Реферат: Особливості сучасного економічного розвитку західно-європейських держав

У тваринництві переважає м'ясо-молочне скотарство (в країнах регіону споживається вдвічі більше молока, ніж у США). Останніми десятиріччями високими темпами зростає свинарство й птахівництво. Велика роль належить рибальству: в регіоні виловлюється щорічно в 2,5 раза більше риби, ніж у північноамериканському центрі. Рибальство розвивається в Іспанії, Ісландії, Данії, але найбільше-в Норвегії. У Північній Європі, в умовах холодного клімату, набуває великого розмаху вирощування хутряних звірів - використовуються відходи рибопромислу для виробництва кормів.

Рослинництво в основному орієнтується на обслуговування потреб тваринництва - провідної сільськогосподарської галузі. Зернові вирощують також і для продовольчих цілей. Найважливіші зернові культури - ячмінь та пшениця (5/6 загального збору зернових), на кукурудзу припадає 1/6 врожаїв. Найвища питома вага у вирощуванні зернових належить Франції - 30%. Біля половини світових врожаїв таких культур, як оливки (Італія, Іспанія), картопля (Великобританія, Німеччина, Франція), цукровий буряк (Італія, Франція, Німеччина), виноград (Франція, Італія) - збирається у Західній Європі.
Транспортна система відіграє дуже важливу роль у розвитку господарства країн регіону, а також їхньої участі в МПП. Транспортні комунікації постійно ускладнюються, виникають нові проекти (наприклад, будівництво газопроводу з Лівії до Італії по дну Середземного моря). Найважливіші види транспорту для міжнародних перевезень - авіаційний (з найбільшими центрами у Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Парижі); морський розвивається завдяки численним портам, 12 з яких здатні приймати судна вантажопідйомністю понад 20 тис. т.
Для внутрішніх потреб регіону використовується автомобільний транспорт, якому помітно поступаються залізниці, - це пояснюється переважанням перевезень на невеликі відстані, спричиненим густотою населення та концентрацією виробництва. Питома вага залізниць, розрахованих на великі обсяги перевезень на значні відстані, постійно знижується.

Річковий транспорт використовується здебільшого для внутрішніх перевезень масових вантажів, які не потребують швидкісного транспортування. Головна магістраль - Рейн, поєднаний з іншими великими річками Західної Європи з допомогою каналів. Окремі країни, які мають розвинуту річкову систему, вирішують проблему внутрішніх вантажних перевезень на 50-60% саме за рахунок річкового транспорту (наприклад, Нідерланди).
Трубопроводи мають транс'європейське розташування, Що пояснюється збільшенням потреб у нафті та газі всіма країнами Західної Європи. Але континентальні нафто- й газопроводи перевозять здебільшого напівфабрикати, а от сировина (нафта, газ) надходить до регіону через трубопроводи, що проходять у Середземному морі. Новобудова - мережа трубопроводів у Північному морі.
В цілому співвідношення окремих видів транспорту у Західній Європі приблизно таке (сума - 100%):
морський - 10;
річковий (внутрішній) - 12;
трубопровідний -15;
залізничний - 23;
автомобільний - 40.
Завдяки постійній увазі до транспортної системи з боку урядів західноєвропейський регіон є одним із найрозвинутіших у світі.
Туризм. Західноєвропейський регіон - найбільший у світі центр міжнародного туризму. Прибутки від туризму найвищі (на одного жителя) в Австрії та Швейцарії, а за кількістю туристів попереду Італія та Іспанія (по 40-42 млн щорічно). Для обслуговування туристів у Західній Європі працює біля 6 млн чоловік. Найулюбленіші місця відвідувань - Альпи та Середземномор'я. Тут обладнано численні бази, пансіонати, готелі тощо. У багатьох країнах сезонна зайнятість у системі обслуговування туристів частково допомагає вирішувати проблему безробіття, відроджує традиційні промисли.

Зовнішньоекономічні зв'язки західно-європейського регіону складають розгалужену й розшаровану систему, мають планетарний характер. Вони виражаються у вигляді зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових та кредитних операцій, виробничого кооперування та науково-технічного співробітництва, міжнародних послуг й інших форм міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля має центральне місце і відіграє провідну роль у всій системі зовнішньоекономічних зв'язків. Західноєвропейський регіон зв'язаний торговельними відносинами з іншими країнами й регіонами світу більше, ніж США чи Японія. На Західну Європу припадає 40% товарообороту світу, хоча за межі Західної Європи вивозиться лише третина товарів, що експортуються, а решта реалізується на внутрішньому ринку. В теперішній час переміщення товарів з однієї держави на територію іншої поки що мало відрізняється від зовнішньої торгівлі у межах ЄС, що формально утворює спільний ринок. З прийняттям Маастрихтських угод останній став фактично спільним у західноєвропейському регіоні. Зовнішньоторговельний комплекс помітно зріс після Другої світової війни. Невеликі розміри території більшості країн, обмеженість їхньої сировинної бази, з одного боку, поглиблення спеціалізації та інтеграції - з іншого, зумовили постійно зростаючу роль зовнішньої торгівлі у розвитку національних господарств і господарства регіону в цілому. За обсягом торгівлі Західна Європа перевершує такі країни, як США та Японія.
Імпорт значно перевищує експорт. Головні статті імпортних надходжень - корисні копалини (металеві та паливні), фураж. Експортуються хімікати, машини, промислове обладнання, продовольчі товари. Частка зовнішньої торгівлі у ВНП перевищує 20- 25%.

