Реферат: Економічні дискусії 20-30-х pp

Свій погляд на проблеми співвідношення плану й ринку у пере­хідний період виклав Троцький у доповіді на XII з'їзді партії (кві­тень 1923 p.). «Ми відкрито визнали, що ... одним централізованим плановим способом у нашій країні і за нашого економічного рівня ми не можемо проводити регулювання господарського життя, і ми звернулися до диявола ринку: «Прийди на допомогу». «Треба кори­стуватися старими, ринковими (методами), поки не створили но­вих — централізованих, планових, звітних» .

У доповіді Троцького давалося визначення суті та методів пла­нування за умов нової економічної політики. У масштабах суспільс­тва в капіталістичному секторі план замінюється ринком, вільною грою економічних сил, конкуренцією, законом попиту і пропози­ції тощо. У такий спосіб встановлюється належний розподіл сил та коштів.

Намагання визначити через планове втручання господарський розвиток, замінити регулюючу роботу ринку адміністративними за­ходами, уважає Троцький, неминуче породжуватиме господарські кризи того самого типу, які спостерігалися в добу «воєнного кому­нізму»: «Наші кризи до цих пір є значно більше кризами, що випли­вають з недостатності або неправильності планового підходу, з ор­ганізаційної безпорадності або непристосованості держапарату до нових методів роботи, до нової економічної політики, ніж з ринку як такого».

Троцький уважав, що планова робота полягає в поєднанні сили ринку з силою плану; для ринкової сфери він передбачав інші мето­ди регулювання, ніж щодо державного сектора.

Методологічний підхід іншої групи економістів до визначення ролі планування полягав у поєднанні всіх секторів господарства на засадах ринкових відносин. На противагу концепції «план-директи­ва» вони розвивали ідею «план-прогноз».

На їхню думку, на першому етапі відновлення економіки необ­хідно починати з аграрного сектора, який функціонує за принципом реалізації приватного інтересу і створює економічні умови для роз­витку важкої промисловості.

Усі економічні труднощі й диспропорції в народному господарс­тві вони пояснювали «суперіндустріальною» орієнтацією радянської економіки. М. Кондратьев, І. Калінніков, В. Базаров, В. Громан та інші наполягали на тому, що провідною ланкою у плані-прогнозі повинне бути сільське господарство.

Ці економісти вважали, що в процесі планування необхідно вра­ховувати закономірності, що характеризують розвиток аграрного та інших недержавних секторів економіки. Це зводило зміст планової роботи до виявлення та підтримки ринкової рівноваги через планові «регулятивні норми».

Таку модель плану («Крестплан»), на противагу директивній концепції плану Струмиліна, запропонував Сокольников. «Крест­план» ураховував основні закономірності розвитку ринкової стихії та пристосовувався до неї.

Ці погляди поділяли В. Громан, В. Базаров, М. Макаров, А. Огановський, І. Калінніков, А. Неопиханов, які вважали, що ринкова стихія несумісна з директивним плануванням народного господарс­тва. Соціалізм вони характеризували як арену, де панує товарний ринок з його стихійними припливами та відпливами3.

Це положення підводило до висновку про те, що річні плани слід орієнтувати на поточні кон'юнктурні зміни. М. Кондратьєв взагалі пропонував замінити план окремими регулюючими заходами для усунення кон'юнктурних труднощів в економіці, забезпечуючи в такий спосіб умови для самоврівноважування, яке він уважав осно­вою стабільності розвитку.

М. Бухарін також підтримував ідею «рухливої економічної рів­новаги». На його думку, урівноважування економіки відбувається на підставі «закону трудових витрат», якому він надавав ролі стихійно­го регулятора виробництва. Завдання планування полягає в тім, щоб створити умови для нормальної дії цього закону.

Закон трудових витрат, на думку Бухаріна, регулював розподіл праці і засобів виробництва у всіх формаціях, з тією лише різницею, що за капіталізму він діє як закон вартості, а за умов соціалізму він поступово перетворюється на «закон трудових витрат» (щоправда, автор не визначив, як вимірювати ці витрати).

Урахування принципу ринкової рівноваги було можливим, на думку всієї цієї групи економістів, за умови індикативного плану­вання, через формування плану-прогнозу. Методом його побудови мав стати баланс пропорцій між галузями і секторами народного господарства.

Розвиток концепції плану-прогнозу, що обґрунтовувалась з пози­цій неокласичної школи і базувалась, передовсім, на врахуванні попи­ту та пропозиції, маємо в низці першорядних наукових розробок.

Так, неоціненним внеском у розвиток світової економічної думки вважають розроблену радянськими економістами «теорію оптималь­ного функціонування», що виникла як синтез двох шкіл вітчизняної економічної думки: математичної, яку репрезентував Є. Слуцький, та балансової, що бере свій початок від 20-х pp.

