Реферат: Менеджмент банківської системи на прикладі

Менеджери стають основним і одночасно найбільш рідкісним фактором виробництва. При відсутності досвідчених менеджерів капітал сам по собі не може займати вигідного застосування. Отже, наявність досвідчених менеджерів стає вирішальним елемен­том у вирішенні питання про подальше існування банку. В той же час підприємство вище керівництво повинні приймати всіх заходів для того, щоб забезпечити наявність такої чисельності кваліфікованих менеджерів, яка необхідна для успішної роботи в подальшій перспективі.

Отже, одним з важливих завдань менеджменту є постановка співробітникам фірми конкретних завдань, надання їм можливості контролювати свою власну роботу, а також бачити, який внесок в загальні результати діяльності підприємства внесла їх праця. На багатьох західних підприємствах вже не існує генерального ди­ректора чи голови вищої ланки керівництва як такого, а є група рівноправних керівників вищої ланки управління.

В сучасних умовах у банках велику увагу надають питанню створення оптимальної організаційної структури. Створюючи її, необхідно мати на увазі, що вона повинна:

- забезпечувати досягнення банком необхідної рента­бельності.

Тому організаційну структуру слід створювати, по можливості, простою, чіткою та легкооглядною:

- охоплювати, по можливості, мінімальну кількість проміжних ланок.

Іншими словами, командну та інформаційну системи необ­хідно створювати не дуже громіздкими.

У нашій країні на даний час великий дефіцит кваліфікова­них менеджерів. Дуже важливо виробити методики їх навчання. Ви­моги, які пред'являються до сучасного керівника, передбачають насамперед високий професіоналізм та компетентність.

В Україні формується ринок економічних знань та ділових навичок. У Києві функціонує Інститут Менеджменту, який готує кваліфікованих менеджерів. Також для підвищення кваліфікаційного рівня багато сучасних керівників проходять стажування за кордоном.

Звичайно, сучасний менеджмент ще не став у нас справою повсякденної практики, але не можна не відзначити, що зв'язки з іноземними фірмами розширюються. Налагоджуються прямі зв'язки, створюються спільні підприємства. Ознайомлення із закордонним досвідом – це важливо, але потрібно провадити широку підготов­ку спеціалістів по ринку, маркетингу та управлінню з врахуван­ням розвитку, функціонування та властивостей внутрішнього ринку.

В умовах інфляції, бюджетного дефіциту, товарної недостат­ності, невпорядкованості ціноутворення, дуже низького рівня в цілому економічного аналізу, великих недоліків в практиці пла­нування та прогнозування підготовки менеджерів повинна опирати­ся, насамперед на високі знання в області грошей, кредиту, фінансів. Менеджери повинні володіти глибокими спеціальними знаннями та мати можливість їх поновлювати та поповнювати.

Із врахуванням вкрай складного фінансового становища ба­гатьох наших підприємств та організацій доцільно організувати підготовку людей, спроможних на нестандартні, рішучі дії, що спрямовані на корінні цілі та зміни в господарській ситуації.

Необхідно також суттєво поглибити підготовку не тільки з економічних проблем, але й по праву, психології, соціології, етиці.

§ 1.3 Фінансовий менеджмент. Банківські ресурси та управління ними.

Менеджмент у всіх своїх рішеннях керується економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту - це захід еко­номічного характеру.

Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між гос­подарськими суб'єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінанса­ми і здійснення впливу на них за допомогою методів важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент вклю­чає в себе стратегію і тактику управління. Під стратегією в дачному випадку розуміється загальний напрямок і спосіб вико­ристання ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому засо­бу відповідає певний набір правил та обмежень для прийняття рішень. Стратегія дозволяє концентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій тактиці, відкинувши всі інші варіанти.

Після досягнення поставленої мети стратегія, як напрям і засіб її досягнення, припиняє своє існування. Нові цілі став­лять завдання розробки нової стратегії. Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір найбільш опти­мального вирішення проблем і методів та прийомів управління.

Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу та руху фінансових ресурсів.

Суб'єкт управління - це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), яка за допомогою різних форм керівного впливу сприяє цілеспрямованому функціонуванню об'єкту.

Основне правило фінансового менеджменту - завжди треба прагнути фінансової стійкості.

Динамічність фінансової системи обумовлюється тим, що во­на знаходиться у постійно - змінній величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, в коливаннях попиту та пропозицій на капітал.

