Реферат: Економічний розвиток України в II половині XVII – на початку XX ст
План
1. Зміни в господарстві України в козацько-гетьманську добу.
2. Зародження мануфактурного виробництва та його особливості в Україні.
3. Промисловий переворот в Україні його етапи та особливості.
4. Аграрні реформи 1848, 1861, 1906-1911 років та їх соціально-економічні наслідки.
5. Індустріалізація в Україні: позитивні наслідки та проблеми.
6. Зародження та розвиток кооперативного руху.
1.В результаті національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 рр.) відбулися величезні зміни у соціально-економічному житті України. Магнати і значна частина шляхти змушені були залишити Наддніпрянщину. Відступав також державний апарат шляхетської Польщі, а на зміну йому прийшла нова влада, найвищим органом якої була Військова генеральна рада. Вона обирала гетьмана, вирішувала найважливіші господарські питання . Лівобережна Україна (гетьманщина ) об’єднала Чернігівську, Полтавську, західні райони Сумської, лівобережжя Черкаської і Київської областей.
Слобідська Україна (Харківська, східні райони Сумської, північна частина Донецької та Луганської областей, деякі райони на Воронезької, Курської та Білгородської областей Росії). Ці регіони України залишились в складі Московської держави. За правобережну Україну в ІІ половині XVII ст. Точилася боротьба між Польщею і Туреччиною. В 1686 році був підписаний трактат про вічний мир, згідно якого Галичина, Північна Київщина, Волинь залишались у складі Польщі, Поділля, Південна Київщина оголошувались нейтральною зоною, Північна Буковина залишилася у складі Молдовського князівства (васала Туреччини), Закарпатська Україна у складі Угорщини потрапила в залежність до Монархічної Австрії.
На території, підлеглій Війську Запорозькому було ліквідовано велике і середнє землеволодіння, землі перейшли у власність козацької старшини, козаків, селян, міщан, феодальне землеволодіння збереглося за православними монастирями та дрібною шляхтою. На змину великому приходить дрібне вільне землеволодіння фермерського типу, яке домінувало в козацько-гетьманський період . В Україні залишилась значна кількість української православної шляхти. Б.Хмельницький видав шляхтичам оборонні універсали, які були основою існування шляхетського землеволодіння. Займаючи вищі військово-адміністративні посади, козацька старшина розпоряджалася майном, яке залишила польська шляхта і магнати. Старшинське землеволодіння (спадкове і рангове) росло шляхом купівлі землі гетьманських надань і царських привілеїв. Національно-визвольна війна знищила панщину, домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Економічною основою розвитку України залишилося сільське господарств, а його провідною галуззю – зернове землеробство, яке базувалося на найманій робочій силі, розширювались господарства під технічні культури, особливо коноплі. Садівництво та городництво набирало товарного характеру. Тваринництво виходило за межі феодального господарства, оскільки базувалося на використанні найманої робочої сили.
Із занепадом автономії в Україні збільшується російська дворянська земле власність. Через 100 років після визвольної війни лівобережне селянство втратило земельні багатства. У 80-х роках XVIII ст. Було повторно введено кріпосне право отже в ІІ пол. XVII – XVIIIст. Земельні відносини розвивалися під впливом економіки Росії. В 1775р.Катерина ІІ зруйнувала запорозьку січ, Україна потрапила під владу царизму.
Аграрний розвиток західних і правобережних українських земель XVII – XVIIIст. характеризувався зростанням і зміцненням феодальної власності на землю, її концентрація в руках магнатів.
1663-1687 роки, коли на Україні почалася боротьба між пропольським і промосковським налаштованими групами, вважаються “руїною” економічним занепадом.
2. Національно-визвольна війна справила позитивний вплив на розвиток української промисловості, вона скасувала різні, в тому числі і цехові заборони і обмеження. Ремесло поступово перетворилося у свою вищу форму – дрібнотоварне виробництво.
Уже в першій половині XVI століття (як вважає більшість істориків) виникли початкові форми мануфактури основою її появи були селянські та міські промисли і ремесла, де не було цехових обмежень і вони виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці.
Технічною передумовою для організації мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого.
-За організаційним принципом мануфактури поділялись на два види: централізовані і розсіяні .
- За приналежністю мануфактури, як великі підприємства, на яких домінувала ручна праця поділялися на: державні або казенні, поміщицькі або вотчинні, монастирські або церковні, орендні і посесійні (утворювалися як казенні, а потім передавалися у посесію – умовне спадкове користування приватним особам або відраза виникали як посесійні). На них працювали приписані державні селяни або куплені спеціально для роботи на підприємствах.
