Реферат: Форми інвестування

Під інноваціями розуміють вкладення інвестиційного капіта­лу у нововведення, які призводять до кількісних та якісних по­кращень підприємницької (виробничої") діяльності.

Підготовка, обгрунтування, освоєння та контроль за впрова­дженням інвестицій у нововведення і є інноваційний процес. Го­ловними особливостями його є циклічність, поетапна реалізація но­вовведень та виключно високий ступінь ризику, пов'язаний з низь­кою вірогідністю успішного втілення нової ідеї у новому виді про­дукції (ця вірогідність становить, як правило, близько 9—10 %).

Інноваційний цикл охоплює весь комплекс відносин вироб­ництва та споживання і являє собою період від народження ідеї До її комерційної реалізації. Він включає такі основні етапи:

• дослідження;

• розробку;

• підготовку до виробництва;

виробництво;

реалізацію;

У сучасному світі існує безліч форм державного регулювання інноваційних процесів. Окремі компанії та корпорації також про­водять власну інвестиційну політику у прийнятній для них формі. Однак у всіх випадках основними цілями інноваційної політики виступають стимулювання інноваційної активності та розвиток науково-технічного потенціалу.

Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення ін­новаційних процесів та має пов'язувати між собою сферу «чис­тої» (академічної") науки та завдання виробництва.

Роль держави у сфері підтримки інновацій, як правило, зво­диться до виконання таких функцій:

1) сприяння розвитку науки та її практичного застосування;

2) підготовка наукових та інженерних кадрів;

3) здійснення різного роду програм, спрямованих на підви­щення активності інноваційного бізнесу, в межах єдиної держав­ної програми;

4) державні замовлення — головним чином у формі контрак­тів на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторсь­ких робіт (НДДКР), які забезпечують початковий попит;

5) стимулювання зростання ефективності та необхідності прийняття інноваційних рішень окремими фірмами з боку держа­вних фінансових установ та інших органів виконавчої влади;

6) посередництво у справі ефективної взаємодії академічної та прикладної науки, а також стимулювання кооперації промисло­вих корпорацій та університетів у сфері НДДКР.

Форми впливу держави в інноваційній сфері поділяються на прямі та непрямі. Їх співвідношення визначається економічною ситуацією в країні та вибором у зв'язку з цим концепції державного регулювання. Остання може бути орієнтована на ринкові] відносини або спрямована на централізований вплив.

Прямі методи державного регулювання інноваційної діяльно­сті здійснюються в адміністративній та цільовій формах. Адміні­стративна форма регулювання являє собою пряме дотаційне фі­нансування через державні цільові програми підтримки нововве­день, у тому числі і на малих наукомістких фірмах, створення си­стеми державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, надання кредитних пільг фірмам для реалізації нових ідей. ] Цільове фінансування — це один з елементів системи контракт­них відносин, за яких укладаються угоди між замовниками та підрядниками.

Непрямі методи націлені на стимулювання інноваційних про­грам і створення сприятливих умов для новаторської діяльності. ,[о них належать:

1) лібералізація податкової та амортизаційної політики (так, у LUA податкові та амортизаційні пільги покривають до 20 % загальних витрат на НДДКР);

2) створення соціальної інфраструктури, що включає формулювання єдиної інформаційної системи країни. Основні етапи розвитку інноваційної діяльності:

• розробка комплексного соціально-економічного та науково-тех­нічного прогнозу розвитку країни на довгострокову перспективу;

• довготермінове прогнозування;

• формування переліку стратегічних напрямів і державних програм, що пов'язані з нововведеннями у найважливіших секто­рах економіки та соціального розвитку, таких як харчова та оздо­ровча сфери, фармакологія, будівельні матеріали та технології, товари народного споживання, екологія та ін.;

• створення системи органів регулювання інноваційної діяль­ності, починаючи зі структур регіональних відділень (у кожній області, АР Крим та містах Києві і Севастополі), які проводять конкур­си проектів, що мають державне значення, та залучають для їх фінансування кошти банків, компаній, відомств, що зацікавлені в реалізації цих проектів. Кошти ДІФ формуються за рахунок від­рахувань підприємств та організацій у розмірі 1 % від обсягу ре­алізованої продукції з відношення витрат на собівартість про­дукції, з яких 0,3 % перераховується до центрального органу Д1Ф, 0,7 % — в його регіональні відділення.