Реферат: Фінансово-бюджетне регулювання

У скрутних ситуаціях покриття бюджетного дефіциту може здійснюватися способом додаткової емісії грошей. Наслідки грошової емісії загальновідомі: з'являється ризик неконтрольованої інфляції, руйнуються стимули довгострокових інвестицій, розкручується цінова спіраль, знецінюються заробітна плата та збереження населення, відтворюється новий бюджетний дефіцит.

Емісія цінних паперів вважається безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту. Держава в особі своїх орга­нів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фі­нансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держа­ва як емітент стає суб'єктом ринку цінних паперів і фондового ринку. Ринок цінних паперів — це частка фінансового ринку, яка забезпечує можливість мобілізації фінансових коштів та інвестицій, переміщення капіталу в різні галузі економіки з можливо найвищою нормою прибутку, а також виконання по­середницької ролі в процесі збирання коштів у їхніх власників та ефективного розміщення цих коштів як у державному, так і в приватному секторах економіки.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випли­вають з цих документів. До основних державних цінних паперів належать облігації та казначейські зобов'язання.

Облігація (лат. obligatio — зобов'язання) — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверд­жує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою фіксо­ваного процента (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і гро­мадян на добровільних засадах. Державними облігаціями є: обліга­ції внутрішніх державних позик (ОВДП) та облігації державних міс­цевих позик. Рішення про випуск таких облігацій приймають від­повідно Кабінет Міністрів та місцеві Ради. Облігації внутрішніх дер­жавних і місцевих позик випускаються на пред'явника, тобто вони вільно, через звичайний продаж (придбання) обертаються на ринку цінних паперів.

Казначейські зобов'язання (КЗ) України — це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних [ засадах серед населення. Вони засвідчують внесення їхніми влас­никами грошових коштів до бюджету і дають право на одержан­ня фінансового доходу.

Казначейські зобов'язання поділяються на: довгострокові (від 5 до 10 років); середньострокові (від 1 до 5 років); короткостро­кові (до одного року). Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймає Кабінет Міністрів; короткострокових — Міністерство фінансів. Кошти від реалізації КЗ спрямовуються на покриття поточних видатків Державного бюджету.

Держава як суб'єкт ринку цінних паперів, з одного боку може бути емітентом цінних паперів, з іншого — є суб'єктом правового регулювання їхньої емісії та обігу. Державний конт­роль і регулювання функціонування даного ринку відповідно до Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондо­вого ринку.

Державні позики є менш небезпечними, ніж пряма емісія, але й вони здатні справляти негативний вплив на економіку країни. По-перше, за певних ситуацій держава вдається до примусового розміщення державних цінних паперів, руйнуючи тим самим ринкову мотивацію діяльності суб'єктів господарювання. По-друге, державні позики мобілізують вільні кошти на ринку пози­кових капіталів та зменшують попит на кредити.

У зв'язку з обмеженістю коштів і невиконанням дохідних ста­тей затвердженого бюджету фактичне виконання Державного бюджету України за останні роки є нижчим за передбачене. Брак коштів постійно змушує вирішувати проблему пріоритетності напрямків їх витрачання. У цих випадках стає неминучим сек­вестр (скорочення) витрат, тобто їх пропорційне зменшення (крім спеціально захищених). Передовсім фінансуються поточні видатки (заробітна плата в бюджетній сфері, трансферти, витрати на медикаменти і т. ін.).

Існує багато способів подолання бюджетного дефіциту, але всі вони пов'язані з удосконаленням податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної політики, демонополізацією економіки, зміцненням податкової дисципліни. Отже, бюджетні проблеми слід розглядати в контексті макроекономічних проблем. Тому й потрібний системний підхід до формування та реалізації соціально-економічної політики держави.

Етапи бюджетного процесу

Бюджетний процес - це регламентований законодавством порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх ви­конання і контролю за виконанням. Зміст етапів бюджетного процесу регламентований Конституцією України та Законом України «Про бюджетну систему України».