- За професійною ознакою в Україні найкраще розвивалися борошномельні мануфактури, яким служили не лише водні, а й вітряні млини. Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво, медоваріння. Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою було рудне (складалася з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні).
В І половині ХVI ст. в Україні почали виробляти папір. Особливим центром українського паперового виробництва в XVII – XVIII ст. була Східна Галичина . Здобутки в паперовій промисловості дозволили розпочати книгодрукування у ХVI ст.. У Слобідській та Лівобережній Україні розвивались селітряні мануфактури, гути (виробництво скла),
буди (виробництво поташу), солеварні, порохові, текстильні, суднобудівні, зброярні.
У ІІ половині XVIII ст. В Україні було майже 40 централізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі і їх можна було вважати зародками великого капіталістичного виробництва. Цей період вважається періодом розквіту мануфактурного виробництва в Україні.
Особливостями мануфактурного виробництва в Україні, на відміну від країн Західної Європи, було те що мануфактури базувались в основному на кріпосницькій праці залежних селян. Крім примусової використовувалась і наймана праця. Існував поділ праці, виробництво в основному було товарним і ринковим. З виникненням мануфактур виробництво укрупнювалося, тому мануфактуру вважають першою стадією великого машинного виробництва.
З розвитком товарного виробництва в Україні активізувалася торгівля: постійна, аукціонна. Незмінно зростало купецтво, окрему групу становило чумацтво (торгово-візницький промисел, який спеціалізувався на перевезенні солі та риби). Пожвавились старі і з’явилися нові торгові шляхи. Отже, упродовж XVI-XVIII ст. в Україні відбулося формування і встановлення національного ринку. Відбувалося подальше формування фінансово-грошової системи. Для тогочасного грошового обігу характерним був біметалізм – одночасне використання золотих і срібних монет. В обігу були празькі гроші, литовські та польські динарії, пів грошові монети, срібні таляри, угорські золоті дукати. У 1769 р. Російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). Вони поширились на українські землі, витіснили з обігу польсько-литовську монету. Відбулося об’єднання грошових систем Росії і України в єдину грошову систему. Із скасуванням в Україні в 1764р. Гетьманства фінансова система України була об’єднана з фінансовою системою Російської імперії. Так, тільки з Лівобережжя в царьку скарбницю в 1722 році надійшло 45,5 тис. Крб., в 1723 – 85,9 тис., а вже в 1724 – 241,3 тис. Крб..
3. Становище українських земель на початку XIX ст. було важким. І російські і австрійські володарі розглядали Україну, як колоніально сировинний придаток до промислового розвитку центральних районів своєї імперії. Промислова революція, яка відбувалася в цей період і країнах Західної Європи не могла не позначитись на розвиткові України. Характерною ознакою господарства першої половини XIX ст. була його раціоналізація, що свідчило про народження нової епохи – епохи індустріалізації. Започаткував епоху індустріалізації промисловий переворот – такий економічний процес, який передбачає заміну ручної праці працею машинною. Він пройшов в Україні в два етапи: перший відбувся у 20-40 роках XIX ст.. Під час цього етапу мануфактурне виробництво досягло значних успіхів. Почали використовуватися механічні робочі машини насамперед у харчовій галузі промисловості. В 20-х роках з’явилися перші парові ґуральні, що сприяло збільшенню виходу виходу горілки з одиниці сировини. Перший цукровий завод збудував польський поміщик граф І. Понятовський у 1824 році в с. Трощин Канівського повіту Київської губернії. В цукровиробництві почали використовуватися машини для подрібнення буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парові котли для випарювання і згущення цукробурякового соку. Машини замінили працю робітників на текстильних мануфактурах (посад Клинці на Лівобережжі). В 1823 р. у маєтку графа Воронова ц містечку Малини на Черкащині майстри-кріпаки спорудили перший на Дніпрі пароплав “Бджілка”. Місцевий майстер Вернигора встановив на ньому парову машину потужністю 6,5 кінських сил. В 1835 році тут діяла вже акціонерна пароплавна компанія у власності якої було потужних пароплавів. Перший завод з виробництва с/г техніки, парових котлів збудував у 1641 р. Український поміщик Кандиба, на 1861 рік таких заводів було біля 20.
Другий етап промислового перевороту відбувся після ліквідації кріпосного права – це 60-80 роки XIX ст.. Основне місце займало цукроваріння (частка України у всеросійському виробництві цукру досягло 90%), горілчана промисловість, борошномельне, олійне, текстильне виробництво, де ефективно запроваджувались парові машини та інше обладнання.