Це забезпечує збільшення та поглиблення зв'язків фінансо­вої системи із зовнішнім середовищем та затруднює процес його управління.

Використання менеджменту як науки має важливе значення для будь-якого виду діяльності. Для ефективного функціонування банків необхідно правильно керувати банківськими ресурсами.

Банківські ресурси - це сукупність грошових капіталів, які знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних та інших операцій /2.ІЗ/. Акумулюючи грошові нагромадження, доходи та збереження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, т.т. в грошовий капітал, який потім надається в позику власникам на умовах по­вернення за оплату у вигляді процентів. Тому банківські ресур­си називають банківським капіталом.

Діяльність комерційних банків являє собою залучення грошо­вих коштів і надання їх в позику, або інвестування по більш ви­соких процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні кошти і тими, для кого вони необхідні. Метою та рушійним мотивом здійснення такого посеред­ництва є отримання банківського прибутку.

Операції, через які банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Суть пасивних операцій міститься у залученні різних видів вкладів в межах депозитних і зберігаючих операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних паперів, а також проведення других операцій, в результаті чого збільшуються грошові кошти у пасиві банку.

За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків різноманітні. Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створених в процесі банківської діяльності резервного страхового та інших фондів. До власних коштів відноситься прибуток до його розподілу, який знахо­диться в обігу комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахун­ках, залишки коштів на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій і установ всіх форм власності, залиш­ки фондів економічного стимулювання і особистого призначення клієнтів, які зберігаються в банку на окремих рахунках: кошти, депоновані з метою забезпечення гаранту платежу при акредитивній формі розрахунків; кошти у розрахунках між установами одного комерційного банку. До банківських ресурсів відносяться грошові збереження населення, які формуються за рахунок поточ­ного особистого споживання і призначені для забезпечення його потреб в майбутньому.

Ресурсами комерційних банків також є кредити, надані інши­ми банками, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках в комерційному банку.

Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносяться інші грошові кошти, які створюються у разі проведення ними інших видів пасивних операцій.

В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів іх поділяють на мобілізовані самим комерційним банком і отримані від інших банків. На місці комерційними банками мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і депозити підприємств і установ. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати по прогно­зуванню їх розміру. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогно­зування відносяться фонди банків і нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залиш­ки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ре­сурсів.

З точки зору джерел створення ресурси комерційних банків поділяють на власні і залучені. До складу власних ресурсів включають кошти фондів комерційного банку, які сформувалися при його створенні за рахунок коштів засновників /акціонерів/, а надалі - за рахунок відрахувань від прибутку, а також при необ­хідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нероз­поділений прибуток банку. Власні ресурси - лише початкова точ­ка для створення банківської справи, їх роль в більшій мірі зводиться до гарантованого прибутку та фінансової стійкості ко­мерційного банку, вони в більшій мірі виконують страхову фун­кцію.

Комерційний банк має можливість залучати грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення. Для оперативного задоволення своїх потреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, НБУ або здійснює емісію певних цінних паперів. Другу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують свої грошові кошти з метою забезпечення їх збереження і отримання доходу.

Серед залучених коштів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. Поява другого виду ресурсів пов'язана із залученням банків в нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові та інші операції. Це призве­ло до включення в склад банківських ресурсів не тільки грошо­вих коштів в національній на іноземній валютах, але і цінних паперів, майна і пов'язаних з ним майнових прав.

В теперішній час багато більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.

Менеджмент банківських ресурсів являє собою діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини і відповідної структури джерел грошових коштів в тісному взаємозв'язку з їх розміщенням.

Управління ресурсами комерційних банків можна умовно поділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комер­ційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовують як економічні, так і організаційні методи. Ці методи прямо і непрямо впливають на величину ресурсів комерційних банків.

На рівні держави управління ресурсами комерційних банків відбивається через різні установи, в основному через НБУ з використанням різноманітних інструментів. Надання НБУ кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на величини їх пасивів. При цьому важливе значення має процентна політика, яка проводиться НБУ при міжбанківському кредитуванні. Адже встановлена НБУ офіційна облікова ставка є фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит. Хоч в ряді країн з розвинутою ринковою економікою значення облікової ставки порівняно з інши­ми інструментами зменшується, в Україні її функціонування обу­мовлюється особливостями організації ринку банківських ре­сурсів - перепродажу ресурсів одними комерційними банками іншим комерційним банкам через НБУ.

