Реферат: Форми інвестування
Включення ф'ючерсів та опціонів до інвестиційного портфеля ненабагато змінює його дохідність, але значно знижує рівень ризику.
Варант являє собою різновид опціона на купівлю, який випускається емітентом разом з привілейованими акціями чи облігаціями та надає право придбавати прості акції даного емітента за певною ціною.
Інвестиції у виробничі фонди
Інвестиціями у виробничі фонди (реальними інвестиціями) виступають вкладення капіталу у засоби виробництва, а також інвестиції, спрямовані на приріст матеріально-технічних запасів. Існують такі види реальних інвестицій:
• інвестиції оновлення, що здійснюються за рахунок коштів фонду відтворення засобів праці, що були спожиті у виробничому циклі;
• інвестиції розширення, або чисті інвестиції, які здійснюються за рахунок частини національного доходу або за рахунок фонду чистого нагромадження.
Інвестиції оновлення разом з інвестиціями розширення являють собою валові інвестиції.
У міжнародній практиці застосовують такі показники, що характеризують інвестиції у виробничі фонди:
1) обсяг інвестицій, тобто вартісний вираз капіталу, що вкладається;
2) норма інвестицій — відношення обсягу інвестицій до валового національного продукту (ВНП) чи валового внутрішнього продукту (ВВП). ВНП являє собою сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг як у межах країни, так і за її межами, а ВВП — сукупну вартість вироблених товарів і наданих послуг у межах країни;
3) коефіцієнт приросту капіталоємності характеризує ефективність інвестицій та ефективність нагромадження. Показник визначається як відношення валових інвестицій в основний капітал до приросту ВНП за той же період;
4) нагромадження — використання частини національного доходу на розширене відтворення. Являє собою приріст основних фондів, матеріально-технічних запасів, невиробничих фондів, а отже, збільшення обсягів виробництва продукції та послуг.
У країнах з ринковою економікою значення наведених показників відрізняється залежно від рівня розвитку країни, стану її економіки у поточний період.
Згідно із Законом України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції, спрямовані у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів, здійснюються у формі капіталовкладень. Капіталовкладення — це грошовий вираз сукупності витрат на створення нових, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств та оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства, будівництво об'єктів усіх галузей соціальної сфери та виконання проектних і геолого-розвідувальних робіт. Таким чином, об'єктами капіталовкладень виступають виробничі основні фонди, оборотні фонди (матеріально-виробничі запаси), основні фонди невиробничого призначення, а також витрати на відтворення основних фондів.
Відтворення основних фондів народного господарства здійснюється за допомогою трьох основних каналів надходження інвестиційних вкладень: державних капіталовкладень; капіталовкладень за рахунок підприємств і компаній; інвестицій за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній. Із загальної величини інвестиційних вкладень більша частина припадає на капіталовкладення у розширене відтворення, основним джерелом яких виступає національний дохід. Про величину таких вкладень можна судити, виходячи з приросту основних фондів, хоча точного співвідношення між ними за кожний проміжок часу може і не бути. Приріст основних фондів за певний період, наприклад рік, обчислюється за вартістю закінчених об'єктів будівництва, прийнятих на баланс, а капіталовкладення даного року складаються з відпущених банками коштів, що вкладаються у закінчені та здані основні фонди після того, як пройде необхідний для завершення будівництва час. Іншим джерелом капіталовкладень виступає амортизаційний фонд. Середній знос основних фондів, особливо робочих машин та обладнання, в економіці України досить великий. У 1991 p. цей показник становив 45 %, у тому числі у промисловості — 51,3 %, сільському господарстві — 27 %, у будівництві — 64%. У 1993 p. обсяг зносу основних фондів дещо знизився і дорівнював 33 %, у тому числі в промисловості — 37 %, сільському господарстві — 20 %, будівництві — 42 %.
Капіталовкладення виконують три основні функції:
1) забезпечують приріст нових основних фондів;
2) покривають витрати на основні фонди, що вибувають з експлуатації;
3) створюють необхідний запас для безперервності будівництва об'єктів на майбутній період.
