Реферат: Економічний розвиток України в II половині XVII – на початку XX ст
На півдні України почали виникати шахти і металургійні підприємства. У 1880-х роках у Донбасі налічувалося 197 вугільних шахт, на яких видобувалося 86,3 млн. пудів вугілля, що становило 43,1% від усього видобутого вугілля Росії. Найкраще в пореформений період розвивався залізничний транспорт. У 1863 р. почалося спорудження першої залізниці від Балти до Одеси, яка згодом була продовжена до Києва. У 1870 р. після будівництва мосту через Дніпро, вся Україна з півночі на південь була сполучена залізницею. З1860 до 1890 рр. в Україні збудовано 1тис. км залізничної сітки. Це сприяло розвитку національного ринку, росту продуктивності праці, консолідації української нації. Таким чином після ліквідації кріпосного права в Україні прискорився економічний розвиток, завершився промисловий переворот. В Україні він мав свої особливості:
- перший етап його проходив і умовах панування кріпосницьких порядків, що гальмувало його здійснення ;
- почався переворот в харчовій промисловості, цукроварінні, ґуральництві;
- машинобудування мало яскраво виражений с/г спрямованість;
- залізничне будівництво було підпорядковане колонізаторським, військово-стратегічним міркуванням царського уряду Росії;
- основним промисловим паливом стало кам’яне вугілля.
4.Феодально-кріпосницька система гальмувала економічний розвиток українських земель, була малоефективною. Ліквідації кріпосного права вимагали аграрні відносини які свідчили про кризу кріпосництва. Найраніше ці процеси розпочалися в Східній Галичині, Закарпатті та Буковині, що входили до складу Австрійської імперії. В 1781-1782 рр. імператор Йосиф ІІ проголосив своїми патентами ряд змін в аграрній сфері краю, які передбачали:
- звільнення селян від особистої залежності від поміщиків;
- суд над селянами мав здійснювати не пан, а спеціально призначений державний чиновник;
- чітко визначався розмір панщини – до 30 днів на рік;
- заборонялося збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок “прирізки” селянських земель;
- сільським лихварям (євреям), які відмовлялися займатися сільським господарством заборонялося проживати на селі.
Але після смерті Йосифа ІІ його наступники звели реформи нанівець.
Поштовхом до ліквідації панщини стали революційні події 1848 р.
в Австрії. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування панщини в країні. У тому числі і в Закарпатті. 17 квітня 1848 р. цей закон було поширено на Буковину. 22 квітня 1848 р. на Великдень було проголошено про його звільнення. 7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову закупівля селянами горілки.
- Селяни ставали власниками землі ;
- пани з державної скарбниці одержали компенсацію за ліквідацію панщини;
- пани звільнилися від обов’язків опіки над селянами;
- держава звільнила поміщиків від окремих податків;
- за панами залишились сервітутні володіння (ліси, пасовища, луки)ю
Таким чином, скасування панщини було проведено з повним нехтуванням інтересів селянства. Крім грошового відшкодування за землю, селяни змушені були платити за користування сервітутами, що робило їх залежними у господарському відношенні від панів.
Російський цар Олександр ІІ вперше заявив про скасування кріпосного права у 1857 році, почали створюватися особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської реформи. Головний комітет при якому діяла Редакційна комісія, яка займалася зведенням усіх пропонованих проектів. Проект аграрної реформи прийнято було Держаною Радою Росії. На його підставі Редакційна комісія підготувала “Положення”, яке цар Олександр ІІ підписав 19 лютого1861 року. Водночас був проголошений маніфест про скасування кріпацтва. Ці документи було обнародувано в Петербурзі і Москві 5березня, а в містах і селах України з 9 березня до 2 квітня. В результаті реформи селяни одержали особисту свободу але в економічному плані вона була здирницькою (як її охарактеризували передові люди того часу).
- реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння;
- селянські земельні наділи зменшились з 15% загальної площі землі селяни втратили 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму;
- селянам поміщики виділяли гірші землі, а іноді й взагалі непридатні для хліборобства;
- селянський наділ роздрібнювався на декілька ділянок і різних місцях;
- земельні наділи селян повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків за цінами, які значно перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Станом на 1906 рік поміщики одержали від селян за землю 382 млн. крб. в той час як її ринкова вартість становила 138 млн. крб.;
- пани поміщики оформляли уставні грамоти розмірів земельних наділів селян, останні перебували у становищі тимчасово забов’язаних. Вони змушені були впродовж двох років відбувати панщину або платити оброк;
- державні селяни (50%) мали право викупити свій наділ у відповідності до спеціального закону про поземельний устрій від 1866 року, а до того вони сплачували щорічний державний податок.