Другим інструментом, який використовує НБУ, є операції на відкритому ринку. Операції НБУ по купівлі-продажу державних цінних паперів збільшують або зменшують величину пасивів ко­мерційних банків. Отже, операції на відкритому ринку служать, насамперед, для регулювання попиту та пропозицій, але можли­вості НБУ порівняно невеликі, оскільки на Україні відсутній розвинутий ринок цінних паперів і належне оформлення державного боргу, хоча останнім часом ця справа просувається і ринок державних цінних паперів швидко розвивається.

Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо впливає на величину їх ре­сурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але й побічно впливає на величину власного капіталу комерційно­го банку, оскільки створення інших його фондів взаємопов'язане із статутним фондом. Величина статутного фонду створюється за рахунок відрахувань від прибутку. Практичне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку та сумою активів, зважених з врахуванням ступеня ризику їх втрати, встановлює відносну межу розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.

Обов'язкові резерви - частина ресурсів комерційних банків, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ по його вимозі. Це об­межує можливості кредитування та депозитної емісії, обумовлені перерахуванням коштів по рахунках комерційних банків.

Обов'язкові резерви виконують також функції страхування депо­зитів та вкладів. Разом з тим. вони в більшості являють собою організаційний метод регулювання ресурсів комерційних банків.

У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності комерційного банку та мінімального розміру ризику на одного позичальника. Дотримання вказаних показників вимагає підтримки відповідності, на які залучаються та роз­міщуються кошти. При розміщені ресурсів комерційні банки вихо­дять із ступеня кредитоспроможності клієнтів. При цьому, од­нак, не виключається можливість розміщення ресурсів серед од­ного або декількох позичальників. Уникнути цього дозволяють вста­новлювані НБУ обмеження по видачі кредитів одному позичальнику.

Вказані ці та інші інструменти НБУ у сфері регулювання ре­сурсів комерційних банків можуть бути ефективними тільки в умо­вах тісного узгодження їх з податковою політикою, діючим зако­нодавством. Наприклад, високі ставки оподаткування прибутку зменшують грошові кошти, які залишаються в розпорядженні ко­мерційного банку для виплати дивідендів та власного розвитку, а отже, негативно впливають на формування не тільки власного капіталу, але й на операції по залученню внесків та депозитів.

Вилучення ресурсів НБУ для покриття бюджетного дефіциту призводить до зменшення ресурсів в комерційних банків, знижує їх зацікавленість у вдосконаленні роботи по мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій та населення.

Важлива роль в управлінні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. Для того, щоб мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти та перетворити їх в реальні кредитні ресурси, комерційні банки повинні здійснювати заходи, які стимулювали б залучення вкладів і забезпечували їх збереженість.

В розвитку операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації при умові залучення коштів у внески, швидкість обслуговування, доброзичливість до клієнтів та інше. Якість обслуговування клієнтів в більшості залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен враховувати не тільки свої власні інтереси, але і інтереси клієнтів оплачуваний вкладникам розмір доходу.

За своїм економічним призначенням процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів в комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних та ринкових ставок депозитних процентів.

Стимулюючий ефект проценту по внескам залежить, головним чином, від рівня та диференціації процентних ставок в залеж­ності від виду, строку вкладу, періоду повідомлення про вилучення та інше. Якщо при визначенні процентної ставки будуть враховані також темпи інфляції, то підвищиться цінність самих грошей, а збільшення внесків допоможе збити ажіотажний попит на споживчому ринку. Крім того, здійснюється підвищення викорис­тання грошових нагромаджень та збережень, що буде сприяти роз­виткові не тільки комерційного банку, але і народного госпо­дарства в цілому.

Залучення коштів вкладників в комерційні банки сприяє зміна порядку сплати процентів, адже більша частина комер­ційних банків сплачує проценти по внесках один раз на рік. В умовах гострого дефіциту на банківські ресурси комерційні бан­ки почали сплачувати проценти по внесках щоквартально, а то і щомісячно, що дозволило їм залучати кошти за більш низькими про­центними ставками.

Одним з напрямів роботи комерційних банків в питанні залучення ресурсів є використання різноманітних видів цінних паперів, наприклад, сертифікатів.

Слід також розвивати спектр банківських послуг для вклад­ників, що також буде стимулювати збільшення внесення коштів на рахунку в комерційних банках.

Проблема менеджменту ресурсів, залучених комерційними банками, має не тільки кількісну, але і якісну сторону.

