Реферат: Витрати виробництва і прибуток

З табл. 1 видно, що зростання кількості праці кожного разу має однаковий розмір (на 2 одиниці). Однак воно супроводжується змен­шенням граничного продукту.

Для виробника дія закону спадної віддачі має велике практичне значення. Він мусить знати приріст витрат у результаті виробництва однієї одиниці додаткової продукції. Якщо приріст витрат на одини­цю продукції на певній ділянці перевищує приріст на іншій ділянці, витрати слід спрямовувати на ту ділянку, де віддача більша.

Падіння віддачі витрат певного ресурсу свідчить про необхідність вивчення і врахування виробничих чинників, які можуть припинити спадну віддачу. Одним з них є науково-технічний прогрес.

2. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

СТРУКТУРА І ЗНАЧЕННЯ СОБІВАРТОСТІ

Собівартість — це сукупність витрат, виражена в грошовій формі, яка йде на виробництво і збут продукції

До собівартості входять такі витрати:

• вартість спожитих у процесі виробництва предметів праці (си­ровини, напівфабрикатів, палива, електроенергії);

• перенесена вартість засобів праці;

• витрати на оплату праці;

• видатки на реалізацію продукції.

Собівартість — це частина вартості продукту праці (рис. 2).

Акумулюючи поточні витрати, собівартість продукції під­приємства є одним з найважливіших показників ефективності виробництва.

У процесі її зниження виявляються майже всі складові підвищен­ня ефективності виробництва: зростання продуктивності праці, еко­номія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів поліпшення використання основних фондів.

Водночас цей показник не є кінцевим у характеристиці ефек­тивності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається

Рис. 2. Структура вартості товарів

результативність невиробничої, а також позавиробничої діяльності.

Значення обліку собівартості величезне.

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресур­сах, забезпечити тим самим прискорення оборотності оборотних за­собів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростан­ня прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення кон­курентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в оброб­них галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добув­ної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції — реальна осно­ва зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

ВИДИ СОБІВАРТОСТІ

Залежно від обсягу витрат на промисловому підприємстві розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає витрати, пов'язані з виготовлен­ням продукції. Такий вид собівартості існує тільки в цехах, де ви­робляється продукція.

Виробнича собівартість охоплює виробничі видатки підприєм­ства в цілому, її нараховують, додаючи до цехової собівартості за­гальнозаводські та інші цільові видатки.

Повна собівартість містить витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції. Для її обчислення до виробничої собівартості додають позавиробничі видатки.

Розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати на виробниц­тво і збут продукції в умовах окремого підприємства.

Середньогалузева собівартість показує витрати на виготовлен­ня і збут продукції в середньому в галузі.

У галузях виробництва існують деякі особливості у визначенні видів собівартості. Наприклад, у будівництві розрізняють такі її види: кошторисна, планова і фактична.

Кошторисну собівартість будівельно-монтажних робіт визна­чають за кошторисними нормами споживання виробничих ресурсів. Вона виражає витрати нормально працюючих будівельних органі­зацій.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт — це витра­ти, які будівельні організації встановлюють на певний період їхньої діяльності, виходячи з конкретних реальних умов виробництва. Вона визначає граничний, верхній рівень витрат виробничих ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт.

Фактична собівартість будівельно-монтажних робіт показує фактичні витрати (продуктивні та непродуктивні) будівельних органі­зацій. Вона фіксує усі відхилення від нормальних умов виробницт­ва. Вони можуть бути пов'язані з порушеннями технології, з безгос­подарністю, простоями техніки, псуванням матеріальних цінностей.

У сільському господарстві крім індивідуальної собівартості об­числюють зональну собівартість. Вона дає змогу правильно визна­чити спеціалізацію сільськогосподарських зон. В Україні найнижча собівартість вирощування зернових культур, соняшнику в Донецько-Придніпровському економічному районі, овочів — у Південно-Західному районі. Найвища собівартість картоплі в Південному районі.

ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ

СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Зниження собівартості продукції має винятково важливе зна­чення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення. Зниження собівартості продукції залежить від економії живої та уречевленої праці.

Головними шляхами зниження собівартості продукції є такі:

• механізація і автоматизація виробництва;

• застосування прогресивних технологій;

• прогресивні зрушення у структурі виробництва;

• спеціалізація і кооперування виробництва;

• удосконалення структури управління;

• здешевлення утримання апарату управління;

• раціональне розміщення виробництва;

• зниження цін на засоби виробництва, економічне стимулюван­ня економії живої та уречевленої праці.

Зниження собівартості не завжди є доцільним. Будь-яке знижен­ня собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим. Наприклад, у меблевій промисловості іноді застосовують дешеву тканину для оббивання меблів. Це знижує со­бівартість продукції, але при цьому меблі слугують їхнім господа­рям значно менше. Таке зниження собівартості не можна вважати доцільним.

3. ПРИБУТОК

СУТНІСТЬ ПРИБУТКУ

Одним з важливих показників, що характеризує кінцеві ре­зультати діяльності підприємств, є прибуток.

Прибуток — це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво

В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає.

По-перше, раніше прибуток розглядався як грошове вираження додаткового продукту. Це означало, що він не міг бути використаний для задоволення особистих потреб людини. Сьогодні прибуток уже не вважають тільки додатковим продуктом. Частина прибутку може становити винагороду такого специфічного чинника, як підприєм­ництво (так званий нормальний прибуток). Крім того, працівники підприємства також можуть брати участь у розподілі прибутку, який далі використовується для задоволення особистих потреб. Отже, не весь прибуток є додатковим продуктом.

По-друге, деякі економісти визначали прибуток як частину чис­того доходу. Іншу частину чистого доходу відносили до податку з обороту, який був одним з головних складових доходу державного бюджету. Сьогодні податок з обороту не застосовується, і тому при­буток уже не є частиною чистого доходу.

В умовах ринкової економіки прибуток є узагальнюючим по­казником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

ВИДИ ПРИБУТКУ

Є прибуток обліковий (бухгалтерський) і економічний.

Чистий обліковий (бухгалтерський) прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її ви­робництво.

Економічний прибуток розраховують як різницю між обліковим і нормальним прибутком, який, як уже зазначалося, становить винаго­роду за підприємницьку діяльність і є складовою витрат виробництва.

Нормальний прибуток входить до складу так званих нефінансо­вих витрат виробництва. Вирішальним критерієм визначення реаль­ної прибутковості підприємства вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:

де ЕП, ОП, НП — відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.

Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна вируч­ка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати, включаючи в ос­танні нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка.

Одержання прибутку стимулює найбільш ефективне використан­ня економічних ресурсів, зниження витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, освоєння нових виробництв.

Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної ви­робничої діяльності.

Деяка частина прибутку утворюється за рахунок виконання для інших підприємств різноманітних непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного Нільського господарства, надання платних послуг населенню. І частину прибутку називають прибутком від іншої реалізації. Крім того, підприємство може мати прибуток від позареаліза-їійної діяльності. Це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неус-зйками, що одержані та сплачені, доход за операціями з тарою, зендна плата від здавання в оренду приміщень тощо.

Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балан­совий прибуток. Його відображують у бухгалтерському балансі.

Розрізняють також прибуток засновницький і чистий (розрахун-звий) прибуток.

Засновницький прибуток — це доход, який одержують заснов-їки акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці Іа акції у формі різниці між сумою, що одержана від реалізації, і ста-гним капіталом товариства. Цей вид прибутку утворюється за раху-|иок продажу акцій за ціною, що перевищує номінальну вартість акції. Чистий (розрахунковий) прибуток — це частина загального або |балансового прибутку підприємства, що залишилась у його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету. Чистий прибуток є джерелом коштів для розвитку і розширення [виробництва, задоволення соціальних потреб трудового колективу, зріального заохочення працівників.