Реферат: Державне програмно-цільове планування

Сутність програмно-цільового методу планування, цільові комплексні програми

Наявність вад ринкового саморегулювання та вад державного втручання в економіку породжує складні соціально-економічні проблеми, вирішення яких пов’язане з використанням так званого програмно-цільового методу планування.

Використання програмно-цільового методу планування перед­бачає:

• визначення проблеми та формулювання цілей;

• розробку й реалізацію програми, спрямованої на досягнення цілей;

• систематичний контроль за якістю та результатами робіт, передбачених програмою;

• коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей. Застосування програмно-цільового підходу зумовлене ба­гатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами ресурсів і, як наслідок, виникненням негативних зовнішніх ефектів (екстерналій); потребою в глибоких структурних перетвореннях; реакцією на політичний тиск або підприємницьку ініціати­ву і т. п.

Програмно-цільовий метод планування реалізується через цільові комплексні програми. Цільова комплексна програма (ЦКП) — це документ, в якому міститься визначений за ресур­сами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей. Цілі, на які має бути спрямована ЦКП, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю певної конкретної або кількох су­міжних соціально-економічних проблем.

Класифікація ЦКП

Класифікація ЦКП здійснюється за такими основними ознаками: за рівнем, складом, сферою впливу та реалізації; за характером і специфікою проб­лем і цілей; за термінами виконання.

За рівнем, складом, сферою впливу та реалізації виділяють та­кі програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, між­регіональні, регіональні, локальні.

За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють програми:

— соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем розвитку й удосконалення способу життя, підвищення матері­ального й культурного рівня населення, поліпшення виробни­чих і соціальних умов праці та відпочинку, зростання масшта­бів та ефективності функціонування суспільного сектору і т. п.

Виробничі, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (робіт, послуг), розвиток прогресивних вироб­ництв, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів.

Науково-технічні, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки та впровадження в практику новіт­ньої техніки і технології.

Екологічні, спрямовані на ресурсозбереження, здійснення при­родоохоронних і природоперетворювальних проектів.

Інституціональні, орієнтовані на вдосконалення організації управління господарськими системами, трансформацію відносин власності.

Регіональні, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення структури економіки сформованих соціально-еко­номічних комплексів регіонів.

За термінами виконання програми поділяють на: довгостро­кові (розраховані на період 5-10 років); середньострокові (1-5 років); і короткострокові (до 1 року). Ця класифікація зумовлена характером цілей, на досягнення яких спрямовано програму. Дов­гострокові програми спрямовано на досягнення стратегічних ці­лей. Як правило, досягнення стратегічної цілі — це тривалий про­цес, пов'язаний із суттєвими структурними зрушеннями в еко­номіці, які через інерційність економіки не можна здійснити швидко. Середньострокові програми розв'язують тактичні зав­дання. Короткострокові програми спрямовані на вирішення по­точних проблем (оперативних цілей).

Нині в Україні реалізуються науково-дослідні та конструктор­ські роботи за понад 60-ма державними та міжнародними ЦКП. Найбільш відомими з них є: «Програма стабілізації та розвит­ку АПК», «Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості», «Комплексна програма модернізації та розвитку паливно-енергетичної промисловості («Енергетика»)», «Програма розвитку вугільної промисловості та її соціальної сфери («Вугілля»)», «Програма розвитку та техніч­ного переозброєння підприємств чорної і кольорової металургії», «Програма конверсії військово-промислового і машинобудівельного комплексів», «Програма розвитку авіаційної промисловос­ті», «Програма розвитку хімічної, нафтохімічної та нафтоперероб­ної промисловості», «Програма розвитку транспортного ком­плексу», «Програма розвитку лісового господарства і лісопроми­слового комплексу», «Програма ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», «Програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра», «Програма в галузі охорони здоров'я і медичної техніки», «Наці­ональна програма відродження освіти («Україна — XXI століт­тя»)», «Програма основних напрямків розвитку культури», «Прог­рама розвитку матеріально-технічної бази книговидання і преси», «Національна космічна програма», «Державна програма привати­зації» тощо.