Разом з тим реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню індустріалізації; земля стала об’єктом купівлі-продажу, розвивалося сільське підприємництво, розширювались ринкові відносини.
В пореформений період залишки кріпосництв, невирішеність аграрного питання стали причинами незатухаючої боротьби у селах. Царський уряд намагався стабілізувати становище шляхом перебудови земельно-аграрних відносин. За нову аграрну реформу взявся Голова Ради Міністрів Царського уряду П.А.Столипін. Указом від 9.XI.1906 року скасовувались обов’язкові земельні общини і було надано право кожному селянину вийти з общини і вимагати виділення землі в одному масиві, що отримав назву “відруб”. Цей захід повинен був сприяти створенню стану заможніх селян фермерів. Було створено Селянський земельний банк, який надавав селянам вигідні кредити для купівлі землі, реманенту. Селян переселяли з густонаселених регіонів у Сибір, на Далекий Схід, де був надлишок вільної землі. Протягом 1906-1912рр. близько 1 млн. переселенців дали українські губернії, але значна їх частина (68,5%) повернулася назад. 14.VI.1910 року був виданий закон, який встановив обов’язкове закріплення землі у власність в тих общинах, де не було переділу на протязі 24 років.
Травень 1911 —було прийнято положення про землеустрій, яке доповнювало попередні укази.
Протягом 1906-1917рр. селяни купили у поміщиків понад 7 млн. десятин землі внаслідок цього напередодні Лютневої революції в руках у селян було вже 65% усієї землі, а на одне господарство припадало 8,6 га. В цілому столипінська реформа прискорила перехід українського села на індустріальну основу, створила сприятливі реформи для розвитку селянського землеволодіння. З 1909 по 1913рр. продуктивність с/г зросла в 1,5 рази. Для малоземельних селян створювалися товариства з оренди землі та колективного ведення рільництва. Однак модернізація на селі, яка здійснювалась дуже повільно, була перервана війною 1914 року.
5. Після завершення промислового перевороту в Україні почалась індустріалізація – такій економічний процес, який передбачав переваги розвитку важких галузей промисловості над легкою промисловість, сільським господарством. В остані десятиріччя XIXст. у Катеринославській та Херсонській губерніях виникли 17 металургійних заводів, 9 з них належали іноземцям: англійським, бельгійським, французьким. З 1888 по 1894 рр. в Україні створено 22 іноземні акціонерні компанії з основним капіталом 63 млн. крб. в кам’яно вугільній, залізо рудній та металургійній промисловості. У 1900 році іноземцям належало 65 підприємств с/г машинобудування. В процесі індустріалізації було побудовано Харківський та Луганський паровозобудівні заводи.
Виник ряд великих монополістичних об’єднань: ”Продамет”, “Продвагон”, “ Продвугілля”. За рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на початку XX ст. на одне з перших місць в світі.
Тут склалися такі великі промислові центри загальноімперського значення:
- Донецький вугільно-металургійний;
- Криворізький залізорудний басейн;
- Нікопольський марганцевий басейн;
- Південно-Західний цукрово-буряковий район.
Однак докорінних змін в економіці не відбулося. В зв’язку з початком першої світової війни індустріалізація в Україні так і залишилась незавершеною. Царський уряд проводив колонізаторську політику щодо України:
- 75% вироблених в Україні залізничних рейок від загальнодержавних обслуговували російську імперію;
- Україна давала 70% продукції добувної промисловості тоді як в переробці її частка становила 15%;
- Україна була основним виробником тютюну, але виробництво цигарок здійснювалося в Петербурзі.
- український цукор відправляли на рафінадні заводи Москви.
Колоніальний характер мав і товарооблік:
- вартість готових російських виробів була високою;
- ціни на українську сировину – надто низькі.
Україна залишилась аграрно-індустріальною.
6. Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми економічної самооборони громадянства. Найважливішою з них стає кооперація – як рух самооборони економічно слабких і соціально прищемлених верств населення. Перший споживчий кооператив було створено в Харкові в 1866 році. Крім торгівлі, товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом.
Протягом 1866-1870 рр. – діяло уже 20 споживчих кооперативів, але ці кооперативи проіснували лише кілька років.