Реферат: Методи оцінки активів підприємства при реформуванні відносин власності

Серед теоретиків англо-американської школи ідею оцінки за реальними (поточними) цінами пропонували персоналісти. Послідовно відстоював такий підхід Вільям Ендрю Патон. Він пропонував переоцінювати кожен вид цінностей за поточними ринковими цінами, при цьому первісну оцінку рекомендував зберігати лише для довідок. Підхід В.Е.Патона підтримував також Рассел Стівенсон.

Представники другої течії, так званої конвертованої бухгалтерії Вімбла (Південно-Африканська Республіка) пропонували проводити переоцінку за співвідношенням валютних курсів. У сучасних умовах стабілізований варіант прийнятий в Німеччині, а конвертований — у Франції. На наш погляд, помилка конвертованої бухгалтерії полягає в підміні функції міри вартості функцією засобів обігу.

Отже, персоналісти, безумовно, виступали за переоцінку. Вони вважали, що реальність обліку досягається систематичною переоцінкою активів підприємства, і лише цей метод дозволяє уникнути прихованих резервів.

Серед вітчизняних вчених метод оцінки за ринковою вартістю в 20‑ті роки пропонував С.Ф.Глебов. На його думку, всі цінності доцільно показувати за цінами 1913 року з проведенням систематичної переоцінки.

Деякі вчені, співставляючи наслідки методики оцінки за собівартістю (так звана «історична» оцінка) і за поточною ринковою вартістю, намагалися знайти компромісне вирішення цієї проблеми. Це привело до виникнення нових підходів щодо оцінки, і відобразилося в працях представників англо-американської школи, зокрема Г.К.Дейниса, К.Гриіра, Джона Каннінга і Монтгомері.

Як бачимо вирішення проблеми оцінки, підтверджує висновок про те, що за кожним методологічним і методичним положенням стоять інтереси певних груп. Наприклад, персоналісти, пропонуючи переоцінку, виражали тим самим інтереси постачальників, кредиторів, акціонерів. Їх цікавило не те, скільки витрачає адміністрація, а те, скільки коштує реально сьогодні майно цього підприємства. Інституалісти, навпаки, відстоювали інтереси власника. За висловлюванням Ф.Пісклея, адміністрація підприємства повинна знати, скільки фактично затрачено на засоби, і який фактично отримано результат її господарської діяльності —прибуток чи збиток.

Крім трьох напрямів щодо методів оцінки, що розглянуті вище, доцільно зупинитися на суб'єктивістському підході до оцінки, який набув широкого розповсюдження в німецькій економіці. Початок цьому підходу поклав Б.Больцано, який стверджував, що суб'єктивне є реальним для певного випадку. І.П.Крайберг (також прихильник суб'єктивістського підходу до оцінки) з цього приводу писав: «Однією схематичною формулою питання про оцінку не вирішується. Взагалі існує лише передбачення закону, за яким частини майна (включаючи дебіторів) повинні оцінюватися за дійсною вартістю в момент складання балансу. Ця фактична вартість визначається на розсуд підприємця, беручи до уваги ту роль, яку окремі частини майна відіграють в торговому або промисловому підприємстві». І.П.Крайберг вважав, що кожна стаття балансу повинна оцінюватися за тими принципами, які найбільшою мірою підходять для неї.

Спробою вирішення проблеми оцінки була так звана потенційна оцінка запропонована Ж.П.Дюмарше. Суть її зводилася до того, щоб показати цінності за продажними цінами на момент складання балансу (дати реальність і співставність балансу) і визначити результати господарської діяльності за принципом перманентного інвентаря (відобразити результат, отриманий лише під час господарського процесу). Це досягалося шляхом ведення регулюючих оцінку рахунків (контрарних і доповнюючих). Зазначимо, що теорія Ж.П.Дюмарше мала вплив і на нашу облікову практику. Це проявилося в тому, що у практиці господарств колишнього Радянського Союзу, а тепер і України використовувалися такі рахунки, як «Вилучені кошти» і «Торгова знижка (націнка)» тощо; останній рахунок повинен трактуватися як потенційний (можливий) прибуток підприємства, але реальною величиною він стане лише в тому випадку, якщо товари будуть продані.

Суб'єктивні оцінки, які пропонувалися різними теоретиками, можна згрупувати за трьома напрямками: 1) експертна оцінка (спеціалісти оцінювали важливість конкретного об'єкта для підприємства); 2) оцінка, величина якої залежить від суми доходу, що приносить майно, яке оцінюється (цей напрямок відстоював у 1916 р. А.М.Галаган); 3) дворядна оцінка —для предметів, які призначені для продажу, і окремо для предметів, які залишаються для підприємства.

Досить важливим, як на наш погляд, є пропозиція Германа Рема, який стверджував, що оцінка прямо залежна від її мети. Наприклад, одна справа, якщо ви збираєтесь продати підприємство, і зовсім інша - якщо ви збираєтесь його розширити. У першому випадку в основі оцінки лежить оборот, у другому —прибуток.