Залучати ресурси без розробки питання про їх розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть завдання ефектив­ного розміщення ресурсів. яке відшкодувало б затрати та принес­ло банку прибуток, а також забезпечило б виконання пред'явле­них НБУ вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активними.

Більшість комерційних банків в області управління активами використовує метод спільного фонду грошових коштів, який передбачає мобілізацію коштів з послідуючим нап­равленням їх на потреби, які виникають на даний момент. При цьому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів в залежності від строку та джерела їх утворення, ступеня ризику дохідності активів, що в значній мірі негативно проявляється на стані ліквідності банку та його платоспроможності. .Використан­ня такого методу свідчить про недоліки в роботі керівництва ко­мерційного банку, про його консерватизм, підриває імідж банку. Тому окремі комерційні банки в своїй практичній роботі викорис­товують деякі положення методу розподілення активів в той чи інший вид активів в залежності від джерела коштів. Так, власні кошти комерційного банку розміщуються в повільно реалізовані активи, наприклад, в будівлі та споруди, недержавні цінні папе­ри. Метод розподілення активів вимагає чіткого взаємозв'язку конкретного джерела ресурсів з конкретними вкладеннями, що сприяє підвищенню ліквідності та платоспроможності банку. Разом з тим, йому притаманні й недоліки. Основним з них є те, що метод конверсії не дає можливості оперативного маневрування ресурса­ми в залежності від ситуації, яка склалася. Це в деяких випад­ках призводить до втрати отримання комерційним банком додатко­вого прибутку. Так, направлення внесків до запитання в позики і неможливість (з точки зору цього методу) їх використання для придбання цінних паперів може призвести до втрати додаткового доходу банком, можливість отримання якого була очевидною у ви­падку перепродажу цінних паперів, які користувалися "попитом" на ринку.

Ряд комерційних банків використовує в своїй діяльності ме­тод наукового управління, в основу якого закладенні еко­номіко-математичні методи. Це дозволяє за допомогою математич­них формул виразити мету, яку переслідує комерційний банк на конкретному етапі його розвитку в зв'язку з обмеженнями і вимо­гами. які представлені або встановлені клієнтами та НБУ.

Сказане вище свідчить про необхідність поєднання різноманітних методів, неможливості використання кожного з цих окре­мо один від одного. Разом з тим, слід мати на увазі, що кожний з них, лише підказує правильний шлях прийняття рішення, .пока­зує ті чи інші сторони в розвитку банківських операцій. Тому важливим елементом процесу прийняття рішення є людський фактор, наприклад, рівень підготовки спеціалістів банку, які готують матеріали для прийняття рішення і від яких залежить прийняття конкретного рішення.

Менеджмент ресурсів комерційних банків означає не тільки залучення і розміщення грошових коштів, але й визначення опти­мальної структури джерел утворення для конкретного банну.

Комерційний банк повинен підтримувати певне співвідношен­ня між власними та залученими коштами. Велика наявність залу­чених коштів підсилює ризик та підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності, а також можливість попадання комерційного банку під "контроль" інших комерційних банків і кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так і на проведення комерційним банком кредитної політики в цілому.

Переважне формування банківських ресурсів за рахунок влас­ного капіталу - також не краща політика для комерційного банку.

Це пов'язане, наприклад, з можливістю втрати певною гру­пою акціонерів контролю над комерційним банком, зниження рівня виплачуваних дивідендів і ринкової вартості акцій. Як наслідок, незбалансованість в структурі капіталу (звичайна питома вага власного капіталу чи залучених коштів) може привести до погіршення показників, які характеризують діяльність комер­ційного банку, до зниження його Іміджу на ринку грошових ре­сурсів.

Отже, основна мета банківського менеджменту - вибрати та­ку структуру банківського капіталу, яка при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації ко­мерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необ­хідних грошових ресурсів на вигідних умовах.

Таким чином, управління банківськими ресурсами - складна й багатограння проблема, яка вимагає щоденного аналізу стану не тільки активів та пасивів, але й перспектив розвитку економіки в цілому.

Розділ 2. Економічний стан та розвиток банківського менеджменту державного спеціалізованого Ощадного банку України Путильського відділення 6799 Чернівецької області в умовах ринкової економіки.

§ 2.1 Історія створення та розвитку державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України), надалі іменований банк, створений відповідно до Закону України від 20 березня 1991 року “Про банки і банківську систему України”.

Банк є юридичною особою і з усіма своїми установами складає єдину систему банку.

