Реферат: Структура та інфраструктура ринку

Валютний ринок.Це такий специфічний ринок,де предметом купівлі – продажу є різні національні валюти.Їхнє функіонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків.Зробити це можна,прирівнюючи,наприклад,український карбованець до американського долара,японської ієни,англійського фунта стерлінгів тощо.Якщо українські підприємці ввозять американські товари,слід розрахуватись доларами,за агнлійські – фунтами стерлінгів,за японські – ієнами.На валютному ринку відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиція їх,що і встановлює або доларова,або фунтова,або ієнна ціна українського карбованця.Інакше кажучи,за певну суму карбованців можна отримати 1 долар,а отже,і вартісне вираження товару.

У різних країнах залежно від стану розвитку економіки,ринкових відносин валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти.За умов обмеженості ринку валюти це право надається лише державним установам під керівництвом і контролем центрального банку.За умов повної конвертованості валютного ринку це право надається всім суб’єктам,які мають валютні банківські рахунки.

Практика функціонування ринкової системи свідчить,що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти.

Ринок праці(робочої сили).Створення повноцінного ринку праці є однією з найважливіших ланок у розвиненій ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового найму.Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними можливостями,і тому заробітна плата працівників залежатиме від вартості робочої сили,попиту та пропозиції на неї.

Для того щоб об’єктом купівлі – продажу стала робоча сила,слід подолати прикріплення людини до житла,місцевості,надати їй можливості вільного переїзду в межах країни і поза нею.Досягти цього можна за умов створення ринку житла,вільного придбання будинку,квартири або оренди їх на певний час.

Формування ринку праці призведе не лише до існування умов для вільного вибору професії або виду діяльності,а й до вільного вибору між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві.Інакше кажучи,не лише людина ,яка здатна до праці,може це робити чи не робити,але й той,хто наймає робочу силу,також має право на вибір.А це означає,що невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття ,надзвичайно важлива економічна і соціальна проблема будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у зв’язку з безробіттям.Як правило,допомога надається з спеціальних страхових фондів у розмірі 50-75 відсотків середнього заробітку за останній час протягом становленого періоду.Після закінчення цього строку в багатьох країнах надається державна допомога в меншому розмірі і,як правило,виходячи з індивідуально визначених потреб.

Система працевлаштування і перекваліфікації здійснюється за допомогою бірж праці.Витрати на перекваліфікацію компенсуються з державного бюджету.Фірми,що вивільнюють працівників,також мають певні зобов’язання щодо отримання ними кваліфікації,необхідної для працевлаштування.Здійснюють перенавчання спеціалізовані фірми,діють на комерційних засадах,і заклади системи професійного навчання.

Тіньовий ринок.Ринок,який заборонений законом,називають тіньовим.Він є продовженням тіньової економіки,що являє собою несанкціоновану господарську діяльність.Така економіка існує у всіх країнах незалежно від соціально – економічного устрою.

Нелегальний ринок має таку саму структуру ,що й легальний(законний),тобто його елементами є і предмети споживання,і засоби виробництва,і кредит,і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньвої економіки відносить два компоненти:

заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої у країні діяльності;

доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов’язаний з легальними видами діяльності,доходи від якої приховуються з різних причин;це,зокрема,приховування від податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною,підпільною або чорною економікою:наркобізнес,проституція,рекет та інші види злочинної діяльності.Ця діяльність переважно не створює повної продукції,лише перерозподіляє уже створені доходи.

Чорний ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність сприяє розвитку шахрайства,крадіжкам,зловживанням чиновників владних структур і виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні товарного дефіциту ,монопольних явищ у прцесі виробництва,обміну,розподілу і споживання.Ніякими адміністративними карними методами при збережені їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не вдається.

Як бачимо,перелічені ринки,зберігаючи загальні риси,відрізняються об’єктом купівлі – продажу,специфікою ціноутворення,формування попиту та пропозиції,способом споживання і відтворення.Кожний ринок має своє місце реалізації (товарна,фондова,валютна біржа,біржа праці).Однак при цьому всі вони є елементами єдиного цілого,що й утворює інститут ринку.

4.Проблеми становлення ринкової системи в Україні.

Формування ринкової економіки в Укра­їні треба розпочинати з відтворення рин­кових інститутів, які існують лише в за­родковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, харак­терні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпоча­лося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держа­ви в економіку.

Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його руди­ментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: ство­рено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізова­ною, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колек­тивних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.

Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина «безринкового соціалізму». Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економіч­ного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не зай­має відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньо­економічних зв'язках.

У нас відсутній визначальний ринковий інститут—економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує неза­лежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відпові­дальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто тех­нологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбудеться швид­кий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є доміную­чими у нашій економіці.

Відтворення інституту багатосуб'єктивних власників має відбу­ватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різ­ні форми — колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конку­рентного середовища.

Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалент­ний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, від­творюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших рин­кових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробни­цтва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а само­стійними товаровиробниками. У пас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробни­цтва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток за­лежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють рин­кове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові ін­ститути.

Нерозуміння цього теоретичного положення владними структу­рами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності кар­бованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтриму­вання товарообороту.

В умовах перехідної економіки визначення купівельної спро­можності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбо­ванця, не будуть створені умови для стимулювання товарного ви­робництва.

Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.