За джерелами фінансування капітальні вкладення поділяються на централізовані і децентралізовані. Джерелами централізованих капіталовкладень виступають кошти держбюджету і державні кредити. Децентралізовані капіталовкладення — це такі, що здійснюються за рахунок громадських, кооперативних й інших організацій та індивідуальних інвесторів. За формами відтворення можна виокремити такі види капіталовкладень:
нове будівництво — створення виробничих потужностей за новими проектами на нових площах. Сюди належить будівництво підприємств, окремих виробництв, які після завершення будівництва переводяться на окремий баланс;
розширення виробництва. При цьому здійснюється будівництво нових підрозділів і розширення діючих виробничих підрозділів основного та допоміжного призначення;
реконструкція виробництва — переобладнання діючих цехів виробництв здійснюється за єдиним комплексним проектом підприємства в цілому;
технічне переоснащення — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих ділянок цехів, виробництв за допомогою механізації, автоматизації виробничого процесу, запровадження прогресивної технології та ноу-хау, заміни фізично зношеного та морально застарілого обладнання.
Структура відтворення капіталовкладень визначається на основі процентного співвідношення витрат, спрямованих на нове будівництво, розширення, ремонт і технічне переоснащення. За складом витрат капіталовкладення поділяються на ті, що спрямовані на:
1) будівельно-монтажні роботи;
2) обладнання, інструмент, інвентар, які належать до основних фондів;
3) проектно-пошукові та інші види робіт. Зазначені види витрат складають технологічну структуру капіталовкладень.
Іноземні інвестиції
Іноземні інвестиції в економіку України послідовно регулювалися такими законодавчими актами:
1) Законом України “Про захист іноземних інвестицій на території України” від 10.09.91;
2) Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91
3) Законом України “Про іноземні інвестиції” від 13.03.92
4)Декретом Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” від 20.05.93
5) Законом України “Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну” від 17. 12.93;
6) постановою Кабінету Міністрів України “Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” від 14.03.94.
Після прийняття Закону України “Про режим іноземного інвестування” (1996 р.) більшість згаданих законодавчих актів втратили силу. В той час кожний з перелічених законодавчих актів був свого часу необхідним і створював сприятливе законодавче середовище для іноземних інвесторів.
Так, згідно із Законом України “Про захист іноземних інвестицій на території України” (1991 р.) передбачалося, що інвестиції, прибутки, законні права та інтереси іноземних інвесторів захищаються законами України. Держава не може реквізувати іноземні інвестиції, за винятків стихійного лиха. Іноземним інвесторам гарантуєтья можливість переказу за кордон їх прибутків та інших сум, отриманих на законних підставах. Такі норми діють і сьогодні.
Цим законом також встановлюються види іноземних інвестицій, форми їх здійснення; державні гарантії захисту. В окремому розділі викладено засади функціонування іноземних інвесторів на основі концепсаційних угод про виборчу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Нині практично всі спільні підприємства мають національний режим оподаткування.
До того ж у Законі визначається поняття іноземних інвестицій як цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької діяльності або інших видів діяльності для отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту. Досягненням чинного Закону є те, що іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним.
Законом України “Про іноземні інвестиції” (1992 р.) встановлювався національний режим інветиційної та іншої господарської діяльності щодо іноземних інвестицій. До того ж іноземні інвестори отримували гарантії на десять років на випадок змін відповідного законодавства України; за Законом їх інвестиції у нашій країні не підлягають націоналізації. Цим самим Законом передбачалося низка пільг для підприємств з іноземними інвестиціями. Проте дію двох норм Закону щодо гарантій на випадок змін у законодавстві стосовно оподаткування було “призупинено” вже на початку 1993 р. Внаслідок цього більшість підприємств з іноземними інвестиціями зазнала збитків. Наприклад, через впровадження нових видів податків (20 % мита, 35 % акцизного збору та 28 % податку на додану вартість) ціни на автомобілі “Мазда”, які реалізуються фірмою “Мазда моторс Україна” зросли на 107 %. Причому на авторинках близько та далекого зарубіжжя ціни не змінилися.
Декретом Кабінету Міністрів “Про режим іноземного інвестування ” (1993 р.) для іноземних суб’єктів господарської діяльності встановлено національний режим інвестиційної діяльності, тобто вони наділені правами та обов’язками в обсязі, не меншому, ніж аналогічні суб’єкти України. Згідно з цим законодавчим актом іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантувався безперешкодний переказ за корджон їх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах. Щодо оподаткуванння, то уразі встановлення законодавчими актами України нових видів подаоків існуючи підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від них на 5 років. Цим самим Декретом запроваджувалася кваліфікація капіталу підприємства, а також встановлювалися обмеження стосовно мінімальної суми цієї інвестиції.