Реферат: Методика складання і аудит фінансової звітності

Приклад 2.

Використовуючи попередній приклад, припустимо, що у кінці звітного періоду підприєм­ство відмовиться у подальшому випускати продукцію як неконкурентоспроможну і не може використати або реалізувати придбані для її виробництва матеріали. Отже, ніяких економічних вигід від їх наявності підприємство вже не отримає. Тому такі запаси слід виключити з активів і визнати у складі витрат авітиаго періоду (збитків), про фінансові результати.

1.2.Принципи підготовки фінансової звітності.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та з/сгавну інфор­мацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу.

Для досягнення дохідливості інформації припускається, що користувачі мають певний рівень знань і прагнуть уважно вивчити надану інформацію. Проте можлива складність розуміння інформації, яка необхідна для прийняття економічних рішень користувачами (наприклад, про фінансові інструменти), не може вважатися підставою для виключення такої інформації зі складу фінансових звітів.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 вимагає наявність у ній даних про:

— підприємство;

— дату звітності та звітний період;

— валюту звітності та одиницю її виміру;

— відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

— облікову політику підприємства та її зміни;

— аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

— консолідацію фінансових звітів;

— рипинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння активами;

— участь у спільних підприємствах;

— виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

— переоцінку статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація. Суттєвість - це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Найпростішим прикладом застосування кількісного обмеження суттєвості є скла­дання фінансової звітності у тис. грн. з одним знаком після коми. У цьому випадку суми, які становлять тисячі грн., у ній відображені не будуть.

Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутим у 1997 році) термін подання фінансових звітів не повинен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року - календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяль­ності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового ста­ну, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язан­ня, сплатити дивіденди, тощо (див. табл. 2.2). Аналітичні потреби користувачів задоволь­няються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті роз-1 ташовуються у порядку зростання їх ліквідності), наданні зіставної інформації за звітний та І попередній періоди. І

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Достовірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (упереджених) суджень. Як правило, керівництво підприємства намагається так надати інформацію, щоб результати діяльності виглядали найпривабливіше для інвестора або кредитора. З цією метою може бути завищений фінансовий результат або вартість активів тощо. Знову ж таки, ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. Застосування вимог П(С)БО до структури фінансової звітності, визнання, оцінки та розкриття допоможе досягти цю мету.

За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути розкрита в фінан­совій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розу­міння фінансових звітів за поточний період.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридич­на особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов­'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип отримав назву принципу автоном­ності підприємства.

Отже, якщо власник підприємства вносить власні грошові кошти у банк з метою збільшен­ня статутного капіталу даного підприємства, то ця операція буде відображена у фінан­совій звітності. Якщо ж метою власника буде отримання відсотків за депозитним вкладом, який здійснений його власними коштами, та їх використання на свої потреби, то така господарська операція не вплине на показники фінансової звітності.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттє­во зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишатиметься таким у подальшому (при­наймні протягом наступного звітного періоду).

За протилежних обставин якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприє­мства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає доречність: адже підприємство повинне у процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками), тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за історичною собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю. Фактично втрачає сенс застосування майже всіх прин­ципів формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства.

Приклад

Припустимо, що підприємство має у активі балансу лише основні засоби, які відобража­ються за залишковою вартістю (10 000 грн.), визначеною як різниця між історичною собівартістю (100 000 грн.) та зносом (90 000 грн.), і запаси, відображені за історичною собівартістю (2 000 грн.). Отже, підсумок балансу становить 12 тис. грн. У випадку припинення діяльності (ліквідації) підприємства не може бути використана історична собівартість як переважна оцінка статей балансу, їх слід переоцінити за рин­ковою вартістю, адже підприємству необхідно реалізувати свої активи та розрахуватися із боргами. Ринкова ціна основних засобів виявилась 20 000 грн., а запасів - 3 000 грн. Отже, підсумок балансу становитиме 23 000 грн.

Таким чином, надавати інформацію за історичною собівартістю у випадку припинення діяльності - це вводити в оману користувачів фінансової звітності, в першу чергу креди­торів цього підприємства, які повинні знати, на що вони можуть розраховувати.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для усіх підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В умовах ринкової економіки його зас­тосування економічно необгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період для складання річної фінансової звітності складає кален­дарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідуєть­ся, тривалість звітного періоду може відрізнятись від 12 місяців (рис. 2.3).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) нарос­таючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівар­тості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівар­тості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його дос­тавку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості, яка зараз засто­совується до оцінки статей балансу в Україні, та історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 2.4.)