Реферат: Економіка Латинської Америки

На рубежі XIX і XX ст. вчені і політи­ки континенту плекали надію, що XX ст. стане століттям Латинської Америки, яка скористається своїм шансом і посяде гідне місце у світі. XX ст. завершується, й сучасні науковці та державні діячі намагаються визначити, наскільки справ­дився той, столітньої давності, прогноз. При розмаїтті ду­мок усі сходяться на одному: Латинській Америці належить особливе місце у світовому господарстві. Країни цього ре­гіону набагато раніше від інших держав «третього світу» вийшли на шлях капіталістичного розвитку. В переважній більшості латиноамериканських країн ринкові відносини перетворилися на панівний спосіб господарювання, стали визначальними для національної економіки. Проте в деяких сферах зберігаються рудименти минулого, існує значна за­лежність від зовнішніх факторів.

Хоча Латинська Америка вважається однією з най­більш динамічно прогресуючих в економічному відношенні частин «третього світу», розвиток протягом тривалого часу по шляху «залежного капіталізму» деформував економіку, став причиною багатьох соціально-економічних і політичних суперечностей. Подібно до Азії та Африки Латинська Аме­рика посідає залежне, підпорядковане місце у системі між­народного поділу праці, відповідно до якого вона все ще часто є постачальником продовольчо-сировинних товарів для промислове розвинутих держав, ринком збуту готової продукції останніми, сферою прибуткового розміщення ка­піталів.

Про це свідчить той факт, що за століття надій і спо­дівань, сповнених боротьбою за утвердження політичної та економічної незалежності, країнам Латинської Америки не вдалося позбутися таких рис, як загальна відносна відста­лість у розвитку продуктивних сил; слабкість науково-тех­нічного потенціалу та глибока залежність від імпорту до­сягнень НТР; економічна й технологічна залежність; не­рівноправність у МПП; втрата капіталів в результаті нееквівалентного обміну, нерівноправної торгівлі, вивозу прибутків і відсотків тощо; перманентне зростаюча фінан­сова заборгованість та ін. За рівнем розвитку суспільного виробництва, рівнем продуктивності праці, обсягом валово­го національного продукту на душу населення латиноаме­риканські країни й досі значно поступаються перед еконо­мічно розвинутими країнами.

Країни Латинської Америки—а це 33 суверенні дер­жави та деякі залежні території — характеризуються пев­ною спільною історичною долею, близькістю мов і культури, що не може не впливати на спільність багатьох рис їхнього сучасного соціально-економічного розвитку. І все-таки краї­ни регіону істотно різняться за рівнем економічного роз­витку, економічним і технічним потенціалом. Крім того, вони помітно відрізняються одна від одної природничо-гео­графічними умовами, чисельністю населення, особливостя­ми розвитку, що історично складалися, а також особливос­тями включення в МПП та низкою інших факторів.

Сучасному господарству латиноамери­канських країн притаманні деякі най­більш загальні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону. Одна з них — багатоуклад­ність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. Лише в Чилі, Панамі та на Кубі, частково у Мексиці ла­тифундизм ліквідовано. Крім того, у сільському господар­стві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії. У деяких країнах створено коопе­ративні та державні господарства.

Певна багатоукладність спостерігається і в промисло­вості. Майже половину робочої сили регіону складають ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик, які всі разом виробляють менше 8 % вартості про­мислової продукції. Поряд з цим існують великі промис­лові підприємства, що належать місцевому капіталові, державі та іноземним монополіям. Значна питома вага архаїчних укладів у місті й на селі виключає певну частину населення з активних товарно-грошових відносин, звужує внутрішній ринок, гальмує розвиток господарства.

Ще одна із загальних і, по суті, негативних рис сучас­ного господарства латиноамериканських країн, якої бага­тьом із них не вдається подолати, полягає у монопродуктовості спеціалізації. Монополія на землю та інші природні ресурси, що зберігається за привілейованими верствами су­спільства, обмежений внутрішній ринок і часто недостатній розвиток сучасної обробної промисловості — все це істотні фактори, що спричиняють традиційну орієнтацію націо­нальних господарств на ринки розвинутих країн. Політика іноземних монополій гіпертрофує цю орієнтацію, в пере­важній більшості країн зберігаються монокультурність у сільському господарстві та монопродуктивність у видобув­ній промисловості. Звичайно, розвиток в окремих країнах обробної промисловості в останні роки дещо сприяв подо­ланню вузької спеціалізації. Однак на кінець 70-х років єдиний продукт у восьми країнах і два продукти у восьми країнах давали від 50 до 98 % експорту, а на початок 90-х років становище майже не змінилося.

Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латин­ської Америки (до речі, як і для країн, що розвиваються, •в інших регіонах) залишається уже згадувана залежність від іноземного капіталу. До сказаного варто лише додати, що, за даними МВФ, на країни Латинської Америки на початку 90-х років припадало близько 48 % усіх прямих закордонних інвестицій країн, що розвиваються, в ціло­му. Левова пайка прямих закордонних інвестицій надхо­дить у Латинську Америку із США — 45 % інвестицій у країни регіону, Великобританії— майже 19, Японії— понад 18 %. Індустріалізація з участю іноземного капіталу є іс­тотною ознакою залежного становища Латинської Амери­ки — наукового, технологічного, патентно-ліцензійного.

Гострою залишається проблема зовнішнього боргу, якою також заклопотані всі без винятку країни Латинської Аме­рики. За роки «втраченого десятиліття» зовнішній борг Латинської Америки зріс від 221 млрд дол. у 1980 р. до 441 млрд дол. у 1990 р. Тенденція до його зростання збе­рігається, і вже 1992 р. зовнішній борг сягав 459 млрд дол. (табл. 1). Тягар лише обслуговування такого боргу значно перевищує економічні та фінансові можливості регіону: достатньо сказати, що співвідношення суми сплати за борг до суми експортної виручки становить 17,6 %, а в міжна­родній практиці межею фінансової безпеки вважається 10-відсотковий рівень.

Табл. 1. Зовнішній борг Латинської Америки та окремих країн регіо­ну (млрд дол. США)

	Роки
Країни
	1980	1982	1984				1986	1988	1990	1992
Лат.Америка 228,2 327,8 368,0 393,9 413,1 431,5 459,2 Бразилія 70,6 92,8 104,9 111,0 113,5 122,1 124,7 Мексика 50,7 86,6 96,7 100,5 100,9 99,7 106 0
Венесуела 29,6 32.0 33,9 33,8 34,7 33,0 36,0 Перу 9,6 11.5 13,3 14,5 16,5 19,8 20,9
Чилі 11,2 17,1 19,7 20.7 18,9 18,6 18,8
Колумбія 6,8 10,3 12,3 14,9 16,4 17,5 17,1 Еквадор 4,1 5,4 7,6 9,1 10,6 11,8 12,6
Нікарагуа 1,8 3,1 4,3 5,7 6,0 10,6 10,4