Між країнами регіону встановлено міцні торговельні відносини - питома вага взаємної торгівлі складає 66% зовнішнього товарообігу; 20% припадає на країни, що розвиваються; 12% - на інші розвинуті країни світу (враховуючи Японію та США), майже 2% - на постсоціалісти-чні країни Східної Європи.
Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі багатьох країн компенсується торгівлею патентами та ліцензіями, експортом капіталу, фрахтом, туризмом. Порівняно з іншими західноєвропейськими країнами в плані балансу зовнішньої торгівлі у найбільш сприятливих умовах перебуває ФРН. Тільки вона досягла активного сальдо торговельного балансу і завдяки цьому отримала можливість "покривати" зростаючий та дедалі дорожчий імпорт сировини, палива й продовольства. Аналіз за тривалий час свідчить про досить стійке становище ФРН у світовій торгівлі. Щодо Франції й, особливо, Великобританії та Італії, то для них характерні великі дефіцити торговельних балансів, що утворились ще в 70-ті роки (внаслідок багатьох різноманітних криз) й істотно погіршили зовнішньоторговельне та валютне становище цих країн.
Західна Європа має чільне місце у системі зовнішньоекономічних зв'язків з країнами, які розвиваються. 70-ті роки започаткували формування нового механізму цих зв'язків. Це зумовлено фундаментальною перебудовою структури міжнародних економічних відносин, які склалися в колоніальну епоху і закріпили економічну відсталість країн, що розвиваються. Головною суттю перебудови стало створення гарантованих умов розвитку їхніх національних економік і остаточне подолання вкрай нееквівалентного (а за характером - грабіжницького) обміну.

Особливу увагу звернемо на проведення тонкої політики західноєвропейськими стратегами, націленої на збереження "європейської присутності" у колишніх колоніях, на розширення з ними зовнішньоекономічних зв'язків. Вони намагаються надати контактам з молодими національними державами того особливого характеру, значно кращих умов і більш сучасної моделі відносин, ніж ті, які пропонують інші розвинуті держави. У цьому вбачається один із дійових засобів у боротьбі з конкуренцією монополій США та Японії. Посилення позицій Західної Європи у світовому господарстві, зокрема у розстановці сил ЄС, викликане передусім намірами закріпити сферу впливу в географічне близьких районах Середземномор'я, Близького Сходу й Африки.
Важливо застерегти, що така західноєвропейська політика ще в недалекому минулому враховувала наміри і вплив на молоді національні країни соціалізму, особливо СРСР.

Крах соціалізму позначився на системі зовнішньоекономічних зв'язків з країнами, що розвиваються, і проявився у тимчасових "нішах", які досить динамічно заповнюють країни західноєвропейського регіону.
Зв'язки між Західною Європою і країнами, що розвиваються, грунтуються передусім на двосторонніх економічних відносинах, їхню базу утворюють: поділ праці, що склався історично, експорт капіталу, зовнішня торгівля й т. ін. Тенденції до зміни старого поділу праці як наслідку колоніального панування відображаються в індустріалізації молодих держав, їхньому прагненні до рівноправного становища у світовому господарстві. До того ж різко змінюються умови відтворення і в самих розвинутих країнах західноєвропейського регіону (особливо під тиском НТР), спостерігається інтенсифікація господарських зв'язків між державами Західної Європи, насамперед у межах ЄС. Це помітно відобразилось на їхньому експорті та імпорті з країнами, які розвиваються. Так, із 1955 р. по 1972 р. питома вага останніх в імпорті з країнами Західної Європи знизилася з 24% до 15%, а в експорті - з 25% до 13%. Але від 1972 р. питома вага країн, що розвиваються, в імпорті й експорті Західної Європи стала помітно зростати порівняно з попередніми роками. Значення західноєвропейського регіону у зовнішній торгівлі з молодими національними державами набагато більше, ніж США і Японії. Особливо це стосується торгівлі країн Західної Європи з державами ОПЕК. Суттєвим є і той факт, що всі західноєвропейські країни є членами ГАТТ.

Найважливіші ринки збуту сировини країнами, що розвиваються (Африки та Близького Сходу), зосереджені в Західній Європі. Але в даний час інтереси останніх посилюються і відносно інших країн Азії й Латинської Америки. Це більше стосується експорту промислових товарів та імпорту сировини й продовольства. Спеціалізація західноєвропейського експорту на промислових товарах виражена чіткіше, ніж у США. Тому в їхньому експорті в країни, що розвиваються, значну роль відіграють продовольчі товари, машини і обладнання. Крім того, треба мати на увазі, що американські (а також японські) концерни більше, ніж західноєвропейські, виготовляють промислову продукцію безпосередньо в країнах, які розвиваються.