Реферат: Особливості сучасного економічного розвитку західно-європейських держав
З огляду на рівень економічного розвитку у післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи.
Першу утворюють чотири такі високорозвинуті країни, як ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю "велику четвірку" припадає більш третини території і дві третини населення Західної Європи. Хоча частка цього регіону у ВНП і промисловій продукції серед розвинутих капіталістичних країн світу знизилась порівняно з шістдесятими роками, ці держави концентрують у своїх руках величезну економічну могутність. Головною "винуватицею" тенденцій до зменшення питомої ваги "четвірки" у західноєвропейській економіці є Англія, частка якої від 1960 р. зменшилась у ВНП Західної Європи на 25%, зокрема у промисловій продукції - на 30%. Водночас частка Франції та Італії у ВНП за цей період трохи підвищилась. Найбільш економічно розвинутою і стабільною залишається ФРН, частка якої у західноєвропейському ВНП складає приблизно 20%. На незмінні економічні переваги ФРН серед країн Західної Європи не вплинуло навіть об'єднання її з НДР, яке зумовило використання нею величезних ресурсів на "підтягування" економіки останньої. Таке стабільне і провідне місце ФРН в регіоні забезпечується її високим промисловим потенціалом, науково-технічним і технологічним розвитком, висококваліфікованою робочою силою, а також вдалим щодо вимог НТП становищем і місцем у міжнародному поділі праці й іншими обставинами.
Другу групу країн складають малі високорозвинуті країни Півночі та Центру континенту, куди входять Бельгія, Голландія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія та Австрія. Ця група стабільно зберігає свої позиції в регіоні, про що свідчить її частка у ВНП, яка була й залишається рівною 21-22%. Це означає, що друга група країн як ціле розвивалась за останні 30 років темпами, які відповідали темпам зростання західноєвропейської економіки. І все-таки Бельгія, Голландія, Фінляндія та Австрія свою питому вагу підвищили, а решта - трохи знизили.
Незважаючи на скромну питому вагу кожної країни в регіоні, деякі з них мають сильні позиції в окремих галузях (Швеція - у виробництві автомобілів, Голландія - в електриці і т. п.). Вдалий вибір спеціалізації багатьма з цих країн, їхня активна участь у міжнародному поділі праці, нагромаджений досвід промислового розвитку і постійне його збагачення, а також випереджаючий запас науково-технічних і технологічних досягнень забезпечують їм досить сильні позиції в економіці Західної Європи і на світовому ринку. Провідну роль у цих країнах відіграють могутні національні і міжнародні монополії.
Третя група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Мальта й Ірландія) характеризується помітно нижчим рівнем продуктивних сил та економіки в цілому. Проте за останні 30 років вони розвивалися досить високими темпами (особливо Іспанія та Греція) й тому дещо збільшили свою питому вагу в економіці регіону.
Окрім названих трьох груп у західноєвропейському регіоні існують так звані "карликові держави" (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Маріно). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі економічних відносин регіону, а саме в кредитно-фінансовій сфері. Завдяки сприятливим умовам у цих країнах активно діють і процвітають численні фінансові групи (так, Люксембург - один із великих фінансових центрів світу).
Класифікація країн Західної Європи за територією, населенням та економічною могутністю має певний економічний зміст. Проте за останні два десятиріччя у західноєвропейському регіоні склалася більш істотна межа між групою країн-членів Європейського Союзу й іншими країнами. ЄС - це не тільки угруповання країн, а своєрідний регіон в регіоні Західна Європа, каталізатор визрівання загальноєвропейського інтеграційного процесу, а в перспективі - єдиного економічного простору в Європі.
Країни ЄС є тим індустріальним ядром й економічною силою, яка визначає характер і тенденції господарського та соціально-політичного розвитку всього західноєвропейського регіону, а також його позицій у світовому господарстві. На роль ЄС у регіоні не впливає той факт, що його частка у ВНП і промисловому виробництві за останні тридцять років знизилась на 4- 5%. Деякою мірою це пояснюється приєднанням до угруповання Англії, яка повільно розвивається, а також тим, що високорозвинуті країни Співтовариства мають нижчі темпи розвитку, ніж країни, які залишились за межами ЄС.
Сучасна капіталістична економіка у Західній Європі набуває нових якостей. Так, у розвитку продуктивних сил - це спільний устрій виробництва, який дедалі більше базується на інформаційно-технологічній системі виробництва. На його основі формується і відтворюється інтенсивний тип економічного зростання, що характеризується не звичайними приростами "фізичного обсягу" вироблюваної продукції, а передусім продукції, яка раніше не вироблялася, чи вищої якості.