Програмування як спосіб вирішення економічних проблем за­стосовується в різних ланках організаційної структури економі­ки. Найважливіші програми, спрямовані на розв'язання загально­державних і загальносуспільних проблем, які формуються, вихо­дячи з стратегічних цілей держави, здобувають статус національ­них програм. В Україні національні ЦКП розробляються і реалі­зуються згідно з Постановами Верховної Ради, Указами Прези­дента, Розпорядженнями Кабінету Міністрів.

Розробка та реалізація ЦКП потребують виконання певної су­купності робіт (заходів), пов'язаних з техніко-економічним об­грунтуванням, плануванням, виробництвом, фінансуванням і т.п. Сукупність заходів, передбачених програмою, для зручності роз­гляду можна згрупувати у два блоки: основна діяльність та її за­безпечення.

До основної діяльності належать: передінвестиційні до­слідження, планування, розробка проектно-кошторисної доку­ментації, укладання контрактів, капітальний ремонт, будівель­но-монтажні роботи, технічне переозброєння, реконструкція, виробництво, надання послуг, уведення в експлуатацію об'єк­тів і т. п.

Діяльність із забезпечення включає організаційне, право­ве, кадрове, фінансове, матеріально-технічне, маркетингове, інформаційне забезпечення.

Етапи програмно-цільового планування

Кожна ЦКП, незалежно від її складності, обсягів фінансування та масштабів робіт, перебуває в різних станах: від стану, коли програми ще немає, до стану, коли про­грами вже немає. Проміжок часу від моменту виникнення про­грами до моменту її ліквідації має назву життєвого циклу ЦКП. Згідно з існуючою практикою стани, через які проходить ЦКП, називають етапами (фазами, стадіями) ЦКП. У свою чергу, кожен етап може підрозділятися на — підетапи (під-фази, підстадії).

Відповідно до системного підходу й основних принципів про­грамно-цільового планування (цільова спрямованість на досяг­нення кінцевих результатів, комплексність, альтернативність, ке­рованість) передування етапів розробки та реалізації ЦКП здійснюється за такою схемою.

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному роз­в'язанню.

2. Формування та видача вихідного завдання на розробку програми.

3. Розробка проекту програми.

4. Затвердження програми.

5. Реалізація програми.

6. Звіт про виконання програми.

Розглянемо сутність, завдання і перелік необхідних видів ро­біт та обґрунтувань кожного етапу розробки і реалізації цільових Комплексних програм (рис. 1.).

Рис. 1. Етапи розробки та реалізації ЦКП

1. Відбір переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню.

Згідно з теорією менеджменту всю сукупність проблем мож­на класифікувати за двома типами. По-перше, проблемною вважається ситуація, коли традиційні методи державного регу­лювання нездатні забезпечити досягнення цілей соціально-економічної політики. Так, за допомогою непрямих методів ре­гулювання держава впливає на економічні інтереси суб'єктів підприємництва з метою орієнтації їхньої діяльності в напрям­ках державних пріоритетів. Але низька еластичність економіч­них важелів і мотивів поведінки підприємців створює ситуа­цію, коли мета державного регулювання стає неадекватною засобам її досягнення. Як наслідок — цілі не досягаються. По-друге, проблематичною є й потенційна можливість досягнення позитивного результату.

Формування переліку проблем, що підлягають програмному розв'язанню здійснюється на підставі стратегії соціально-економічної політики держави. У зв'язку з тим, що ЦКП держав­ного рівня потребують, як правило, великих обсягів фінансових і матеріальних ресурсів і навіть (у деяких випадках) створення спеціальних органів управління, формування національних про­грам доцільно здійснювати тільки в разі, по-перше, великої на­родногосподарської значущості та, по-друге, неможливості комп­лексного розв'язання проблем за допомогою традиційних методів планування та регулювання. Відтак, основними принципами формування переліку проблем, для розв'язання яких необхідне розроблення відповідних програм, є: оцінка суспільних потреб у вирішенні тієї чи тієї проблеми; облік і аналіз негативних і пози­тивних зовнішніх ефектів, які можуть виникнути в результаті ви­рішення існуючих проблем; порівнювання витрат на розв'язання проблем із ресурсними можливостями.

Процедура відбору проблем, що підлягають програмному роз­в'язанню, пов'язана з пріоритетами соціально-економічної політики держави. Проголошення державних пріоритетів здійснюється на підставі політичних рішень, які мають відповідати принципам еко­номічної ефективності та соціальної справедливості.