Реферат: Охорона і збереження природи всього живого на землі

Нині вважається, що всі природні ресурси вичерпні, різниться лише час їх вичерпання. Умовно невичерпними можна вважати енергію сонця, вітру, морів і океанів, геотермальну. Природні ресурси поділяють на невідновні, частково відновні й умовно відновні. До частково відновних належать ліси, грунти, вода, деякі види тваринного й рослинного світу.

Ресурси розрізняють також за їхньою взаємозамінністю. До тих, що можуть замінятися, належать різні види енергії, палива, сировини (чорні метали, алюміній, будівельні матеріали тощо). Практично незамінними є повітря та вода.

При визначенні запасів ресурсів води, корисних копалин ко­ристуються поняттям ступінь вивченості та ступінь розвіданості ресурсів. Так, вітчизняні геологи розрізняють чотири ступені вивченості ресурсів корисних копалин: А — родовища детально розвіданих і вивчених ресурсів, які можна передавати в експлуа­тацію; В — попередньо розвідані ресурси з приблизно визначени­ми межами поширення родовищ; СІ — слабко розвідані та вивчені родовища; С2 — перспективні райони розвитку родовищ корисних копалин, виділені на основі наукових прогнозів.

В інших країнах користуються дещо іншими класифікаціями природних ресурсів, але вони близькі за змістом до наведеної.

Розвиваючись, людство наростаючими темпами збільшувало кількість і обсяги споживання усіх видів природних ресурсів. Зростання за останні 150 років майже в 130 разів лише про­мислового виробництва зумовило небачений рівень споживання всіх видів природних ресурсів. Так, СІЛА, колишній СРСР, а та­кож країни Західної Європи майже повністю вичерпали таку сировину, як вугілля, сіль, поліметали, марганець, залізні руди, ліс. Подальший неконтрольований, некерований розвиток людсь­кої діяльності може мати катастрофічні наслідки для життя всієї планети. Тому головним завданням економіки природокористу­вання є вивчення найкращих варіантів адаптації глобальної со­ціально-економічної системи до змін, що відбуваються в біосфері, визначення оптимальних антропогенних навантажень на при­родне середовище з використанням усіх можливих економічних стимулів. Ця наука має розробити основні принципи дії цих стимулів.

Для розвитку економіки будь-якої країни важливі три основ­них фактори: 1) головний — трудові ресурси (населення); 2) за­соби виробництва (знаряддя праці сільського господарства, транспорту, будівництва, технології тощо); 3) природні ресурси. Ці фактори завжди використовуються суспільством комплексно: раніше майже безконтрольно, нині — дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань еконо­міки природокористування є необхідність застосування інтегрова­ного підходу до збереження й раціонального використання при­родних ресурсів, тобто ресурси мають розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Реальні потреби в природних ресурсах необхідно визначати з урахуванням взаємозаміни факторів виробництва, а оцінювати їх й одержувати з них продукцію слід як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему. Для цього потрібно для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів побудувати при­родно-продуктовий ланцюг, який з'єднує первинні природні фак­тори з кінцевою продукцією.

Вдосконалення природокористування — міжгалузева пробле­ма, при вирішенні якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (наприклад, кібернетики), визнача­тися альтернативні варіанти й передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Існують три шляхи соціально-економічного зростання: 1) нарощування маси тих же ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності їх використання; 2) нарощу­вання маси тих же ресурсів одночасно з підвищенням ефективно­сті їх використання; 3) підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Найкращим, звичайно, є третій шлях — шлях інтенсивного зростання. Перший — класично екстенсивний, найбільш згубний для природи. Нині переважає другий шлях, перехідний, при якому шкода, заподіяна природі, обчислюється мільярдами карбо­ванців. Повний перехід на інтенсивний шлях розвитку потребує докорінних змін в економічному механізмі, запровадження про­гресивних відносин на конкурентній основі з обов'язковим ураху­ванням природоємності. А ці зміни можливі лише за умови масо­вих зрушень у свідомості людей.