У своїй діяльності він керується Законом України “Про банки і банківську діяльність”, та іншими законодавчими актами, що діють на території України, і Статутом.

Його установи незалежні від органів державної влади і управління, крім випадків, передбачених законами України.

Держава гарантує повне збереження грошових коштів та інших цінностей населення, довірених Банку, та їх видачу вкладникам за першою вимогою.

Держава не несе відповідальності по інших зобов’язаннях Банку, так само, як і Банк не несе відповідальності по зобов’язаннях держави, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Метою діяльності Банку є залучення грошових коштів від юридичних і фізичних осіб і розміщення їх на комерційних принципах в інтересах вкладників Банку і розвитку народного господарства: здійснення кредитно-розрахункового обслуговування громадян і підприємств, а також інших банківських операцій.

Банк може входити в асоціації, союзи, об’єднання з ощадними та іншими банками республік, іноземними банками.

Банк та його установи мають печатку, штампи і бланки з своїм найменуванням та емблемою. Місце знаходження Банку: 252028 м.Київ-28, проспект Науки. 7.

Терміни “Ощадний Банк України” та “Ощадна книжка Ощадбанку України”, а також інші словосполучення з цими термінами використовуються у фірмовому найменуванні, рекламних цілях і належать виключно установам Банку.

В разі утворення незалежних від Банку ощадних банків на базі його установ, всі рахунки, що переходять в цей банк, включаючи вклади громадян, підлягають переоформленню на новий банк за погодженням з власниками цих рахунків.

Банк виконує на комерційній основі такі банківські операції:

приймання, видачу вкладів та інших видів заощаджень;

приймання платежів від клієнтів;

довгострокове та короткострокове кредитування фізичних і юридичних осіб;

випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо);

купівлю, продаж та збереження платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними;

випуск і реалізацію лотерейних білетів;

здійснення розрахунків за дорученням клієнтів і банків-кореспондентів, їх касове обслуговування, а також надання послуг по інкасації;

ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

надання індивідуальних сейфів у тимчасове користування для збереження документів і цінностей;

надання консультативних послуг;

здійснення лізингових операцій;

придбання прав вимоги, що витікає з поставки товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання таких вимог (форфейтінг), а також виконання цих операцій з додатковим контролем за рухом товарів (факторинг);

представництво інтересів підприємств, організацій у фінансових і господарських органах;

операцій по обміну валюти та інших валютних операцій за ліцензією Національного банку України;

видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі;

фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів, а також за рахунок власних коштів Банку;

залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки, у вклади та інші операції з цими цінностями згідно з міжнародною банківською практикою;

здійснення інших банківських операцій.

Операції, передбачені цією статтею, здійснюються як у грошових одиницях, які знаходяться в обігу на території України, так і в іноземній валюті по ліцензії Національного банку України.

Банк має право виводити нові види заощаджень і кредитів для населення. Банк і його установи мають право відкрити кореспондентські рахунки в розрахунково-касових центрах установ Національного банку України та інших банках.

Банк може своїми грошовими коштами на договірних засадах приймати дольову участь у діяльності інших юридичних осіб.

Процентні ставки по вкладах і кредитуванню населення, власних цінних паперах визначаються Банком самостійно в межах вимог кредитно-грошової політики Національного банку України.

За надання банківських послуг справляється комісійна винагорода на договірній основі.

Банк і його установи гарантують таємницю по операціях, документах, рахунках та вкладах клієнтів і кореспондентів. Весь персонал Банку зобов’язаний зберігати службову таємницю та таємницю по операціях, документах, рахунках і вкладах.

Для здійснення своєї діяльності Банк має право:

відкривати у встановленому порядку на території України свої установи в інших республіках і за кордоном — банки і представництва;

приймати участь власними коштами в господарській діяльності спільних підприємств, компаній, банків, акціонерних та інших товариств в Україні і за кордоном, а також виступати їх засновником;

передавати залучені грошові кошти за плату Національному банку;

використовувати грошову готівку інших банків підприємств зв’язку, торгівлі та інших організацій в порядку, встановленому Національним банком України;

провадити перевірку грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних і статистичних матеріалів підприємств, організацій, кооперативів, акціонерних та інших товариств, які мають розрахунки в установах Банку;

видавати на основі і для виконання законодавства України в межах своєї компетенції нормативні акти, обов’язкові для громадян підприємств і організацій — клієнтів Банку.

