Реферат: Основні напрями державної політики України в галузі збереження довкілля

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого

погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і

біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що

екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими

регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її

довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними

наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до

рівня глобальної екологічної катастрофи.

1. ПРОМИСЛОВІСТЬ

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану

довкілля, є:

застаріла технологія виробництва та обладнання, висока

енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - три

рази відповідні показники розвинутих країн;

високий рівень концентрації промислових об'єктів;

несприятлива структура промислового виробництва з високою

концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,

оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень

експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

відсутність належного правового та економічного механізмів,

які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та

природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову

металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні

допоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих

галузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерел

забруднення досягають 38 відсотків загальної кількості

забруднюючих речовин.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан

навколишнього природного середовища характеризується викидами в

атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті,

фтористих та інших шкідливих сполук.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та

нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня

забруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічні

підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або

недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість - одна з

основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна

кількість яких - токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого

впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічного

ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що

може статися у разі порушення технологічних режимів роботи

устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюють

довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими

технологічними процесами.

2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ

Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів

атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30

відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних

джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві

найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і

забруднення земель через накопичення значної кількості відходів

(золи, шлаків, пилу).

Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях

народного господарства - промисловості, медицині, сільському

господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено

на атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків

загальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6

млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх

потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в

Європі.

Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані

будівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС з

різними ступенями будівельної готовності. Другий блок

Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції

остаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі

розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали,

але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні

станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове

зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки

відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної

та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального

використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-

кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не

пристосованих для зберігання сховищах велика кількість

радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.

Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської

АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні

радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких

близько 20 млн.кюрі.

У шести областях України розташовані регіональні підприємства

УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,

які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей

народного господарства. Ці підприємства також не мають установок

для первинної переробки відходів.

Підприємства з видобування та переробки уранових руд

знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській

областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її

відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,

газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього

природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,

продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і

радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей

головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами

хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням

джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах

господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8

тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько

400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.

Через існування великої кількості штучних і природних джерел

іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської

катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна

ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів

радіаційного захисту населення та навколишнього природного

середовища.

В систему таких заходів мають входити : основи ядерного

законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної

безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської

катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та

підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту

населення.

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Сільське господарство України - найбільш природомістка

галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає

41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка

території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55

відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -

сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському

виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів

води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на

одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,

у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці

показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність

сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді

регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені

малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та

схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка

території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а

рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Україні

значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в

Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність

реального власника, помилкова стратегія максимального залучення

земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку

землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена

цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем ведення

землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення

недостатньої кількості органічних добрив, низький

науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації

меліоративних систем, недосконала система використання і внесення

мінеральних добрив та невиконання природоохоронних,

комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В

окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається