Реферат: Індикативне планування

Індикативний план передбачає три типи показників: прогнозні, директивні та розрахункові. Прогнозні показники визначають можливі орієнтири розвитку економіки, окремих сфер і елементів ринку. Директивні показники виробничої діяльності підприємств затверд­жені у Державному плані й обов'язкові до виконання без огляду на економічну доцільність. Ці показники характерні переважно для адмі­ністративно-командної економіки.

У процесі розробки Державної програми економічного і соціаль­ного розвитку визначають прогнозні та розрахункові показники, зок­рема, такі:

обсяги виробництва найважливіших видів продукції;

обсяги державного замовлення (контракту);

обсяги експорту й імпорту продукції та послуг;

міжрегіональні поставки продукції;

участь у виконанні державних цільових комплексних програм;

виробництво валового внутрішнього продукту (чистої продукції);

завдання щодо використання трудових ресурсів та зайнятості на­селення;

грошові доходи населення;

введення у дію виробничих потужностей за рахунок державних капіталовкладень;

введення в дію об'єктів соціальної сфери;

обсяги відрахувань за користування державним майном;

завдання щодо демонополізації виробництва;

завдання з приватизації державного майна;

ціни на продукцію державних підприємств, які підлягають держав­ному регулюванню;

завдання з охорони навколишнього середовища.

Розрахункові показники, які розробляють у державній програмі, відображають її аналітичні та фінансові аспекти.

До показників, які контролює державна влада, належать: держав­ний контракт та державне замовлення, ціни і тарифи на окремі види продукції та послуги, які регулює держава.

Державними важелями впливу на виконання державних програм є:

соціально-економічні нормативи (мінімальна заробітна плата, нор­ми амортизації тощо);

податки і податкові пільги:

державні інвестиційні ресурси;

державні кредитні ресурси і кредитна політика;

регламентація ціноутворення;

державні замовлення (контракти);

мито і митні збори;

бюджетні асигнування і дотації;

розміри пенсій, стипендій, допомоги;

регулювання оплати праці;

заборони, ліцензії, квоти. Структура індикативного плану може

виглядати так:

Розділ 1. Соціально-економічна й екологічна ситуація. Розділ 11. Головні напрями, цілі та пріоритети, структура і пропор­ції соціально-економічного розвитку.

Розділ III. Соціальний розвиток і рівень життя.

1. Населення, праця і кадри.

2. Цільові орієнтири, пріоритети, соціально-економічні норми і нормативи.

3. Узагальнені показники соціального розвитку і рівня життя.

4. Програми соціального розвитку: рівень життя, забезпеченість житлом, продовольче забезпечення, насичення ринку непродоволь­чими товарами і послугами, охорона здоров'я та освіта, екологічне оздоровлення, шляхове господарство, комунальне господарство, по­ліпшення умов праці, трудова діяльність.

Розділ IV. Економічний розвиток країни.

1. Цільові орієнтири, пріоритети.

2. Узагальнені показники економічного розвитку, структурні зру­шення, пропорції.

3. Програми економічного розвитку:

а) державного, колективного, приватного сектора, у тому числі машинобудівного та агропромислового комплексів, легкої промисло­вості, транспорту, металургійного, паливно-енергетичного, хіміко-лісового і будівельного комплексів;

б) участь у реалізації міждержавних програм розвитку. Розділ V. Охорона навколишнього середовища і раціональне ви­користання природних ресурсів.

1. Цільові орієнтири, пріоритети, норми і нормативи.

2. Програми оздоровлення екологічної обстановки, охорони дов­кілля і раціонального використання природних ресурсів.

Розділ VI. Економічні регулятори, які застосовують протягом по­точного і перспективного періодів:

ціни і тарифи (пільги і дотації), податки і платежі (зниження або підвищення податкових ставок); норми амортизаційних відрахувань;

цінні папери (акції, облігації, позики, зобов'язання державної скарб­ниці); бюджетні асигнування (в тому числі й валютні);

кредити (обсяг, строки користування, відсоткові ставки); інвести­ції (перерозподіл централізованих капіталовкладень); державні резер­ви (матеріальні, фінансові, готова продукція).

Розділ VII. Прогноз розвитку ринкових відносин і кон'юнктури ринку.

1. Кон'юнктура внутрішнього ринку і його розвиток.

2. Кон'юнктура зовнішнього ринку і його розвиток.

3. Матеріально-технічне постачання під держзамовлення.

4. Функціонування товарних, фондових і трудових бірж. Розділ VIII. Бюджетне планування.

1. Фінансово-кредитна політика.

2. Бюджетна політика.

3. Програми фінансового оздоровлення.

Розділ IX. Соціально-економічний розвиток регіонів. 1. Областей:

а) економічне регулювання;

б) програми розвитку областей за рахунок централізованих і де­централізованих ресурсів.

2. Природно-економічних районів:

а) економічне регулювання;

б) програми розвитку окремих природно-економічних районів за рахунок централізованих і децентралізованих ресурсів.

3.

Для розробки індикативних планів на різних рівнях планування використовують такі методи: системного аналізу, балансовий, норма­тивний, економіко-математичні, програмно-цільовий.

Метод системного аналізу застосовують для вивчення розвитку економічної ситуації у народному господарстві в минулому, теперіш­ньому і майбутньому з урахуванням різних його варіантів.

Системний економічний аналіз передбачає:

економічний аналіз організаційної структури об'єкта, який пла­нують, ефективності функціонування структурних підрозділів;

вивчення варіантів планованих рішень для вибору найоптимальніших;

оперативне виявлення і вивчення відхилень від запланованих зав­дань у розвитку економіки;

аналіз ефективності використання ресурсів у процесі реалізації індикативного плану.

Аналіз економічного і соціального розвитку національної еконо­міки є вихідним для формування державного плану. Предметами економічного аналізу на макрорівні є тенденції, фактори, структурні змі­ни збалансованість, інтенсивність, ефективність суспільного вироб­ництва, народногосподарська кон'юнктура-Головним принципом системного аналізу є комплексність, що пе­редбачає використання широкого кола показників, за якими його проводять.

Найбільшу увагу треба приділяти аналізу найважливіших загаль­ноекономічних пропорцій з погляду соціальної спрямованості. Розпо­чинати доцільно з оцінки економічного і наукового потенціалу дер­жави. Кількісному та якісному аналізу підлягають земельні ресурси, запаси мінеральної сировини, водні й лісові ресурси та їх розміщення на території України. Характеризують також динаміку і структуру населення країни, формування її трудових ресурсів. Науковий потен­ціал оцінюють щодо кількості та складу наукових організацій, квалі­фікації зайнятих у них працівників, динаміки результативності їх дія­льності.

Основні фонди, як складову частину національного багатства, аналізують щодо їх технічного рівня і зношення. Характеризують об­сяги та якісний склад оборотних фондів, розміри обігових коштів, їхню обіговість.

Темпи економічного розвитку розглядають на підставі показників ВВП та національного доходу.

Аналіз темпів економічного розвитку доповнюють аналізом макроекономічних пропорцій. У їхньому складі виділяють частки фонду відшкодування, кінцевого продукту, фонду оплати праці та прибутку у виробленому національному доході; співвідношення між фондом споживання і фондом нагромадження; фондом виробничого нагрома­дження і ресурсами, потрібними для цього, необхідним та додатко­вим продуктами, грошовими доходами та видатками населення і роз­дрібним товарообігом; увезенням та вивезенням продукції; кількістю зайнятих і кількістю робочих місць; капіталовкладеннями і прирос­том основних фондів тощо. Аналіз макроекономічних пропорцій дає змогу виявити головні макроекономічні тенденції відтворювального процесу в державі. Для отримання цілісної картини аналізують сектор­ні й галузеві пропорції.

Під час передпланових досліджень аналізують та обґрунтовують фактори і джерела економічного зростання. Вплив факторів на темпи економічного зростання оцінюють із застосуванням методів індекс­ного, факторного і регресійного аналізу, економіко-математичного моделювання.

У системному аналізі важливе місце посідають показники зведено­го фінансового балансу, в тому числі державного бюджету. Головне завдання аналізу фінансових показників - визначення можливостей фінансування різних заходів, що передбачені в індикативному плані.

У процесі аналізу досліджують відтворення основних виробничих фондів, яке передбачає оцінку ресурсів, інвестицій (зокрема, капіта­ловкладень), їхньої структури в динаміці, тривалості відтворення ос­новних фондів, обсягів незавершеного будівництва.

Трудовий потенціал аналізують з огляду на освітній склад зайня­тих у народному господарстві, їхню статево-вікову структуру. Оці­нюють працезабезпеченість, аналізують динаміку зайнятості, продук­тивності праці, рівень оплати праці.

Аналіз динаміки і структури матеріальних витрат передбачає ви­значення питомих витрат сировини, матеріалів, енергії, палива на одиницю ВНП і порівняння цих показників з аналогічними показни­ками інших країн.

Цілісну картину функціонування економіки дає змогу доповнити аналіз головних характеристик міжгалузевих народногосподарських комплексів: паливно-енергетичного, конструктивних матеріалів, ма­шинобудівного, агропромислового, інвестиційного, транспортного, а також окремих галузей національної економіки.

Спеціально в економічному аналізі виділяють вивчення ходу рин­кових реформ, результатів їхнього впливу на прискорення та ефектив­ність соціально-економічного розвитку держави.

На рівні регіонів економічний і соціальний розвиток аналізують у розрізі двох головних груп показників. Перша з них характеризує ре­гіон як виробника матеріальних благ і послуг, призначених для задо­волення потреб регіону, держави і поставки їх на експорт, друга - як споживача матеріальних благ і послуг усіма галузями й населенням, які надходять у порядку міжрегіонального обміну.

На рівні галузей, об'єднань, підприємств аналізують показники організаційно-технічного й економічного рівня виробництва.

Зміст балансового методу планування полягає у застосуванні сис­теми розрахунків, які пов'язують потреби суспільства з ресурсами за допомогою системи економічних балансів. Через показники балансів визначають кількісні співвідношення між виробництвом і споживан­ням матеріальних благ, національного доходу тощо. У цьому випадку всі економічні взаємозв'язки в народному господарстві відображені в певних кількісних пропорціях з урахуванням наявних і можливих ре­сурсів. Найважливіші баланси національної економіки є органічною складовою Державної програми економічного і соціального розвитку України.

На практиці баланси звичайно є двосторонньою таблицею або таблицею, розділеною на верхню і нижню частини.

Усі баланси класифікують за різними ознаками. За видом виробничих ресурсів їх поділяють на баланси матеріальних, трудових, природних, фінансових ресурсів і виробничих потужностей, див. рис).