У виробничих відносинах економіка Західної Європи характеризується всебічним розвитком ринкових сил, підприємництва й конкуренції. Економічний розвиток регіону вже із 70-х років відзначається посиленням концентрації виробництва і капіталу, інтеграційних процесів, що помітно виходять за межі Європейської спільноти. Зростають роль і значення транснаціональних корпорацій (монополій), які докладають чимало зусиль для скорочення їх відставання за рівнем концентрації виробництва й капіталу щодо ТНК США з метою підвищення їх конкурентоспроможності. Проте їхня галузева спеціалізація менш рухома, ніж у американських та японських ТНК, а також спостерігається відставання від останніх за рівнем прибутку.
У цей період в економіці західноєвропейського регіону функціонує досить значний державний сектор (зокрема у Великобританії, Франції, Італії, Австрії та інших країнах). Державні підприємства виробляють 20- 30% усієї промислової продукції. Досить відчутні позиції державного сектора в енергетиці, на траспорті, у зв'язку, металургії, окремих галузях машинобудування. На базі державного сектора розробляються довгострокові програми економічного і соціального розвитку, істотною мірою забезпечується соціальне регулювання ринкової економіки. Щодо країн ЄС зауважимо, що вони поділені на економічні райони, розвиток яких планується. Це передусім пов'язано з розвитком проблемних районів, для яких виділяються спеціальні фонди. Насамперед йдеться про такі аграрне відсталі райони, як південь Італії, частина Ірландії, Португалії та ін., про модернізацію старих промислове депресивних районів (Са-ар, "Чорна Бельгія", північний схід Англії), а також про розвиток великих міських агломерацій і масштабних екологічних проектів.
У зазначений період позиції Західної Європи у світовому господарстві істотно зміцнилися. Так, за обсягом промислового виробництва вона перевершила США, значно зменшилась фінансова заборгованість щодо останньої, помітно скоротився "технологічний розрив" між Європою і США. І як наслідок - відчутне наближення рівнів заробітної плати і продуктивності праці, підвищення добробуту. .
За цей час Західна Європа перетворилася на великий І важливий фінансовий центр світового господарства. Тут зосереджено понад 60 із 200 найбільших банків світу за активами (Лондон, Цюрих, Люксембург, Париж). Відбулося зростання експорту капіталу регіону в США й розвинуті країни, намітився "прорив" країн нафтодоларової зони у Західну Європу.
Проте попри такі якісні й масштабні зміни в економічному розвиткові Західної Європи вона поки що відстає від США. Йдеться про такі важливі показники, як ступінь концентрації і спеціалізації виробництва, енерго- й машиноозброєність, передові технології (особливо з розробок і впровадження новацій); розвиток інфраструктури економіки, витрати на науково-дослідні й експериментально-конструкторські роботи (НДЕКР) та рівень національного доходу і ВНП на душу населення.
З кінця 70-х років у Західній Європі намітились зміни у довгострокових тенденціях нагромадження капіталу, що зумовлено попередніми кризовими процесами, істотним знеціненням капіталу, різкими зрушеннями у співвідношенні цін на основні види виробничих ресурсів, розгортанням сучасного етапу в розвитку НТР, необхідністю охорони навколишнього середовища. Все це вимагало в стратегічному плані значного коригування напрямів інвестиційної діяльності, підсилило значення такої функції інвестицій, як умови подальшого розвитку НТП, формування якісно нової структури й інфраструктури суспільного господарства.
Загострення конкурентної боротьби на світових ринках вимагало також оновлення основного капіталу, наслідком чого стали зміни у співвідношенні між капіталовкладеннями для розширення потужностей та інвестиціями на заміну основного капіталу (машин, обладнання, засобів зв'язку, транспорту і т.п.). Без цих змін не можна було перейти до нового технічного рівня виробництва, розвивати у нових умовах енерго- і ресурсомісткі комплекси, в яких є потреба У західноєвропейському регіоні. Тому інвестиції в ці галузі у 80-ті роки стали різко зростати, особливо у створення засобів автоматизації на базі електроніки (до 50% від їх загальної суми), а також у засоби обробки інформаційних потоків (до 35% коштів у виробниче обладнання). Цьому сприяло відносне здешевлення нових поколінь електронної техніки і систем зв'язку. Проявом цих тенденцій на практиці стала порівняно висока норма вибуття основного капіталу (в зазначений період вона досягла 7- 8% для активної частки капіталу). У багатьох країнах у цей період помітно зростало безробіття, яке продовжилось у регіоні й у 90-х роках (особливо у Великобританії, Іспанії, Греції, Португалії).