Реферат: Суть підприємництва, його види та розвиток

Види підприємств і їх розвиток за умов етаиовлення соціально орієнтованої ринкової економіки. В Україні у процесі роздержавлення економіки найважливішою соці­ально-економічною метою є передача значної частини державної власності трудовим колективам. Це основний шлях подолання відчуження трудящих від власності на засоби виробництва і результатів праці, від самого процесу праці, від управління виробництвом, від економічної влади тощо.

Законами України визначено три оевовжх ввдаї підпри­ємств: державне, колективне та індивідуальне. При цьому остання група має можливість створевам іидіивідуального (заснованого на особистій праці власника), сімейного та приватного (з правом наймання робочої сили) підприєм­ства.

Державні підприємства поділяються на два вида: дер­жавне комунальне, засноване ва власності адміністратив­но-територіальних одиниць, і республікамське, засноване на державній власності, а також інших тяшв підприємств, включаючи орендне, що не суперечить законодавчим актам України.

Для підприємств усіх форм власності затверджено за­гальні умови їх утворення та функціонування. Кожне підприємство повинно пройти державну реєстрацію.

Оцінкою діяльності приватних, колективних і держав­них яідприємств може бути лише їх висока економічна ефективність, а також постійно зростаючий добробут працюючих.

Орендні та колективні підприємства. Оренда підприєм­ства або його окремих підрозділів виступає сьогодні меха­нізмом роздержавлення, засобом утворення і примноження колективної власності. Оформляється оренда підприємства договором, як правило, на 10—15 років, яким закріплюєть­ся вся система взаємовідносин сторін, чітко формулюють­ся їх взаємні обов'язки, права і відповідальність. Згідно з договором держава передає за плату у тимчасове володін­ня і користування трудовому колективу підприємства ос­новні виробничі та невиробничі фонди, а також оборотні кошти. Колектив підприємства зобов'язується використо­вувати надані йому у тимчасове володіння засоби вироб­ництва з максимальною ефективністю, керуючись колек­тивними і народногосподарськими інтересами.

При створенні орендного підприємства засновником стає трудовий колектив, який реєструється як організація орендарів — самостійна юридична особа.

Оренда є одним з різновидів госпрозрахунку, при якому підрядні відносини можуть бути зведені до таких принци­пів: традиційний (або директивний, бездоговірний) тип госпрозрахункових відносин з використанням систем сти­мулювання та відповідальності за часткові результати роботи; підрядний тип госпрозрахункових відносин із вста­новленням відповідальності та зацікавленості у раціональ­ному використанні лише трудових ресурсів; підрядний тип госпрозрахункових відносин із встановленням відповідаль­ності та зацікавленості у раціональному використанні тру­дових, матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів;

орендиий тип госпрозрахункових відносин з визначенням оплати за використання виробничих фондів; кооперативні форми госпрозрахункових відносин з володінням засобами _ виробництва на правах власності.

Діяльність орендних підприємств відрізняється від ді­яльності інших підприємств. По-перше, орендне підприєм­ство має право самостійно розподілити госпрозрахунковий доход, спрямовуючи на свій розсуд кошти на розвиток виробництва, соціальні потреби й оплату праці: Нормативи розподілу госпрозрахункового доходу державою не вста­новлюються, лише замінюються орендною платою. Під­приємства переходять на безиормативну основу розподілу доходу всередині підприємства або шідрозподілу, госпо­дарська самостійність регламентується умовами орендного договору. По-друге, орендним підприємствам на основі діючих тарифних ставок і окладів надано право самостійно визначати системи і розміри оплати праці, включаючи всі види премій, надбавок, доплат, винагород без обмежень, передбачених законодавством. Отже, орендний підряд сприяє широкому залученню працівників до управління виробництвом і розвитку принципів демократичного само­управління на виробництві. Підрядний колектив, орендую­чи на тривалий час приміщення, обладнання, техніку й інші засоби виробництва, стає практично їх господарем і набуває певну самостійність в організації праці та вироб­ництва. Орендна плата — фіксована величина иа певний період, тому, щоб отримати більшай госпрозрахунковий доход, необхідно поліпшувати і розвивати виробництво. Працюючи за умов оренди, виробничий колектив має біль­ше самостійності порівняно із звичайним державним під­приємством, тому збиткові підприємства після переходу на орендний підряд різко поліпшують свої виробничі показни­ки, що позначається на матеріальному добробуті праців­ників.

Розвиток орендних відносин показав, що ця форма господарювання завдяки тому, що орендні підприємства мають право самостійно розподіляти госпрозрахунковий доход, визначати форми, системи і розміри оплати праці, має певний соціально-економічний ефект: підвищується Продуктивність праці, збільшуються рентабельність вироб­ництва, обсяг продукції, зростає заробітна плата, а чисель­ність працюючих зменшується.