Вкладниками Банку можуть бути громадяни України інших республік, іноземні громадяни і особи без громадянства.

Вкладником вважається особа, на ім’я якої установою Банку прийнято вклад і видано відповідний документ.

Вкладник має право мати в Банку будь-яку кількість вкладів, зберігати їх необмежений строк і розпоряджатись вкладами як особисто, так і через представника.

Вкладником може бути неповнолітня особа. Неповнолітній, який сам вніс вклад на своє ім’я, розпоряджається цим вкладом самостійно.

Порядок розпорядження вкладами, внесеними будь-ким на ім’я неповнолітніх, регулюється законодавством.

Банк надає право вкладникам та іншим клієнтам розпоряджатися внесеними в Банк грошовими коштами і цінними паперами особисто або за доручення через представника на ім’я якого вони повинні оформити відповідне доручення.

Власник рахунку по вкладу і заощаджень інших видів має право у встановленому порядку у випадку смерті зробити розпорядження Банку про видачу грошових коштів і цінностей будь-якій особі, державі або окремим державним, кооперативним та громадянським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим юридичним особам.

Вклади і заощадження інших видів, по яких не зроблені заповідальні розпорядження, установи Банку, в разі смерті вкладника видають спадкоємцям відповідно до чинного законодавства.

Усі документи, пов’язанні з переходом вкладів і заощаджень інших видів до спадкоємців, звільнені від сплати державного мита.

Вкладники і власники заощаджень інших видів мають право на одержання доходів у вигляді процентів, а також виграшів у встановленому порядку.

Доходи по вкладах, лотереях, облігаціях, казначейських зобов’язаннях у вигляді процентів або виграшів не підлягають оподаткуванню.

Довідки по операціях і рахунках юридичних осіб та інших організацій можуть видаватися самим організаціям, їх вищестоящим органам, судам, слідчим органам, органам арбітражного суду, аудиторським організаціям, а також фінансовим органам з питань оподаткування.

Довідки по рахунках і вкладах громадян видаються, крім самих клієнтів і їх представників, судам і слідчим органам по справах, що знаходяться в їх провадженні, в разі, коли на грошові кошти та інші цінності клієнтів, що знаходяться на рахунках і на вкладах, може бути накладено арешт, звернено стягнення або застосовано конфіскацію майна.

Довідки по рахунках і вкладах у разі смерті їх власників видаються особам, вказаним власнику рахунку або вкладу в зробленому банку заповідальному розпорядженню, державним нотаріальним конторам по справах спадщини, що знаходяться в їх провадженні, а також іноземним консульським установам при наявності у них відомостей про місцезнаходження вкладу або заощаджень іншого виду.

Іншим особам і органам установи банку довідок не видають.

На грошові кошти та інші цінності юридичних осіб, іноземних та міжнародних організацій, що знаходяться у Банку, арешт може бути накладено тільки за рішенням, ухвалами судів, постановами слідчих органів або органів арбітражного суду, а стягнення може бути звернено лише за виконавчими листами, виданими судами, за наказами органів арбітражного суду та інших виконавчих документах, а у випадках, передбачених законодавством України, на вимогу державних податкових інспекцій та інших організацій.

На грошові кошти та інші цінності громадян, що знаходяться у Банку та його установах, арешт може бути накладено лише на підставі:

рішень судів і постанов слідчих органів по кримінальних справах, що знаходяться в їх провадженні, а також у передбачених законом випадках розгляду прав про конфіскацію майна;

рішень судів (постанов народних судів), в провадженні яких знаходять цивільні справи, що витікають з кримінальних справ, справи про стягнення аліментів (при відсутності заробітку або іншого майна, на яке можна звернути стягнення), або про розділ вкладу, який є спільним майном подружжя.

Стягнення на грошові кошти та інші цінності громадян може бути звернено на підставі вироку або рішення суду, яким задоволено цивільний позов, що випливає з кримінальної справи, рішення суду чи постанови народного судді про стягнення аліментів (при відсутності заробітку або іншого майна, на яке можна звернути стягнення), або рішення суду про розділ вкладу, який є спільним майном подружжя.

Конфіскація грошових коштів та інших цінностей громадян може бути проведена на підставі вироку, що набрав чинності, або постанови про конфіскацію майна, винесеної відповідно до чинного законодавства.

При відсутності у суду, органів попереднього слідства, дізнання, нотаріату, данник про місцезнаходження рахунків по вкладах або збережень інших видів, їх Банком не проводиться.

