Реферат: Основні напрями державної політики України в галузі збереження довкілля

неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності

органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення

грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних

екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині

14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються

еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є

солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод

загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях

спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки

за 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в

грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без

суворого і надійного державного екологічного та митного контролю

за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої

бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання

у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших

хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням

може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити

відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість

агроландшафтів.

4. ТРАНСПОРТ

Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема

рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові

судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а

також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення

(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції

технічного обслуговування, майстерні тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази

автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття

автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,

кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах

ремонту автомобілів.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт

забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:

на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків -

оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві,

Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок

роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх

кількості.

Залізничний транспорт України використовує приблизно

170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води

використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні

втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні

мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн

забруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.

Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,

нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин

у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні

гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500

тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний

вузол.

Морський транспорт забруднює море відходами харчування,

сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний

стан моря, особливо в припортових зонах.

5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх

негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на

обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення

довкілля;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст,

зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового

потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені

житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через

міста, що значно збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з

пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності

таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і

каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на

екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст. Висока

забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому

числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних

систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного

промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели

до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм

тощо.

На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських

населених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)

забезпечено централізованим водопостачанням.

Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів

становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі

підприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,

з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.

куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення із

загального обсягу необхідної кількості води використовується

близько 40 відсотків підземних вод.

Система водопровідно-каналізаційного господарства нині

перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:

водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного

покриття;

понад 17 відсотків води для споживання за окремими

фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого

стандарту;

суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство

зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів

(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.

кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних

мереж);

витоки та невраховані витрати води становлять понад 15

відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді

(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні

становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей

показник дорівнює 100 - 200 літрам);

не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392

селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні

каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби

скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо

очищених стічних вод);

неефективність комплексних програм екологізації технологій у

промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та

на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які

витримують основне навантаження з очищення промислових і міських

стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу

(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу

вторинного забруднення довкілля;

промислові підприємства за браком ефективних технологій

очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у

водойми через систему централізованої каналізації

висококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують

каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення

міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного

очищення, що робить неможливим використання очищених міських

стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.

Основними джерелами забруднення повітря в

житлово-комунальному господарстві України є підприємства з

виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового

господарства, промислові підприємства комунального машинобудування

та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значну

кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у

каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної

обробки води, яка використовується в системах теплопостачання.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується

близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771

міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без

дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і

повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне

обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

Традиційна технологія знешкодження міського сміття на

звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення

сільської місцевості.

6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також

низький технологічний рівень промисловості України поставили її в

число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та

накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році

становив 700 - 720 млн. тонн.

Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у

більшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво не

позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.

За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території

України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,

що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.

Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,