Основними питаннями, які розглядає сучасна економіка природокористування (власне, основними розділами цієї дисципліни), є такі:

особливості (характер, територіальне розміщення, обсяги, запа­си, вартість, господарське значення, техніка добування та віднов­лення) всіх типів природних ресурсів — земельних, лісових, вод­них, повітряних, мінеральних, паливно-енергетичних, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

охорона довкілля та всі види транспорту;

охорона природного середовища під час видобування та транс­портування паливно-енергетичних ресурсів;

охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

охорона середовища та металургійна промисловість;

ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) — аль­тернативні види енергетики;

економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

науково-технічний прогрес як основа раціонального природо­користування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів);

відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища (органи управління, правова основа, зако­ни про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза);

розміщення виробництва з урахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи;

урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні еко­логічні прогнози.

Нині суспільство й навколишнє середовище слід розглядати як складну соціально-еколого-економічну систему. Донедавна еконо­мічну ефективність нової технології, проекту чи заходу визначали тільки за тим, дешевше чи дорожче порівняно з іншими техноло­гіями, проектами буде коштувати (з урахуванням витрат на до­даткову продукцію та транспортного чи господарського ефекту без визначення шкоди, заподіяної природі на далеку перспективу). Сучасний підхід з урахуванням екологічних наслідків має обов'язково включати розрахунок показників шкоди, заподіяної забрудненням чи негативними змінами природного середовища.

Розрізняють кілька видів шкоди: економічна (збитки від зни­ження врожайності через погане хазяйнування; втрати, спричине­ні смертністю та непрацездатністю людей на шкідливих вироб­ництвах, недосконалими технологіями); соціальна (збитки, зу­мовлені міграцією населення через погіршення стану природного середовища, війни чи національні конфлікти та втрати рекреацій­них зон); втрати через падіння престижності певних професій і згортання галузей виробництва.

Рівноваги між інтересами виробництва та станом природи можна певною мірою досягти за допомогою екологічних витрат, до яких належать кошти для проведення заходів, що запобігають негативним екологічним змінам довкілля (очищення газовикидів у повітря, промислових та побутових стоків, створення санітарно-захисних зон, екологічна паспортизація об'єктів, захоронення, збирання, транспортування та спалювання (переробка) відходів, захист від шуму, вібрації, негативного впливу потужних фізичних полів (радіаційного, гравітаційного, електричного, магнітного), а також витрати на ліквідацію негативних екологічних змін природного середовища (компенсації за витрати земель, лісів, рекреаційних зон, здоров'я людей, спеціальне медичне обслугову­вання, затрати на евакуацію, дезактивацію уражених зон тощо).

Рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму су­марних екологічних витрат, називають еколого-економічним стимулом природного середовища. Його можна досягти, обираючи природоохоронні заходи, вартість яких набагато менша порівня­но з економічними збитками, яких вдалося запобігти з їх допо­могою.

Різниця між розрахунковими величинами збитків до здій­снення природоохоронних заходів і залишковим збитком після їх здійснення є відвернутим економічним збитком.

Наведемо кілька узагальнюючих положень та цікавих прикла­дів, які ілюструють значення питань раціонального природоко­ристування й ресурсозбереження для досягнення успіху в гармонізації взаємовідносин людського суспільства та довкілля, макси­мального збереження природи.

Одним з основних факторів виходу з глобальної екологічної кризи є якомога ширше та швидше впровадження найновіших технологій різних виробництв, перш за все — найсучасніших тех­нологічних процесів у базових галузях виробництва (чорна та кольорова металургія, газо- та нафтовидобувна промисловість, транспортування сировини, обробка найважливіших матеріалів, виробництво енергії). Впровадження таких технологій є показом зміни ставлення людини до природи через зменшення витрат сировини (тобто потреб у природних ресурсах) і енерговитрат, підвищення якості виробництва й зменшення його вартості. Ха­рактер технології — один з найважливіших показників ступеня використання людством наукових досягнень.

4. Охорона рослинного й тваринного світу

Охорона флори. Рослинний світ, або флора, дуже чутливо реагує на зміни екологічних факторів і е чітким показником обсягу антропогенного впливу на природу. Рослини — найбільш беззахисні перед діяльністю людини, й з урахуванням сучасного стану біосфери їх охорона стала нині важливим комплексним міжнародним завданням. У 1948 р. при ООН було створено спе­ціальну постійну Комісію з охорони щезаючих видів рослин і тварин, а згодом — Міжнародну Червону книгу, куди заносяться всі рослини та тварини, яким загрожує вимирання. У 1982 р. За­кон про Червону книгу прийнято і в Україні. Сьогодні до неї занесено понад 800 видів рослин і тварин з метою їх охорони і збереження, оскільки їм серйозно загрожує вимирання або знищення через людську діяльність.