Особи, що працюють в установах Банку або проводять у них ревізії та обстеження, а також посадові особи судів, органів попереднього слідства, органів дізнання і державних нотаріальних контор, що порушили вимоги про збереження таємниці вкладів і збережень інших видів, притягаються до відповідальності, встановленої законодавством.

Банк та його устави несуть відповідальність за шкоду, заподіяну клієнтам у випадках, якщо вона нанесена з вини Банку. Шкода відшкодовується відповідно до цивільного законодавства держави.

Банк не приймає претензій клієнтів по здійснених операціях, якщо закінчився строк зберігання банківських документів, а також при втраті банківських документів внаслідок неналежного їх зберігання або порушення правил оформлення і здійснення грошових операцій клієнтом.

Власні кошти Банку складаються з фондів :

статутний;

резервний;

фонд виробничого і соціального розвитку;

фонд матеріального заохочення.

В Банку, за рішенням Ради Банку можуть бути створені також інші фонди. Положення про порядок стороння і використання фондів затверджується Радою Банку.

Початковий статутний фонд Банку визначається у розмірі 500 млн. гривнів і є забезпеченням його зобов’язань.

Зміна розміру статутного фонду проводиться Радою Банку за пропозицією Управління банку.

Статутний фонд Банку збільшується в міру розвитку його діяльності за рахунок відрахувань від прибутку.

Резервний (запасний) фонд утворюються за рахунок відрахувань (не менше 5%) від прибутку Банку до досягнення ним розміру статутного фонду. Резервний Фонд призначається для покриття можливих збитків по операції Банку.

Основні кошти Банку складає вартість будівель, споруд, устаткування, транспортних засобів та іншого майна, що належить Банку і відноситься до основних коштів.

Прибуток Банку створюється внаслідок фінансово-господарської та комерційної діяльності, як результат перевищення доходів від проведення банківських операцій над здійсненими витратами.

З балансового прибутку Банку виплачуються передбачені законодавством податки та інші платежі в бюджет. Прибуток Банку, що залишився після цих виплат використовується в порядку, визначеному Радою Банку.

Кредитні ресурси Банку складаються з коштів статутного та інших фондів, нерозподіленого прибутку, залишків коштів на рахунках клієнтів, депозитів різних банків та інших власних і залучених коштів.

Використання кредитних ресурсів Банку забезпечується заставою, поручительством, гарантією, страхуванням та іншими способами забезпечення кредитних зобов’язань, передбаченими законодавством і договорами Банку з клієнтами.

Банк з усіма своїми установами є єдиною системою і організовує свою роботу на основі поєднання, колегіальності і єдиноначальності в обговоренні питань керівництва діяльністю Банку.

Вищим органом управління Банку є Рада Банку.

Рада Банку:

затверджує Статут Банку і вносить зміни в нього з послідуючою реєстрацією у Національному банку України в установленому порядку;

обирає Голову, першого заступника і заступників Голови та членів Правління Банку;

заслуховує звіт про діяльність Правління і затверджує зведений баланс Банку;

вирішує основні питання, процентної і кредитної політики Банку — розглядає інші питання діяльності Банку.

Рішення Ради є правомірним, якщо в ньому беруть участь не менше як 3/4 її членів.

Постійно діючим виконавчим органом Ради Банку є правління, яке здійснює керівництво поточною діяльністю Банку і несе відповідальність за ефективність його роботи.

Правління складається з Голови Правління, першого заступника і заступників Голови та членів Правління, які обираються з числа осіб, що мають досвід практичної роботи в установах банків не менш як 3 — 5 років.

Члени правління несуть персональну відповідальність за шкоду, заподіяну Банку в результаті їх неправильних рішень.

Правління Банку:

організує виконання рішень Ради Банку;

розглядає проекти нормативно-методичних документів по обслуговуванню клієнтів Банку, визначає заходи щодо розвитку і удосконалення ощадної справи, безготівкових розрахунків, кредитування позичкозаймачів, вирішує кадрові питання;

організує господарсько-комерційний розрахунок, методологію, прогнозування, обліку та звітності внутрішньобанківського контролю, забезпечення касового обслуговування і збереження цінностей Банку, автоматизації банківських операцій;

розглядає проект зведених розрахункових кредитних і фінансових платежів Банку, річні звіти, баланси підвідомчих установ та зведений баланс Банку;

визначає структуру, штати, чисельність, умови і розміри оплати праці апарату банку, а також систему оплати праці і матеріального стимулювання в його установах;

розглядає матеріали ревізій і перевірок, звіти керівників установ Банку і приймає по них рішення;

контролює додержання законодавства в Банку і його установах;

визначає організаційну структуру, створює в установленому порядку установи Банку і представництва, а також реорганізовує і ліквідує їх;

виносить рішення про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб Банку;

розглядає проекти наказів, інструкцій та інших вказівок Банку і приймає по них рішення;

вирішує інші питання діяльності Банку, крім тих, що входять до компетенції Ради Банку.

Правління діє в межах своєї компетенції й підзвітне Раді Банку.

Правління Банку має право приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менш як 2/3 членів. Рішення Правління приймаються більшістю голосів членів Правління, які приймають участь в засіданні. При рівній кількості голосів, голос головуючого на Правлінні є вирішальним.

Рішення Правління проводиться в життя, як правило, постановами та наказами Голови Правління.

Голова Правління Банку несе персональну відповідальність за виконання покладених на Банк функцій і має право без доручення здійснювати діяльність від імені Банку.

Виконуючи свої функції, Правління Банку:

організує роботу Правління Банку;

видає накази, інструкції інші нормативні документи з питань діяльності Банку;

розпорядження відповідно чинного законодавства майном і коштами Банку, представляє Банк у всіх організаціях як в Україні, так і за її межами, встановлює порядок підписання договорів, інших угод і зобов’язань і видачі доручень від імені Банку;

затверджує штатний розклад, апарату Банку, а також положення про його структурні підрозділи;

призначає і звільняє посадових осіб Банку згідно з переліком посадових осіб, визначеним Радою Банку, встановлює посадові оклади, заохочує працівників, які особливо відзначилися, накладає дисциплінарні стягнення;

розподіляє обов’язки між заступниками Голови Правління Банку;

має право доручати вирішення окремих питань, що входять до його компетенції, заступникам Голови, керівникам структурних підрозділів апарату Правління Банку і підвідомчих Банку установ і організацій.

В Кримській АР, областях, м.Києві, районах керівництво відповідними управліннями або відділеннями Банку здійснюють начальники управлінь або керуючі відділеннями, які призначаються вищестоящими органами Банку з числа осіб, які мають досвід практичної роботи в установах Банку, планових або фінансових органах не менше трьох років.

Управління і відділення Банку користуються правом юридичні особи від імені Банку, мають баланс, який входить до балансу Банку і здійснюють свою діяльність на основі положення про ці установи, що затверджуються Радою Банку.

Управління і відділення банку виконують усі операції, передбачені даним Статутом, і мають право:

передавати грошові кошти, залучені ними, за плату Національному банку, а також використовувати їх для кредитування населення та здійснення інших банківських операцій;

встановлювати на договірній основі розміри комісійної винагороди за послуги, що надаються;

вести переговори і здійснювати співробітництво з іноземними фізичними та юридичними особами у встановленому законом порядку;

приймати участь у встановленому порядку у створенні і діяльності спільних підприємств, компаній, банків, акціонерних та інших юридичних осіб в Україні та за кордоном.

Управління Банку мають право у встановленому Правлінням Банку порядку відкривати та закривати відділення. Відділення Банку за угодою з управлінням Банку мають право відкривати та закривати філіали.

Компетенція, відповідальність, функції та інші питання діяльності установ банку визначаються в Положенні про установи Банку.

Режим роботи установ визначається відділенням Банку у встановленому порядку.

У зв’язку з проведенням індексації і нарахуванням процентів операції по вкладам населення в перші три робочі дні нового року установами Банку не здійснюються.

Установи Банку ведуть бухгалтерський облік і подають звітність відповідно до загальних Правил, що встановлюються Національним банком України для комерційних банків.

Конкретний порядок бухгалтерського обліку, звітності і документообороту по операціях в Банку встановлюється Правлінням Банку з урахуванням вимог відомчих документів.

Операційним роком Банку вважається період з 1 січня по 31 грудня включно.

Банк складає річний баланс та звіт прибутків, збитків по формах і в строки, що встановлені Національним Банком України.

Порядок списання з балансу Банку встановлюється Радою Банку, якщо інший порядок списання не передбаченими законодавством.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю установ Банку здійснюється його ревізійним апаратом у порядку, встановленому Радою Банку.

Контроль за додержанням Банком банківського законодавства України, економічних нормативів та інших нормативних а