Реферат: Поточні витрати і ціна продукції підприємства

Собівартість реалізованої продукції складається із:

виробничої собівартості готової продукції, реалізованої протягом звітного періоду;

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції включає:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

розподілені загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати — це вартість сировини, матеріалів, ку­півельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають мо­нтажу або додатковій обробці на цьому підприємстві, допоміжних або інших матеріалів, використання яких можна прямо віднести на конкре­тний об'єкт.

До прямих витрат на оплату праці відносять витрати на виплату ос­новної і додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошо­вих та матеріальних доплат, виплати, передбачені законодавством про працю, інші виплати, витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготов­кою кадрів.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію необоротних активів, вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправ­лення браку.

Отже, до складу виробничої собівартості готової продукції включають лише витрати, пов'язані з процесом виробництва, та не включаються адміністративні витрати та витрати на збут.

Загальновиробничими витратами називають витрати, пов’язані з організацією виробництва у цехах та дільницях. До складу загальновиробничих витрат відносять:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями);

• відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів та дільниць тощо);

• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільни­чного, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів (цехового, дільничного, лінійно­го) призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, опера­ційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи з цієї оплати; медичне страхування робітників і загальновиробничого пер­соналу, вартість комунальних послуг, наданих виробничим підрозді­лам, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничи­ми процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

• витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

• інші витрати,

Порядок розподілу і включення до собівартості загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва.

Постійними вважаються витрати, величина яких суттєво не зміню­ється при зміні обсягу виготовленої продукції.

Змінними вважаються витрати, розмір яких змінюється прямо про­порційно зміні обсягів виробництва.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат вста­новлюється підприємством самостійно.

Віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість про­дукції здійснюється шляхом використання бази розподілу (заробітної пла­ти, обсягу діяльності, прямих витрат) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються також з вико­ристанням бази розподілу, але при нормальній виробничій потужності. Нормальна виробнича потужність — це очікуваний середній обсяг діяль­ності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємс­тва протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запла­нованого обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.

Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі тільки в випадку, коли фактич­ний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного серед­нього рівня виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частка загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, у якому вони виникли і включаються до собівартості реалізованої продукції.

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої готової продукції є економічно обгрунтованим, оскільки виробнича собівартість не повинна підлягати різким коливанням, а витрати не знижуватись, а відображатись у тому періоді, коли вони понесені.

Загальновиробничі витрати

Змінні: Постійні

Непрямі витрати на в-во, що Непрямі витрати на в-во, що

змінюються прямо пропорційно залишаються незмінними при

обсягу в-ва зміні обсягів в-ва

Розподіл: пропорційно базі при Розподіл: пропорційно базі при

фактичній потужності звітного нормальній виробничій

періоду потужності

Відносять: на собівартість Розподілені відносяться на

виготовленої продукції собівартість виготовленої

продукції

Нерозподілені відносяться на

собівартість реалізованої

продукції у період їх

виникнення

Таким чином, при визначенні собівартості реалізованої продукції необхідно враховувати виробничу собівартість реалізованої готової продукції і нерозподілені загальновиробничі витрати.

3. Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.

Основний принцип підприємницької діяльності — отримання прибутку. Підприємство зобов'язане дотримуватися цього в довготривалому періоді, однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоби дотримуватися цих правил ведення господарської діяльності? Інструментом для цього є калькуляція.

Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповід­ний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне каль­кулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом ви­робництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна плата;

- інші прямі затрати;

- накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленнями (проектами);

- згідно з процесами;

- на основі виробничої діяльності

Об'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окре­мий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюється групування первинних документів (та за­трат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих раху­нках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його ви­конання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) вико­ристовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною си­ровиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому пе­реділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металу­ргійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції. Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:

— напівфабрикатний, за яким визначають фактичну собівартість на­півфабрикатів кожного переділу;

— без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здій­снюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають. Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової про­дукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліко­вують за так званими „центрами виробничої діяльності”, а потім розподі­ляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розрахову­ють величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни.

За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кіль­кість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (проду­кту А і продукту Б). Нам відомо, яка частина основних затрат пов'язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподі­ляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визна­чають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у даному разі 100 одиниць продукту Б).

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Витрати	Валові витрати	Продукт А	Продукт Б	Витрати на 1-цю Б
Матеріали	400	150	250	2,5
Машини і обладнання	150	40	110	1,10
Заробітна платня	110	80	30	0,3
Разом прямих затрат затрат	660	270	390	3,9
Виробничі накладні витрати	50	25	25	0,25
Загальні виробничі витрати	710	295	415	4,15
Адміністративні витрати	30	15	15	0.15
Торгові витрати	50	25	25	0,25
Витрати на збут	20	10	10	0,10
Валові витрати	810	345	465	4,65