Орендні відносини реально розширили права трудового колективу у визначенні ролі кожного працівника в отри» манні доходу підприємства і в розноділі коштів госпрозра­хункового доходу.

Надання самостійності орендному колективу передба­чає його повну відповідальність за результати господар­ської діяльності. Тому кожен колектив сам регулює кіль­кість зайнятих робітників, вирішує, як використати заробт лені кошти. Заробітна плата кожного робітника залежить за умов оренди від кінцевого результату роботи цеху (дільниці). Це сприяє створенню умов для скорочення обсягів незавершеного виробництва. Крім того, госпрозра­хункові орендні відносини забезпечують зацікавленість кожного робітника в одержанні підприємством доходу шля­хом зниження всіх видів затрат. Орендні підприємства мають право запроваджувати власну систему оплати пра­ці, при цьому тарифна система застосовується як комплекс науково-методичних рекомендацій для розробки оригіналь­них систем оплати. Оскільки через тарифну систему реалі­зуються права працівника, передбачені Кодексом законів про працю, то розроблювані на орендних підприємствах системи оплати повинні також гарантувати працівникові • його права. На ряді підприємств промисловості, які пере­йшли на оренду, значні суми грошей витрачаються на оздоровлення працівників, поліпшення матеріального ста­новища малозабезпечених сімей, а також ветеранів праці, які відпрацювали на виробництві ЗО і більше років. На деяких підприємствах, де є виробництва із шкідливими умовами праці, збільшується тривалість відпусток робіт­никам.

Удосконалення організації стимулювання трудової ак­тивності працівників на основі поширення та розвитку колективного й орендного підряду передбачає адекватну перебудову господарського механізму у масштабах всієї економіки України, дальший розвиток внутрівиробничого госпрозрахунку, що дає змогу повніше забезпечити необ­хідні умови для істотного зростання матеріальної зацікав­леності виробничих колективів, реалізувати принципи ефективної організації праці і її оплати, розширити сферу кооперації, яка є кроком до ринкової економіки.

Акціонерні товариства і товариства з обмеженою відпо­відальністю. Механізмом роздержавлення економіки в Україні є широке впровадження акціонерної власності. Акціонерна власність у колишньому Радянському Союзі практично була повністю ліквідована ^іаприкінці 20-х ро­ків, оскільки вона не вписувалася у бюрократичне центра­лізовану «соціалістичну» економіку. За умов планомірно-ринкової економіки постала потреба використати її прогре­сивні риси.

Залучення трудящих до вкладення у фонди акціонерно­го капіталу посилює їх зацікавленість у більш ефективно­му використанні засобів виробництва, сировини, електро­енергії, збережем! техніки, раціональному використанні робочого часу, якості продукції, знижує плинність робочої сили тощо. Завдяки цьому зростають продуктивність пра­ці, ефективність усього виробництва, норма прибутку, поліпшується структура капіталовкладень. Підприємці одержують можливість перетворювати частину заробітної плати у продуктивний капітал, внаслідок чого внески трудящих виступають формою довгострокового кредиту для корпорацій, для додаткових капіталовкладень.

Акціонерна власність може сприяти деякій демоно­полізації економіки. З цією метою велику монополію розділяють на окремі підрозділи і кожному з них надають статусу самостійного акціонерного товариства.

До негативних рис розвитку акціонерної власності й акціонерного підприємництва належать: по-перше, можли­вість за допомогою акцій нейтралізувати трудові за­ощадження і тим .посилювати економічний контроль над значною кількістю населення. Так у США 1 % найбільш заможних сімей володіють понад 50 % усіх акцій корпора цій, а у ФРН 0,9 % сімей належить 90 % усіх акцій. З іншого боку, у 500 наймогутніших моиоиолі стичних об'єднаннях США частка акціонерного капіталу становила у середньому понад 45 %. Якщо виходити з того, що обсяг особистого майна у США на одну сім'ю становив у другій половині 80-х років 32,7 тис. дол., а у щорічних доходах сім'ї проценти від вкладів і дивіденди дорівнювали при­близно 7 %, то у складі акціонерного капіталу певна частка належить централізованим заощадженням населен­ня, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій.

Друга негативна сторона у розвитку і функціонуванні акціонерного підприємництва полягає в тому, що мільйони дрібних акціонерів терплять банкрутство, тобто позбавля­ються своїх заощаджень під час економічних криз. На­приклад, у США під час кризи 1974—1975 рр. кількість дрібних акціонерів скоротилася майже на 7 млн.