Найбільше, на наш погляд, заслуговує уваги точка зору Л.І.Гуляєва, який зазначав, що «оцінка повинна бути не дорожчою від тієї вартості речей, за яку вони могли би бути продані в будь-який час». В його роботах визначені прийоми оцінки майна, зокрема він писав: 1) товари, призначені для продажу, оцінюються за своєю вартістю, а якщо ця вартість вища від ринкової, то за ринковою ціною; 2) земельні ділянки оцінюються за продажною ціною або методом капіталізації середнього доходу; 3) при оцінці процентних паперів з двох цін (біржової і покупної) беруть нижчу; 4) рухоме майно та інші предмети, призначені для використання, оцінюються за тією вартістю, за якою вони обійшлися нам самим, причому з цієї вартості робиться знижка на кількість років використання предметів; 5) будівлі оцінюються за вартістю придбання, якщо ми придбали їх в готовому вигляді, або за вартістю витрат на їх будівництво; 6) дебіторська заборгованість показується за фактичною ціною; 7) заборгованість кредиторам показується повністю».

Цю ж думку підтримував Флеймман, вважаючи, що грошовий вимір носить штучний, надуманий характер, оскільки значна частина продукції в сільському господарстві взагалі не продається, а споживається в своєму господарстві, а те, що призначене для продажу, до тієї пори, поки не буде продано, не може бути і оцінено в грошах.

Прихильники уніграфічної групи, бухгалтери-аграрники, зокрема Н.П.Заломанов, С.Н.Четверинов, А.Р.Ніппа вважали, що оцінка об'єктів (інвентарю, готової продукції, затрат) особливо в сільському господарстві не може бути точною і майже завжди носить умовний характер. А оскільки ця оцінка служить основою для нарахування амортизації і фінансових результатів, то і останні, безперечно, також стають умовними.

Таким чином, на підставі аналізу трактування оцінки теоретиками обліку в історичному аспекті можна зробити висновок, що теоретично в бухгалтерському обліку можливі кілька варіантів оцінки цінностей. В свою чергу, всі варіанти розглядаються в трьох моментах: 1) на момент придбання цінностей (минулий); 2) на поточний момент самої оцінки (теперішній); 3) на будь-який момент в майбутньому.

Всі перераховані варіанти відрізняються в основному за первісним принципом оцінки. Для варіантів, орієнтованих на теперішній (поточний) момент, переважає оцінка за поточними продажними цінами; для варіантів, орієнтованих на минулий момент —оцінка за покупними цінами і собівартістю. Але на практиці кожен окремо взятий варіант в чистому вигляді не застосовується. Отже, питання щодо методів оцінки було і залишається актуальним, проблематичним і завжди в центрі уваги вчених, особливо в умовах приватизації підприємств та їх підрозділів.

Оскільки проблема оцінки є досить складною, дискусії щодо методики її здійснення існували з самого зародження бухгалтерії, про що йшлося в попередньому матеріалі, і продовжують залишатися в центрі уваги ріелтерів, юристів, бухгалтерів, вчених багатьох країн світу. Проблеми оцінки майна підчас розширенні макроекономічних зв'язків, інтеграції національних економік в окремі економічні співтовариства (союзи) стали передумовами створення спеціального Міжнародного Комітету по стандартах оцінки майна в 1981 році.

Враховуючи, що в світі накопичено великий досвід методик оцінки майна при приватизації, доцільно, на наш погляд, цей досвід ретельно вивчити з метою його творчого використання в Україні.

На оцінку впливає безліч факторів, які її безпосередньо формують. Визначення цих факторів є важливою умовою для правильного функціонування вільних ринків, що зароджуються в Україні. Зокрема, на ціну майна мають вплив фізичні, фінансово-економічні, соціальні і політико-правові фактори. Отже, для того, щоб оцінити майно, необхідно досить уважно вивчити фізичні характеристики нерухомості, ринок, на якому вона знаходиться на час оцінки і буде в майбутньому, можливості фінансування і правове середовище.

В майбутньому ринок нерухомості буде все більш ускладнюватися: з'являться нові фінансові інструменти, змінюватимуться закони, що регламентують систему оподаткування, передусім майна, виникнуть нові форми володіння. В міру подібної еволюції номінальна сума, що характеризує розмір вкладу буде мати все менше значення як показник вартості. Адже приватизується не лише нерухомість, а й визначений набір умов, тобто при визначенні оцінки об'єкта приватизації доцільно розглядати його як власність, що приносить дохід.

Перш ніж перейти до розгляду методів оцінки об'єктів приватизації, доцільно розглянути, на наш погляд, специфічні ознаки оцінки, характерні для бухгалтерського обліку, але недостатньо розкриті у вітчизняній літературі. До таких ознак належать: вартісна оцінка, собівартість і ринкова ціна.

Вартісна (грошова) оцінка —це особливий вид економічного вимірювання, при якому суттєве значення має вибір одиниці виміру. В Економічній Енциклопедії дається класичне визначення вартості, як уречевленої в товарі суспільної праці, тобто речовий вираз суспільної праці товаровиробників. З точки зору можливого покупця вартість слід розглядати як грошовий еквівалент, який покупець готовий обміняти на який-небудь предмет або об'єкт.