Реферат: Практичне значення економічної теорії

План

1. Економічна політика та її роль в економічному житті.

2. Основні напрями, пріоритети, методи, важелі економічної політики.

3. Як формуються основні напрями економічної політики

4. Яке значення мас економічна політика в економічному житті

1. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ

ПОЛІТИКА, її ЦІЛІ І ЗАСОБИ

Політику розглядають у широкому і вузькому значеннях сло­ва. У широкому значенні політика охоплює політичні відносини, полі­тичну організацію (систему) і політичну ідеологію як певну єдність. У вузькому значенні політика є практичною діяльністю держави.

З попереднього матеріалу ми вже знаємо, що суспільна система охоплює три підсистеми (соціально-культурну, політико-адміністра-тивну і економічну, або господарську). А це означає, що держава здійснює свою діяльність у кожній з них. Нас же цікавить госпо­дарська система і економічна політика, що здійснюються державою.

Економічна політика являє собою цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади

Вироблена економічна політика передбачає вирішення двох зав­дань:

1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток на­родного господарства;

2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей.

Цілі економічної політики та засоби досягнення їх подано на рис. 4 і 5.

Рис. 1. Цілі економічної політики

Рис. 2. Засоби досягнення цілей економічної політики

Для спрощення розуміння проблеми наведемо тлумачення основ­них понять на рис. 1 і 2.

Економічне зростання — кількісне та якісне зростання товарів

та послуг.

Економічна ефективність — зменшення виробничих ресурсів

на виготовлення різноманітних благ.

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічно­го життя людей: зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці, покращення освітнього, медичного обслугову­вання, забезпечення хворих, недієздатних, пристарілих громадян

тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність між виробництвом і умовами відносного браку ре­сурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної

справедливості.

СІ абільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб'єктів господарювання сприятливих умов для раціонального роз­міщення і використання ресурсів.

Політика активно втручається в суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах:

• сприяти його розвитку;

• стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний роз­виток;

• суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалось дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки.

ОСНОВА ПОЛІТИКИ – ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ

Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку суспільства і людини, якщо вона науково обгрунто­вана. Такою є політика, що грунтується на об'єктивно діючих зако­нах, враховує різноманітні інтереси суспільства, передбачає багато-варіантність рішень і свободу вибору.

Якщо ж політика засновується на спотвореній теорії, яка не ви­ходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона є ненауковою. Вона обез­зброює людину, робить її цинічною і байдужою або фанатичною і деспотичною. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це стосується й економічної політики.

Перехід економіки України до ринку можливий лише зав­дяки використанню реальних причинно-наслідкових зв'язків у економічному житті, врахуванню інтересів усіх господарюю­чих суб'єктів, тобто завдяки політиці, побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у господарському ме­ханізмі.

Саме з огляду на ці обставини першоосновою вироблення науко­во обгрунтованої економічної політики є економічна теорія, яка відби­вала б закономірності перехідної економіки нашої країни.

Будь-який відхід від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, вису­ненні необгрунтованих завдань і рішень, що в кінцевому підсумку обертається нераціональним використанням природних, матеріаль­них, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в су­спільному виробництві та соціальні суперечності.

Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибо­кому оновленню матеріального виробництва, повнішому розкриттю соціальних ресурсів суспільства, що перебувають у стадії переходу до нових економічних відносин.

Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного вра­хування вимог об'єктивних економічних законів першорядне значен­ня має забезпечення реалістичної, об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань, з'ясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого — такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подаль­шого соціально-економічного розвитку.

Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування прита­манних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, еко­номічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву не одно­значні й можуть змінюватися під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці суспільного господарювання на кожному етапі розвитку суспільства вміти користуватися науковим знанням за­конів, ураховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктив­ного чинника.

2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ, ПРІОРИТЕТИ, МЕТОДИ, ВАЖЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

НАПРЯМИ І ПРІОРИТЕТИ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

У кожний період часу важливо визначити конкретні напря­ми економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно­син, конкретними історичними умовами, ситуацією в світі.

Одним з найважливіших завдань держави і є врахування в прак­тичній діяльності головних особливостей кожного етапу розвитку краї­ни. Тільки на таких засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрун­тованість і реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей, наступність у розв'язанні соціально-економічних завдань.

Напрями економічної політики різноманітні за змістом та полі­тичною значимістю, їх можна класифікувати так:

за сферами економічного життя (промисловість, сільське гос­подарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля тощо);

за часом дії (довго-, середньо- та короткострокові);

ш політичною та соціально-економічною значимістю.

При цьому важливе значення має виокремлення головних на­прямів суспільного виробництва, які забезпечують створення про­гресивної структури економіки — неодмінної умови її переходу до нової якості зростання. Без цього не можна ефективно використову­вати стимули до праці, реалізувати сукупність різноманітних інтере­сів суспільства і рухатися вперед у поступальному розвитку.

Пріоритетний підхід до економіки — це завжди політичний, стра­тегічний підхід. Пріоритети мають визначатися на основі інтересів і здійснюватися через них. Вони мусять сприяти науковому передба­ченню майбутнього стану розвитку економіки, його структури, впливу на соціальну сферу, людину, природу. У свою чергу, на цій основі можна прогнозувати реальні суперечності та шляхи і способи вирі­шення їх. У такий спосіб економічна політика, побудована на нау­ковій теорії, перетворюється на чинник суспільного прогресу.

Пріоритетний розвиток економіки, тієї чи іншої сфери можли­вий за умови взаємодії двох процесів:

·забезпечення передової матеріально-технічної бази в цій сфері, використання підготовлених кадрів, предметів праці, інших елементів виробництва;

·матеріального і морального стимулювання його розвитку.

Це забезпечить єдність науково-технічного і соціального підходу до вирішення вузлових проблем економіки. Отже, зміна пріоритетів в економічній політиці можлива лише в тому випадку, якщо вона буде підкріплена адекватними змінами перелічених процесів.

При виробленні економічної політики слід широко використову­вати світовий досвід господарювання, розвитку науково-технічного прогресу, наукове передбачення. Орієнтація економіки лише на досвід минулий і теперішній не забезпечить прогресивного поступу.

Економічна політика як чинник економічного розвитку має націлювати господарство на розв'язання головних завдань, вибір пріоритетних напрямів розвитку, які, з одного боку, забезпечать зростання галузей, що відбивають досягнення науково-технічного прогресу, а з іншого — створять передумо­ви для згортання тих виробництв і сфер, які успадковані від минулого.

Це дасть можливість якісно змінити економіку, рішуче спряму­вати її на задоволення потреб людей.

Важливе місце в цьому процесі належить структурній перебу­дові економіки. Адже нинішня структура господарства в нашій країні в основному склалася ще в роки, коли Україна була складовою єди­ного народногосподарського комплексу колишнього Радянського Союзу з відповідною спеціалізацією. Вона безнадійно застаріла, не­ефективна, не працює повною мірою на людські потреби. Зміни, що вносилися свого часу, були частковими, некомплексними, недокорін-ними. В результаті в економіці України переважають капіталомісткі, насамперед добувні та ресурсомісткі галузі. Водночас частка галу­зей, від яких залежать прискорення науково-технічного прогресу і успішне розв'язання соціальних завдань, незначна.