Реферат: Охорона і збереження природи всього живого на землі

1. ВСТУП

Сучасна молодь вступає в життя в епоху не тільки бурхливого розвитку науки і техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та демографічного вибуху. Неконтрольоване зростання населення Землі, кількість якого вже перевищила кри­тичну межу, дедалі більше забруднення атмосфери, гідросфери та літосфери, накопичення величезних об'ємів відходів людської діяльності при одночасному виснаженні майже всіх видів при­родних ресурсів призвели до розвитку глобальної екологічної кризи. Біосфера сьогодні вже не спроможна самоочищуватися, саморегулюватися й самовідновлюватися — вона дедалі активні­ше деградує. Людству загрожує загибель найближчими десяти­літтями, якщо воно терміново не змінить свого ставлення до природи, не змінить стилю своєї діяльності й існування, не пере­оцінить життєвих цінностей. Людству потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура й свідомість.

Діяльність людини відбувалася у межах правил антропоцент-ричного гуманізму, тобто ідеї підкорення людині всього, що є в природі, ідеї панування над природою. Як показало життя, ця ідея виявилася хибною. Загальнолюдський інтелект разом з най­сучаснішою технікою, незважаючи на всю могутність, нині не в змозі штучно керувати і підтримувати нормальне функціону­вання тисяч екосистем біосфери, мільйони видів живих істот в якій протягом сотень тисячоліть еволюційно виробляли свої складні численні взаємозв'язки (через обмін речовин, енергії та інформації) для гармонійного співіснування. Доведено, що люди­на ще не може створити екологічно чистих господарств, ідеальної глобальної соціосистеми з регульованою народжуваністю, еконо­мічною й соціальною стабільністю. Сучасні технології стали по­тужним інструментом, за допомогою якого людина споживає значно більше, ніж природа може продукувати, а також викидає в довкілля таку кількість відходів, яку природа не в змозі знешко­дити.

Настав час керуватися в наших діях правилами іншого гума­нізму — екологічного. Основна його ідея — людина є лише часткою природи й Космосу, з законами й силами яких вона повинна рахуватися. Не владарювати над природою, а співпрацювати з нею, бути не «царем природи», а її невіддільною часткою. У XXI ст. людина повинна вступити з новою філософією життя — екологічною, згідно з якою вона є часткою єдиної людської роди­ни, планетарного братства з новою екологічною етикою, що ба­зується на шануванні всіх живих істот Землі.

На думку сучасних екологів (зокрема, французького дослідни­ка Л. Матьє), екологія з її широким діапазоном діяльності вже є не розділом біології, а новим етапом у розвитку всіх наук. Віднині прогресу в наукових дослідженнях можна досягти лише об'єдна­ними зусиллями спеціалістів різних галузей знань.

Отже, нині екологічні дослідження, наука екологія набули виключно великого значення. Як відомо з історії, залежно від рівня розвитку суспільства, від його потреб і проблем з часом мали місце періодичні зміни наук-лідерів. Якщо в XVI — XVIII ст. лідером була механіка, у XIX — фізика, у XX — хімія та ядерна фізика, то на сучасному етапі лідером стала екологія, яка перетворилася з суто біологічної дисципліни на науку про стратегію й тактику виживання людства.

На порозі XXI ст. екологічна криза все більше нівечить приро­ду нашої країни. Загинули сотні малих річок, деградують Чорне й Азовське моря, перетворюються на стічні брудні «відстійники» дніпровські та інші водосховища, ставки й озера. Задихаються від промислових і транспортних забруднень міста, знищуються остан­ні ліси, забруднюються, виснажуються й деградують орні землі. Як дамоклів меч нависла над Україною (а може й над усім світом) Чорнобильська АЕС. Смертність населення України почала пере­важати народжуваність, тобто під загрозою опинився генофонд нації.

Таке становище змусило уряд України в 1992 р. визнати всю територію держави зоною екологічного лиха.

З урахуванням глобальних і регіональних екологічних проб­лем та сучасних підходів до їх вирішення, керуючись ідеями екологічної філософії та використовуючи багаторічний досвід викладання природоохоронних дисциплін, автори підготували цей підручник, мета якого — дати учням старших класів необхід­ні знання з теоретичних і практичних питань сучасної екології. Хотілося б, щоб молоді люди, яким відкриває свої двері XXI ст., пам'ятали слова римського мислителя Л. Сенеки, сказані ще в І ст. н. е.: «Жити щасливо і жити в злагоді з природою — одне й те саме».

2. Еволюція відносин людини й природи

8 появою на планеті Земля біологічного виду найвищої органі­зації — людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адап­тацією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенного характеру. З самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот особливою агресивністю і мала характер не рівноправного співмешканця середовища існування, а підкорюва­ча, насильника, споживача, не здатного до самообмежень.

Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, їхній розумовий і технічний потенціал дуже слабким, а могутність Природи незрівнянно більшою у порівнянні з людсь­кою, природне середовище практично не відчувало на собі тиску гомо сапієнса, воно легко самоочищалося і самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людське населення почало зростати такими темпами, досягло такої адаптації й поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. Людська діяльність з часом перетворилась в могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів й континентів, але й на планеті в цілому. Але свого відношення до природи, її ресурсів, людина за віки не змінила, і це призвело до виникнення глобальних еколо­гічних кризових ситуацій.

Це проаналізовано на конкретних прикладах антропогенної діяльності відомими вітчизняними й зарубіжними фахівцями (В, Рахіліним, Л. Гумільовим, І. Кейсевичем, Р. Кейтесом, Р. Грове, К. Човдрі та ін.). У найдавніші часи — мільйони років тому (епоха палеоліту, мезоліту) — для людської спільноти було ха­рактерне пристосування до природи, велика повага до її сил і явищ, а для людської діяльності — збирання дарів природи, виготовлення примітивних знарядь праці, мисливство, рибаль­ство. Пізніше, в неоліті (8—4 тис. років тому), започатковане примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення до­сконаліших знарядь праці з кістки, рогу, каменю, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд), будівництво перших жител і святилищ. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила, вплив людини на довкілля — мінімальним і практично не позна­чався на функціонуванні екосистем суші, а екосистем Світового океану не торкався взагалі.

Першого удару природі людина завдала з початком інтенсив­ного розвитку землеробства й скотарства, особливо в період, коли площі земель для сільськогосподарських угідь люди почали готу­вати, випалюючи тисячі гектарів лісів (пізній неоліт). За допомо­гою вогню люди також полювали на диких звірів, завдаючи величезної шкоди природі. А розвиток тваринництва супроводжу­вався виїданням і витоптуванням трав'яних масивів на великих площах аж до їх повної деградації.

На початку неоліту, коли людство винайшло лук, спис та інші знаряддя ефективного вбивства, дуже швидко, можливо, за кілька тисячоліть, було знищено мамонтів та інших крупних тварин майже на всій планеті.

Історія свідчить про наявність сумної закономірнос­ті: популяційні вибухи чисельності гомо сапіенс, що мали місце періодично в зв'язку з його розселенням на планеті, як правило, супроводжувалися повним вини­щенням крупних рослиноїдних тварин і птахів. 40— 100 тис. років тому у Євразії зникли мамонт, лісовий слон (5 видів), бегемот, носоріг (лісовий і шерстистий), гігантський олень, гігантська лань, шаблезубий тигр, печерні лев і ведмідь, гігантський нелітаючий лебідь та ін.; в XIII—XI ст. до н.е. в Північній Америці, а в IX—V ст. — в Центральній та Південній Америці зник­ли гігантські лінивці (2 види), слони, гігантська лама й броненосець, бізони, лев, печерний ведмідь, гігантські птахи (таратони, лелеки, індики), гігантські черепахи (300—400 кг).

Настала перша глобальна екологічна криза (у зв'язку з тим, що було вичерпано джерело харчування). Але людство в неоліті освоїло землеробство й приручило тварин (почало розвиватися скотарство) й цим створило собі нову екологічну нішу. Це була неолітична революція свідомості й буття людства. У ці часи, як вважає акад. М. Мойсєєв, населення земної кулі скоротилося У 8—10 разів, і після цього історія пішла шляхом швидкого роз­витку сільського господарства, тваринництва, а потім — інтенсив­ного використання мінеральних та енергетичних ресурсів літосфе­ри, розвитку промисловості.

З розвитком землеробства й скотарства розпочалися перші

локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою змі­ною складу флори, фауни, грунтів, мікроклімату, різким змен­шенням природних біологічних ресурсів. Прикладом цього мо­жуть бути антропогенні пустелі Північної й Центральної Африки, Близького Сходу, Центральної частини Північної Америки, що виникли всього кілька тисяч років тому.

Наступний етап збільшення антропогенного тиску на довкілля приніс розвиток промисловості. Він розпочався з XV—XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн і були досягнуті значні успіхи в розвитку будівництва, техніки, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.

Концентрація великої кількості людей у перших містах супро­воджувалась активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, випалювання цегли, паливо, виготовлення знарядь праці, транспортних засобів, меблів тощо), спустошенням луків, пасовиськ, виснаженням сільськогосподарських угідь. Міс­та перетворилися на райони екологічних напружень. Урбанізація стала негативним екологічним фактором.