Реферат: Напрями та об'єкти інвестування

Фінансування без регресу па позичальника зумовлює покла­дення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Тобто банк бере на себе всі інвестиційні ризики та відмовляється від будь-яких зворотних вимог (регресу) з приводу розподілу відповідальності.

Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об'єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб'єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проек­ту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проек­ту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержан­ня кошторису.

Фінансування без регресу на позичальника застосовується уже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору дує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обгрунтування проекту. Вартість такого фінансування для по­зичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу експертизи тощо.

Фінансування з частковим регресом на позичальника зумов­лює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виника­ють у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної докумен­тації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об'єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни.

Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням. За певних умов такі фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємстві позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов'язки часткою активів.

Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансу­вання застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіо­нів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають пе­ревагу саме цьому виду фінансування.

Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схе­мою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуа­тації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами кон­сорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов'язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

Для реалізації великих проектів можуть створюватись проми­слово-фінансові групи, учасники яких, у тому числі банки, ста­ють інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і роз­поділяють між собою всі інвестиційні ризики.

Теорія інвестиційного портфеля

Портфель цінних паперів — це цілеспрямовані вкладення в цінні папери з метою управління ними як єдиним цілим. До цін­них паперів, які виступають об'єктами портфельного інвестуван­ня, належать:

1) акції;

2) державні боргові зобов'язання;

3) деривативи;

4) сертифікати;

5) комерційні цінні папери (векселі);

6) акції підприємств;

7) депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати та інше.

Можна виокремити два види портфелів цінних паперів: інди­відуальний і портфель підприємства.

Підприємство може залучати грошові ресурси за рахунок ви­пуску цінних паперів (пасивні операції") та вкладати залучені гро­шові кошти в цінні папери інших емітентів (активні операції) з метою отримання додаткового прибутку чи збереження та приро­сту капіталу.

Підприємства-інвестори можуть мати на меті розширення сфери впливу та перерозподілу власності, створення холдингових та інших структур, спекулятивну гру тощо.

Індивідуальний портфель повинен включати три основні еле­менти: ліквідні цінні папери, гнучкі коротко- та середньотермінові інвестиції та інвестиції, що спрямовані на приріст капіталу.

Частина портфеля має відіграти роль аварійного резерву та складатися з цінних паперів та інвестицій вільних коштів, які можуть бути оплачені чи отримані за вимогою негайно чи протя­гом кількох днів. Інша частина портфеля має включати інвестиції вільних коштів та цінні папери з перспективою достатніх доходів та приросту капітальної вартості у співвідношенні з можливістю їх реалізації без суттєвої втрати капіталу.

Призначення частини портфеля, що залишилася, — захист ін­вестора від інфляції, що забезпечується приростом капітальної вартості, так само як і доходом, що приносять прямі чи непрямі вкладення коштів в акції.

Співвідношення розмірів частин портфеля та види інвестицій у кожній з них залежать від ряду факторів, у тому числі:

• можливостей інвестування як капіталу, так і заощаджень за­лежно від розміру доходів;

• необхідності диверсифікації як способу зниження ризику;

• особистих бажань інвестора та його схильності до ризику;

• вибору між доходом та приростом капіталу. Він залежить від інших фінансових можливостей інвестора та його податкових зобов'язань;

• довго тривалості запланованої перспективи. Вона значною мірою визначається віком інвестора;

• стану фінансових ринків.

За податковими зобов'язаннями інвесторів можна поділити на тих, які платять податок за базовою чи вищою ставкою, а також тих, що звільнені від прибуткового податку. Вони можуть використову­вати свій капітал з метою отримання доходу чи приросту капіталу.

Будь-які інвестиції пов'язані з певним ризиком. Мабуть, най­менший з них пов'язаний з інвестиціями в цінні папери з фіксо­ваним відсотком. Проте існує реальний ризик знецінення вартос­ті як капіталу, так і доходу під впливом інфляції. З іншого боку, існує ряд досить ризикованих видів інвестицій. Деякі з них мо­жуть призводити до теоретично необмежених зворотних ефектів.

Розглянемо ризик та його вплив на дохід, капітал чи в сукуп­ності — на обидва показники. Вплив па дохід без урахування ка­піталу: за умов становлення ринку цінних паперів доходи від останніх практично непередбачувані. Вплив на капітал без ураху­вання доходу: при інвестуванні коштів в особливо надійні цінні папери та інші «гарантовано» ліквідні цінні папери з фіксованим відсотком завжди існує ризик втрати капіталу при зниженні цін. Вплив на капітал та дохід у сукупності: більшість видів інвести­цій є ризикованими як стосовно капіталу, так і доходу. Нерідко зниження доходу передує втраті капіталу. Компанія може знизи­ти дивіденди за звичайними акціями, що спричинить прискорене падіння цін на акції. В іншому випадку компанія може виявитися неспроможною виплатити відсотки по облігаціях, що сприятиме її ліквідації, і, можливо, вартість акціонерного капіталу буде від­шкодована лише частково.

Ризик може бути пов'язаний із загальними причинами чи фак­торами, які специфічні для окремого виду цінних паперів.

Усі інвестиції тією чи іншою мірою схильні до впливу змін політичного та економічного клімату, через що завжди є ризик того, що інвестор не зможе повернути вкладений капітал без втрат. Фактором ризику для інвестицій є інфляція. Падіння курсу валюти може вплинути як на дохід, так і на капітал. Інвестиції ві­льних коштів та інші інвестиції, які не пов'язані з цінними папе­рами, особливо схильні до зниження курсу. В той же час високі доходи за ними не можуть слугувати певною компенсацією.

На успіх діяльності окремої компанії впливають не лише еко­номічні чинники, але й специфічні причини, такі як вид вироб­люваної продукції чи послуг, конкурентоспроможність у межах галузі та фактори управління. Буває і так, що ціни на акції окре­мих компаній зростають чи падають, в той час як на ринку панує зворотня тенденція. В інших випадках ситуація у всьому секторі протилежна стану в інших сферах ринку. Такі тенденції визнача­ють комерційний ризик.

Іншим видом ризику, який пов'язаний з окремими компанія­ми, виступає фінансовий ризик, що характеризується можливіс­тю втрат при реалізації цінних паперів через зміну їх вартості.

Кредитний ризик з'являється при виникненні ситуації, коли емітент не в змозі виплатити відсотки та/чи основну суму за бор­говими цінними паперами.

Також може мати місце валютний ризик. Усі інвестиції в іноземні об'єкти підпадають під ризик того, що незалежно від ефективності окремого виду інвестицій в одиницях місцевої ва­люти величини доходу та капіталу можуть змінюватися під впли­вом коливань курсів обміну.

Систематичний ризик будь-яких цінних паперів — це та ча­стина їх загального ризику, яка пов'язана зі змінами загального економічного та політичного клімату, що впливає на всі види цінних паперів.

Несистематичний ризик — це частина загального ризику, що зумовлена факторами, які не впливають на всі види цінних паперів та можуть бути пов'язані лише з одним з них (наприклад, невірні рішення керівництва компанії). До несистематичних ви­дів ризику належить також ризик, пов'язаний з окремим секто­ром чи галуззю (галузевий ризик).