуктивності.

Заміщення факторів виробництва.

Зміна масштабу виробництва.

Література:

1. Задоя А.О. “Мікроекономіка”. – Київ: “Знання”, 2000 р. – ст.59-73.

Основні терміни і поняття:

Виробництво;

Затрати факторів виробництва;

Технологія;

Виробнича функція;

Короткотерміновий період;

Довготерміновий період;

Виробнича сітка;

Ізокванта;

Карта ізоквант;

10. Сукупний продукт змінного фактора;

11. Середній продукт змінного фактора;

12. Граничний продукт змінного фактора;

13. Закон спадної граничної продуктивності;

14. Гранична норма технологічного заміщення.

1. Виробництво — це процес використання праці та обладнання (капіталу) разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних продуктів та надання послуг. Виробничі послуги праці, капіталу, землі та підприємницьких здібностей називаються факторами виробництва.

Разом з тим, виробництво можна охарактеризува­ти і як певну систему відносин між людьми. Вони можуть носити організаційно-економічний (бригадир — робітник, директор підприємства — начальник цеху, робітник — робітник тощо) або соціально-економіч­ний (власник — невласник, акціонер — акціонер, кредитор — позичальник тощо) характер. Наочно вироб­ництво як поєднання продуктивної системи та систе­ми відносин подано на рис.1.

Соціально-економічні відносини у виробництві ви­значаються насамперед пануючими відносинами влас­ності. Їх вивченню присвячені спеціальні розділи курсу основ економічної теорії. Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну поста­чати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ре­сурсів.

Здатність виробництва продукувати товари при відповідних затратах факторів виробництва визначає­ться передусім технологією, що використовується у ньому.

Технологія — це практичне застосування знань про способи виробництва продуктів і послуг. Вона матеріалізується:

— у нових зразках обладнання;

— у нових методах виробництва;

— у новій організації праці;

— у підвищенні загальноосвітнього та професійно­го рівня підготовки пра­ців­­ників.

У реальному житті технологія постійно вдоскона­люється, що приводить до змін у виробничому проце­сі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника на цьому етапі нашого аналізу припустимо, що тех­нологічні зміни не відбуваються. Це припущення не змінить мотивів поведінки виробника, однак спрос­тить процес пізнання.

Якщо технологія залишається незмінною, то мож­на обгрунтовано припустити, що існує стійка залеж­ність між певною кількістю ресурсів, що використо­вується у виробничому процесі, та тим максимальним обсягом товару, який може бути вироблений за даних умов. Таку залежність демонструє виробнича функція.

Рис. 1. Виробництво як продуктивна система та система відносин

Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально мож­ливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:

Q = f (L, K, M). (1)

Де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.

При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, М — const, а зростає тільки L, то DQ à 0.

2. Існує певна взаємна доповнюваність факторії виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.

3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.

Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництві не можуть бути змінені (найчастіше — капітал).

Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.

Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналі­зуючи залежність обсягів виробництва лише від кіль­кості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів ви­робництва (табл.1).

Таблиця 1. Виробнича сітка

Затрати	Обсяг виробництва, шт., при затратах капіталу, маш.-год
люд.-год	100	200	300	400
100	20	З0	35	38
200	З0	85	150	210
300	55	150	210	270
400	65	180	250	315