Праця Є. Слуцького «До теорії збалансованого бюджету спожи­вання», що її вперше було опубліковано в італійському журналі ще 1915р., грунтувалася на новій (як на той час) теорії споживання і була прикладом моделювання однієї зі сторін відтворювального процесу.

Методи Слуцького згодом використав Л. Канторович для ство­рення плану-балансу на засаді оптимізації використання ресурсів у суспільстві. Виявилось, що цей метод є універсальним і може бути застосований для розв'язування найрізноманітніших господарських завдань.

1926 року Центральне статистичне управління СРСР опублікува­ло перший у світі баланс народного господарства (за 1923/24 госпо­дарський рік). Керівник розробки П. Попов писав, що «за складання балансу ми натрапили на низку труднощів як методологічного, так і технічного характеру. За браком у світі подібних праць довелося у самому процесі роботи вирішувати методологічні питання і змага­тися з технічними труднощами, зв'язаними з нестачею статистично­го матеріалу».

Баланс народного господарства став поштовхом до цілої низки модельних досліджень. 1925 p. ленінградський студент В. Леонтьєв звів у одне ціле фрагменти таблиці міжгалузевих взаємозв'язків і побудував міжгалузевий баланс. Згодом, уже в Америці В. Леонтьєв розрахував на підставі своєї таблиці «витрати-випуск» технологічні коефіцієнти і замінив кожний рядок таблиці відповідним рівнянням. Модель міжгалузевих взаємозв'язків Леонтьєва було відзначено Но­белівською премією.

Вітчизняні економісти-математики першими дали функціональне визначення деяких економічних процесів, зокрема так званих функ­цій суспільної корисності (у зарубіжній літературі — виробничих функцій), першими запропонували метод експертних оцінок у пла­новій роботі.

Для побудови плану-прогнозу саме радянськими економістами вперше було використано метод урахування тенденцій минулого і екстраполяції їх на майбутнє. Цей метод базувався на теорії емпіри­чних закономірностей, теорії статистичних та динамічних коефіціє­нтів В. Громана1, який запропонував обґрунтовувати план, виходячи з аналізу дореволюційних пропорцій між вартісними обсягами про­дукції промисловості та сільського господарства, оскільки вони ві­дображають тенденції розвитку.

В. Базаров також пропонував орієнтуватися на показники розви­тку економіки капіталістичних держав з поправкою на гірше госпо­дарювання за початкових умов соціалізму .

Підтримуючи ідеї про «рухому економічну рівновагу», усі еко­номісти надавали великого значення вивченню «кривих розвитку попередніх періодів». Автором ідеї «затухаючої кривої» був Авілов, але основний висновок з теорії «затухаючої кривої» зробив Базаров, який особливо активно виступав проти планування «утопічних тем­пів» економічного зростання. Він указував на обов'язковість ураху­вання дії закону спадної віддачі ресурсів.

Теорія «затухаючої кривої» набула розвитку в працях В. Грома­на, М. Кондратьева, І. Каліннікова та інших. Навіть Струмилін про­понував у питаннях планування спиратися на концепцію «затухаю­чої кривої» (по суті, теорію спадної віддачі факторів виробництва) .

Радянські економічні теорії планування з великим інтересом сприймалися в усьому світі, але найбільші їхні досягнення так і не було визнано в СРСР. Економісти-немарксисти пропонували методи розробки планів, які суперечили марксистському розумінню соціа­лістичного планування, оскільки базувались на підходах, відмінних від вироблених марксизмом. Діяльність найвідоміших економістів-немарксистів було незабаром узагалі оголошено «шкідливою», та­кою, що суперечить економічній політиці партії.

Ще одним досягненням радянської економічної науки 20-х pp. була визнана світовою економічною думкою концепція регулюван­ня сільського господарства, втілена в життя в роки непу.

Слід зазначити, що розв'язання проблеми планового регулюван­ня розвитку аграрного сектора стояло дещо осторонь питання пла­нового управління суспільною економікою в цілому.

Економісти всіх напрямків визнавали ринкову природу сільсько­господарського виробництва. Тому планування його розвитку від­бувалось на підставі принципу саморегулювання.

Однією з обов'язкових складових економічного відродження бу­ло піднесення сільського господарства. Уже VIII Всеросійський з'їзд Рад (грудень 1920 p.) визнав необхідність опрацювання плану відновлення сільського господарства.

Згідно з декретом Раднаркому від 17 березня 1921 р. при Нарко­маті землеробства РРФСР було створено спеціальну планову комі­сію, керівництво якою покладалося на заступника голови особливої економічної наради А. В. Чаянова.

Проблемами планування в сільському господарстві займалися ви­датні вчені-аграрники — М. Кондратьєв, М. Вавилов, А. Дояренко, А. Рибніков, Л. Літошенко, А. Перший, О. Челінцев та інші.