Етапами бюджетного процесу в Україні є: складання проекту бюджету; розгляд бюджету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

1. Складання проекту Державного бюджету. Бюджетний процес починається з того, що ВР України не пізніше 15 червня поточного року розробляє й надсилає Президентові спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрямки бю­джетної політики на наступний рік.

Кабінет Міністрів України опрацьовує проект Державного бюджету відповідно до тих засад державного регулювання еко­номічного й соціального розвитку країни на плановий рік, які ви­значені в бюджетній резолюції.

Попередній проект зведеного бюджету України складає Міні­стерство фінансів на підставі прогнозних макроекономічних по­казників на плановий рік. Цей проект доводиться до міністерств, відомств та інших органів державної влади, які розглядають його і в двотижневий термін подають Мінфіну власні пропозиції щодо проекту бюджетів з відповідними розрахунками та обгрунтуван­нями. Міністерство фінансів після розгляду пропозицій готує проекти зведеного та Державного бюджету і подає їх на розгляд Кабінету Міністрів разом з переліком спірних (не погоджених) питань.

КМ України розглядає на своєму засіданні проекти зведеного і Державного бюджетів, ухвалює остаточне рішення щодо проекту закону про Державний бюджет України і подає останній на роз­гляд Президентові. Президент розглядає його і, у разі згоди, вно­сить до Верховної Ради. Проект закону має бути поданий до ВР України до 15 вересня.

До проекту закону додаються: основні прогнозні макроекономічні показники економічного й соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів, основні напрями бюджетної та податкової політики, пропозиції щодо взає­мовідносин Державного й місцевих бюджетів, обсяги централізо­ваних капітальних вкладень із розрахунками та обгрунтуваннями в розрізі окремих позицій і загальні показники зведеного бюджету. Крім того, до проекту Закону додаються також необхідні інформаційні матеріали, а саме:

• прогноз доходів і видатків Державного бюджету на три на­ступні роки, розроблений на підставі основних прогнозних мак­роекономічних показників;

• перелік законів, окремих статей законів та інших норматив­них актів, що суперечать проекту Закону про Державний бюджет, і із зазначенням причин розбіжностей;

• перелік податків, зборів, інших обов'язкових платежів із за­значенням ставок і пільг;

• перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету. У разі, якщо розпорядниками коштів є два суб'єкти (або й більше), подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб'єкта і загальні витрати на програму. І 2. Розгляд Верховною Радою проекту Закону про Державний бюджет здійснюється в порядку, передбаченому Регламентом ВР України. Проект Закону про Державний бюджет рекомендує на засіданні Верховної Ради Президент України. З докладною доповіддю про проект Закону виступає Міністр фінансів або осо­ба, котра виконує його обов'язки.

3. Затвердження Державного бюджету здійснює Верховна Рада. Затвердженню підлягають:

• граничний розмір дефіциту Державного бюджету та джерела його покриття;

• суми доходів Державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

• суми видатків Державного бюджету щодо кожного розпоря­дника коштів відповідно до бюджетної класифікації;

• суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регу­люючих доходів до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

• розмір оборотної касової готівки Державного бюджету. Доходи і витрати цільових загальнодержавних фондів, вклю­чених до складу Державного бюджету, затверджуються для кож­ного фонду окремо. Поточні витрати цільових загальнодержавних фондів затверджуються в межах доходів цих фондів. Видатки розвитку можуть бути скорочені Верховною Радою із спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків Державного бюджету. Забороняється витрачати кошти Пенсійного фонду на інші цілі, крім передбачених Положенням про цей фонд.

4. Виконання бюджету є найважливішою стадією бюджетного процесу. Касове виконання Державного бюджету здійснюється через установи Національного банку України, Державного екс­портно-імпортного банку, АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українського акціонерно-промислово-інвестиційного бан­ку «Промінвестбанк». Названі банки здійснюють касове вико­нання державних позабюджетних фондів. Пенсійний фонд обслу­говує АКБ «Аваль».

Розпорядником бюджетних коштів є Державне казначейство. Згідно з відповідним положенням Державне казначейство: