Реферат: Поточні витрати і ціна продукції підприємства

Система обліку і калькулювання за змінними витратами грунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробни­чої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна пла­тня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість про­дукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо і їх списують на фінансові результати звітного періоду. Контроль постій­них витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні по­вністю змінними, й інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб вста­новити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення ви­робничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним допо­вненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибут­ку, рішень типу „виготовляти чи купувати?" та ін.

4. Ціна як економічна категорія завжди посідала особливе місце у виро­бничій діяльності підприємства. Очевидним є те, що в ринкових умовах в ціні перетинаються економічні інтереси виробників і споживачів.

Ринкове ціноутворення — це процес встановлення цін на товари та по­слуги, які реалізують на ринку.

Ціна — грошовий вираз вартості товару. Вона відображає його спо­живчу корисність в конкретних ринкових умовах.

Ринкова ціна забезпечує динамічну рівновагу між попитом та пропо­зицією, між суспільною вартістю товару і її грошовим виразом.

Встановлення ціни на доцільному рівні, а також прогнозування ди­наміки цін світового ринку неможливо без врахування основних ціноутворюючих факторів. Їх можна виділити в три групи.

1. Фактори, що впливають на обсяг пропозиції товару:

1.1. Рівень поточних витрат на виготовлення товару.

1.2. Науково-технічний прогрес.

1.3. Ступінь монополізації пропозиції товару.

1.4. Цінова політика виробника товару.

2. Фактори, що впливають на обсяги попиту:

2.1. Корисність товару.

2.2. Науково-технічний прогрес.

2.3. Фінансові можливості покупців товару.

2.4. Зміна цін споріднених товарів.

2.5. Ступінь монополізації попиту.

2.6. Рівень конкуренції на даному сегменті ринку.

3. Фактори зовнішнього впливу (щодо покупців і продавців):

3.1. Фаза економічного циклу в економіці країни.

3.2. Інфляція.

3.3. Короткочасні коливання попиту і пропозиції.

3.4. Заходи державного регулювання і контролю цін.

3.5. Спосіб збуту товару.

У практиці роботи підприємств застосовують цілий ряд видів цін. Однак домінують договірні ціни, що змінюються залежно від попиту і про­позиції на певну продукцію (послуги).

У загальному плані в умовах сьогодення структура ринкових складові договірних цін визначається такими складовими:

1. Собівартість виробу, що містить всі без винятку витрати на створення, виробництво і реалізацію.

2. Прибуток, величина якого визначається ринковою ситуацією (по­питом і пропозицією).

3. Податок на додану вартість (ПДВ), величина якого у відсотках ви­значається від оподатковуваного обороту.

4. Акцизний збір, непрямий податок лише на високорентабельні та монопольні товари (перелік таких товарів та ставки цього збору передба­чені відповідними постановами).

Перелічені складові формують „ціну підприємства". За такими ціна­ми підприємства реалізують свою продукцію безпосередньо споживачам або ж посередницьким організаціям (гуртовим базам).

5. Гуртові організації в ціну продукції включають надбавку за величи­ною, яка відповідає усім додатковим витратам, що пов'язані з організаці­єю гуртової реалізації продукції. Сюди входить орендна плата за примі­щення офісу бази, оплата праці її працівників, витрати на освітлення, опалення, охорону, а також належні кошти на розвиток гуртової органі­зації (прибуток) і відповідний податок на додану вартість.

У результаті формується відпускна „ціна гуртова". Вона застосовується для гуртової реалізації продукції торговельній мережі.

6. Для покриття витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції безпосередньо в магазинах, торговельні структури включають в гуртову ціну чергову надбавку, що відповідає витратам, аналогічним як в гуртових (посередницьких) організаціях, включаючи і наступний ПДВ.

Ціна з усіма надбавками називається роздрібною, вона встановлюється на вітрині магазину. За цією ціною здійснюється продаж виробів окремим споживачам дрібними партіями або поштучно.

В ринковій системі, при наявності конкуренції, взаємодії попиту і про­позиції виявляється „компромісна" ціна продукції — це така кількість гро­шей, яку ще хоче заплатити споживач (покупець) і за яку ще може прода­ти виробник. У практиці таку ціну називають врівноваженою, тобто такою, що відображає вартість продукції в конкретних умовах. В практиці роботи підприємств застосовують численні різновидності цін, зокрема:

Ціна договірна — встановлюється за домовленістю між вироб­ником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

Ціна вільна — формується підприємством-виробником (виконавцем робіт, послуг) самостійно.

Ціна лімітна — вона визначається на початкових етапах створення (проектування) нової продукції і використовується для техніко-економічних обчислень, обгрунтування доцільності її виробництва, вста­новлення договірних або прейскурантних цін.

Ціна прейскурантна — ціна, що вноситься до спеціальних збірників — прейскурантів, які є офіційними документами. Вони підтверджують рі­вень цін та умови їх використання. Такі ціни належать до регульова­них і використовуються тоді, коли виробник (як правило, держава) посідає монопольне становище на ринку, а продукція має особливо важливе значення для економіки країни.

Ціна регульована — її рівень регулює держава. Вона може коливатися в установлених межах, в тому її відмінність від фіксованої ціни, яка не підлягає зміні.